Погляд

Прогнози про занепад християнства

18 Листопада 2020, 13:30 2365

Колись християн кидали левам на пожирання, а вони мали у собі спокійну певність, що їх ніщо не вирве з руки Христової. Я заздрю тим мученикам, бо відчуваю зовсім інше. Я відчуваю, що ніби якийсь величезний лев розлігся на землі й глухо, страшно ричить, що вже наближається кінець християнської ери.

Отець Яцек Салій ОР відповідає на запитання.

 

 

«Отче, може, Ви чули про такі провіщення, що в еру Водолія, яка саме настає, запанує зовсім нова релігія, релігія любові і свободи. Християнство, згідно з цими прогнозами, панувало в еру Риб і занепаде разом із кінцем цієї ери, а занепасти воно мусить тому, що виявилося релігією пустого ритуалізму, нетолерантності і страху перед пеклом. Одні кажуть, що ера Риб уже закінчилася, а саме в 1989 році, і її символічним доповненням було падіння комунізму. Інші пов’язують кінець християнської ери з 2000 роком. Агресія щодо віри і Церкви, яких зараз так багато в суспільній атмосфері, немовби підтверджує ці прогнози».

У перших століттях леви пожирали християн, але саме завдяки цьому християнство розвивалося. Цей лев, якого я чую, хоче пожерти саме християнство. Коли я про це думаю, мене охоплює великий страх.

Хтось колись переслав цитату всім відомого Джона Леннона з групи «Бітлз»:

«Християнство відійде. Воно зникне і засохне. Не треба сперечатися; я маю рацію, і майбутнє це доведе. Ми зараз більше популярні, аніж Ісус; я не знаю, що зникне раніше — рок-н-рол чи християнство».

Таких пророцтв християни наслухалися без числа протягом двадцяти століть існування Церкви. Однак також і об’єктивно Церква не раз опинялася в ситуації, коли, дивлячись суто по-людськи, її кінець здавався вже дуже близьким.

Людське життя — коротке, але й так багато людей ще пам’ятають могутні потрясіння, які заповідали кінець християнської ери. Нині люди до 40-річного віку вже не усвідомлюють того (хіба що теоретично, але це зовсім інше), що вже через 5 років після настання комунізму доля Церкви видавалася однозначною. Це навіть не випливало з переслідувань, які тоді були болючими, — бо з переслідуваннями Церква, з Божою допомогою, якось давала собі раду. Найгірше було те, що серед наших знайомих і близьких з’явилися ревні прибічники «прогресу», для яких чимсь очевидним було те, що настає «нова ера» і що майбутнє належить «новій людині». Що християнство, натомість, відходить в історію, але відходить ганебно, як ворог розуму, науки і соціальної справедливості. Хто не пам’ятає тих часів — певно, навіть уявити не може, скільки релігійної ревності було в тодішніх атеїстах, які вбачали в Церкві щось мертве і згниле, що заради суспільного здоров’я потрібно якнайшвидше усунути.

Як я пам’ятаю, для мене самого переламною була розказана батьком — не знаю, історія чи легенда — з часів французької революції. Приїхали революціонери до якогось села, захопили церкву, збезчестили її святість і переробили на стайню. Увечері зігнали під церкву мешканців села, щоби їм проголосити, що ніякого Бога нема, а часи забобонів закінчилися. Тоді попросив слова найстарший мешканець того села і сказав: «Ви згасили свічки у нашому храмі й викинули свічники. Але спробуйте ще загасити ці зірки, що світять у небі. Доки вам це не вдасться, вони говоритимуть нам про Бога й закликатимуть до віри і молитви». Ця відповідь надзвичайно захопила мою уяву, яка тоді ще тільки формувалася, і, гадаю, суттєво посприяла тому, що я не піддався тодішній антихристиянській гарячці.

Від самого початку християнська віра здавалася чимось, що вже добігає кінця. Ісус тоді ще тільки засновував свою Церкву, а вже згромаджена довкола Нього спільнота пережила тяжку кризу. Як довідуємося з Євангелія від Йоана, після виголошення євхаристійної обітниці «численні з-поміж Його учнів відступилися від Нього і більше з Ним не ходили» (Йн 6,66). Ісус, звісно, не намагався їх тримати за барки ані шукати компромісу, тільки з великим спокоєм запитав Дванадцятьох: «Невже й ви бажаєте відступитися?» (6,67). Так ми отримали повчання, раз і назавжди, що існування Церкви не залежить від людської підтримки.

Відтоді Церква вже сотні разів переживала ситуації, коли її кінець виглядав більше імовірним за те, що їй вдасться вистояти. Про перші три століття християнства я скажу тільки те, що про переслідування говорити легко, навіть мудрувати на цю тему, але щось принципово інакше — опинитися в них. Заледве тінь переслідування торкнулася мене колись за часів Гомулки. Священникові, якого міліція впіймала на провадженні молодіжної групи поза храмом, загрожував тільки штраф, а попри це людина почувалась як загнана тварина. Я сам навіть уявити не можу, що могли відчувати християни перших століть, коли атмосфера переслідувань щораз сильніше згущувалася довкруг них; які спокуси тоді їм приходили до голови, яким аргументам вони тоді мали противитися. Я зовсім не певен, що переслідувані християни мали в собі тільки ту спокійну впевненість у Христі, про яку Ви пишете.

