Учора ввечері, 27 жовтня, відійшов до Господа єпископ-помічник Кам’янець-Подільської дієцезії Ян Нємєц. Єпископи Римо-Католицької Церкви в Україні діляться своїми спогадами про співбрата.
Архієпископ Мечислав Мокшицький, який навчався разом із єпископом Яном у семінарії в Перемишлі, говорить про нього так:
— Отець єпископ Ян багато років служив у Кам’янець-Подільській дієцезії, спершу як священник, викладач семінарії, а згодом також, як її ректор. Номінований єпископом-помічником, продовжував бути ревним священником. Я познайомився з ним ще під час навчання у семінарії. Ми разом готувалися до священства і Ян ще тоді відзначався простотою та смиренням, ревністю та побожністю, і залишався таким усі роки свого священницького та єпископського служіння. Священники та віряни мали до нього велику довіру. Він був Божим чоловіком, сповненим глибокої віри та довіри до Бога. І таким залишиться у наших серцях.
Його життя було позначене хворобою та стражданням, але він терпляче і смиренно усе це зносив. Він був для нас прикладом того, що маємо завжди залишатися вірними Богові і бути близько до Нього: чи то у радості, чи у часи випробувань, несучи свій хрест.
Єпископ Харківсько-запорізької дієцезії Павло Гончарук ділиться спогадами про перше враження від знайомства з Яном Нємцем, який на той час був ще викладачем у семінарії в Городку:
— Я тільки прийшов до семінарії, це були буквально перші тижні, я ще не знав, хто це і що він викладає, але мою увагу до особи отця Яна привернуло те, як він переживав Службу Божу — той момент, коли вже були перемінені Пресвяті Дари. Він вдивлявся у Тіло і Кров Христа з великою концентрацією і любов’ю, він адорував їх під час Святої Меси. Видно було, що все інше переставало для нього існувати – був лише він і Господь.
Це свідчення того, як він жив. Його погляд завжди був скерований на Христа і жив він для Христа. Навіть усі свої страждання, які він досвідчував, переживав з великою вірою, дитячою відданістю і довірою до Бога, хоча звісно робив усе, що необхідно, щоб зберегти життя. Він був захоплений Господом, вдивлявся у Христа і для мене це завжди було прикладом.
Близький друг, співбрат у служінні для Кам’янець-Подільської дієцезії, єпископ Радослав Змітрович із глибоким зворушенням ділиться своїми спогадами про світлої пам’яті єпископа Яна:
— Я маю багато спогадів, бо можу сказати, що єпископ Ян був моїм близьким другом. Мій перший спогад – це образ людини, яка дуже страждає, але є дуже щаслива. Коли на нього дивишся і з ним розмовляєш, то думаєш, що у нього немає жодних проблем і не підозрюєш, як сильно він страждає. Навіть коли він багато часу проводив у лікарнях і не міг бути тут з нами в Україні, то був завжди людиною сильного духа.
Ми з ним розмовляли багато на різні теми. Я завжди розумів, що у всьому, що він говорить, є перлина з Євангелія, і варто його слухати, щоб цю перлину виловити для себе. Його бачення багатьох проблем і важких ситуацій було закорінене в Євангелії. Я інколи йому говорив, що певно тому, що не маємо споглядального монастиря, такого як сестри-кармелітанки, то Бог вибрав нам єпископа, що є таким монастирем. Через свої страждання і молитву він випрошував у Бога для нас багато-багато благодатей.
Багато людей любило його і в Польщі, і тут, в Україні. Він теж любив Польщу і свого часу був ув’язнений за цю свою любов до Батьківщини. Він любив людей на Поділлі.
Бог провадив єпископа Яна дорогою святості. І я думаю, що він відійшов святим. Що це була печать — усе те що він переживав останні дні. Як Агнець Божий. Не дарма він вибрав собі цей девіз: «Ecce Agnus Dei» – це його ідентичність. Він прагнув годувати людей Божим Словом і сам тим Словом жив. На цьому шляху святості Бог дав йому також дар сліз – коли думав про любов Бога, то плакав.
Він готувався до того, щоб відійти. Коли ми перевозили його з Кам’янця, то просив завезти його до Курії, не хотів помирати в лікарні. Я сподівався, що єпископ Ян буде жити, але така Божа воля. У неділю просив принести йому яблук. Думаю, що зараз вже смакує плодами з Дерева Життя.
фінансово.
Щиро дякуємо!
