Коли (не) відмовлятися від прийняття Причастя?

Ми можемо приступати до Причастя також і тоді, коли наше сумління обтяжують повсякденні «легкі» гріхи. Більше того! Євхаристія ці гріхи усуває!

У Євангелії Ісус каже дуже чітко: «Якщо не будете споживати Моє Тіло, не будете мати життя в собі» (Йн 6,53). Це зовсім не якийсь образний вислів. Тут ідеться про життя! Самі, навіть якнайбільшим зусиллям, ми не зродимо в собі Божого життя. Єдиний спосіб — це прийняти його від Христа, годуючись Його Тілом.

Чому ж тоді люди так часто відмовляються від Причастя?

Двоє до Причастя

Літургія Хрещення двох дітей. У храмі — сім’я, знайомі, щось близько 30 осіб. Хрещення — поза Месою, але з можливістю приступити до Святого Причастя. Я виймаю Тіло господнє з Дарохранительниці, сходжу перед вівтар і чекаю. Підходять двоє людей. Бабця і один із хресних. Нікого більше. А решта?

Батьки новоохрещених саме в такій ситуації, що не можна приступати до Причастя, я розумію. А інші? Решта двадцятеро з чимсь людей у храмі — теж не можуть? Не хочуть? Не відчувають потреби?

Це не винятковий випадок. Колись один священник описував на Фейсбуку схожу історію.

Ми не розуміємо Євхаристії

Декотрі кажуть: не відчуваю потреби. Але якщо хтось так вважає, це значить, що він узагалі не розуміє Євхаристії. Не вийде так, щоби серйозно знати і вірити, що то Він, і мати Його в одному місці. Неможливо! Набагато частіше це «не відчуваю потреби» маскує наше небажання стати на шлях навернення чи просто піти до сповіді, якої боїмося. Тоді легше сказати собі: я не відчуваю потреби, а як відчую, то тоді щось і зроблю. На жаль, часто саме так виглядає відхід від Таїнств на довгі, довгі роки…

«Господи, я ну дуже недостойний»

Не раз, однак, привід зовсім інакший. Багато хто поділяє думку, що аби прийти до Пресвятого Таїнства, треба бути повністю безвинним. А оскільки ми рідко буваємо в такому ідеальному стані (зазвичай — максимум 15 хвилин після сповіді), то боїмося вчинити святотатство. Часто не підходимо до Причастя через сумніви, чи нам можна.

Тут ідеться не про ті ситуації, коли ми маємо фактичні сумніви, чи наші гріхи належать до категорії «легких», а чи «тяжких». У такому разі правильний шлях до вівтаря веде через сповідальницю. Однак часто можна зіткнутися з мисленням «я негідний, моє серце не ідеально чисте, тож я не можу прийняти Ісуса в Євхаристії». Цей спосіб підходу до практики Святого Причастя має, на жаль, довгу історію і чималу життєздатність, як і всі погляди, які, базуючись на правильних засновках, виводять із них фальшиві, хоч і побожні на позір висновки.

Але скажи тільки слово…

Правдою є те, що в Євхаристії ми приймаємо абсолютно святого Бога. Правдою також є те, що перед Ним ніхто з нас не є достатньо святим і чистим. Ніхто з нас Його не гідний. Ми це повторюємо на кожній Святій Месі безпосередньо перед Причастям: «Господи, я недостойний, щоб Ти прийшов д мене». Однак ми тут-таки кажемо: «Але скажи тільки слово, і одужає душа моя». Що то за «слово»? Те, в якому пояснюється, що лікаря потребують не здорові, але ті, кому погано, і що Він прийшов на світ саме до грішників, тобто до нас (Мк 2,17).

Не нагорода, а ліки

Причастя це не нагорода за бездоганну поведінку, а ліки для слабких. Не святість є перепусткою до Таїнств, а Таїнства — дорогою до святості. Ми можемо приступати до Причастя також і тоді, коли на нашому сумлінні лежать звичайні, повсякденні «легкі» гріхи. Ба більше: Євхаристія, до якої ми приступаємо, має міць ці гріхи знищувати.

І це не якась там побожно-ліберальна балаканина, а вчення Церкви, записане у Катехизмі: «Євхаристія зміцнює любов, яка в щоденному житті схильна послаблюватися; а ця оживлена любов нищить легкі гріхи» (ККЦ 1394). Зрозуміло, що їх варто потім визнати у Таїнстві Покути і Примирення; але фактичне відпущення гріхів ми отримуємо вже в Євхаристії —  якщо вона насправді оживлює нашу любов до Бога і людей.

Переклад CREDO за: о. Міхал Любовицький, Aleteia