Гірші від переслідувань (хоч інколи їх супроводжують) — очікування людей, нейтральних щодо Церкви, ба навіть по-своєму до неї доброзичливих, на її кінець. Наприклад, у другій половині IV століття, тобто понад 1600 років тому, поширилася звістка, що християнству напророчено існувати тільки 365 років, тобто скільки днів у році. Це передрікання мусило призвести до сильних замішань, якщо вже св.Августин повертається до нього у своїх творах чи не з десяток разів. Згідно з цим передреченням, самі початки християнства були нечисті, а саме «Петро мистецтвом магії зробив так, щоб ім’я Христа вшановувалося протягом 365 років; пізніше, після того як цей час минув, воно невідкладно закінчиться» (Про Місто Боже, 18,53.2).

Отож коли я прочитав про прогнози, які так порушили Ваш спокій, то одразу ж подумав: «Який же цей диявол нудний у своїй брехні! Постійно послуговується одним шаблоном». Бо, прошу відзначити, механізм обох цих прогнозів — однаковий. І тут, і там християнство представлене як щось погане: прихильники Нью Ейдж бачать його як «релігію пустого ритуалізму, нетолерантності і страху перед пеклом»; а заповідь із IV століття представляє його як справу чарів. І тут, і там кінець християнства передбачується наперед як щось безсумнівне, людська свобода в обох пророкуваннях розглядається як фікція.

Хоча, правду сказати, в сучасних передбаченнях з’являється щось нове: Нью Ейдж, зводячи свої наклепи на християнську віру, представляється як релігія справжньої любові; а проголошуючи, що зарівно кінець християнства, як і перемога Нью Ейдж запрограмоване в зорях, представляє себе як релігію свободи. Зведення наклепів тут стає елементом любові, а віра в астрологію не порушує впевненості у нашому покликанні до свободи. Отож тут особливо глибокий обман, він сходить аж до використання слів незгідно з їхнім словниковим значенням.

Нинішня привабливість ідеології Нью Ейдж мені аж до запаморочення нагадує привабливість ідеї комунізму, коли той ще був зданий викликати в людях релігійні почуття. І тут, і там маємо «нову еру», «нову людину», «нову мораль», ту саму антихристиянську гарячку і те саме лицемірство у нестримній роздачі красивих слів, ті самі очікування неймовірно щасливого майбутнього і переконаність, що справжня свобода полягає в тому, що її нема (тільки з тією відмінністю, що комуністичний детермінізм розпізнавав закони історії та підкорювався їм, а прихильники Нью Ейдж визнають детермінізм кармічний і астрологічний). У нових шатах пре на нас стара брехня, а буває вона такою звабливою, що могла би, «коли можна, звести навіть вибраних» (Мт 24,24).

Погляньмо ще на ту дивну рису Церкви, що фактично в кожному поколінні вона насправді переживає якусь смертельну загрозу. Ледве закінчився час переслідувань, як християнство опинилося перед загрозою внутрішнього розпаду. Нині, коли всі східні Церкви та переважна більшість Церков і спільнот, які походять із реформації, однозначно визнають божественність Христа і Пресвяту Трійцю, нам тяжко навіть уявити, що хотіли зробити з християнською вірою аріани: вони відкидали саму її суть, залишаючи тільки зовнішню шкаралупку. А треба додати, що понад 40 років (337-378) політика імператорів — Констанція, Юліана Відступника і Валенса — була агресивно антикатолицькою, що проявлялося зокрема у нав’язуванні Церкви аріанських єпископів. Був момент, коли найважливіші єпископські столиці були обсаджені аріанами. Який же неспокій мав тоді охоплювати католиків, включно з правовірними єпископами, відправленими у вигнання?

Або що мали відчувати католики у V i VI століттях, коли Європейським континентом прокочувалися хвилі варварських вторгнень? 590 року Григорій Великий так писав до Константинопольського патріарха, повідомляючи про своє обрання на Папу: «Негідний і слабкий, я перейняв корабель старий і сильно розбитий — звідусюди бо вриваються хвилі, а прогнилі дошки, які щодня стрясає сильна буря, загрожують розбиттям» (Листи І,4). Відтоді минуло 1400 років; корабель, щоправда, надалі виглядає прогнилим і бурі загрожують йому кораблетрощею, — але він усе ще пливе. І буде пливти — аж до Останнього дня!

Сьогодні, коли нас опанувало почуття вищості стосовно мусульман (таке почуття завжди неслушне), ми вже забули, що — зокрема, в період Середньовіччя — чимало європейців розглядали іслам як релігію та цивілізацію майбутнього. Ісламу належала не тільки мілітарна ініціатива, але й у культурному відношенні ісламські країни були непорівняно краще розвинені, аніж християнська Європа. Араби задавали тон навіть у тодішній філософській думці. Оцінюючи по-людськи, багато що вказувало на те, що християнство незабаром буде поглинуте ісламом.

Спробуймо ще вникнути у ситуацію свідків того, як Церква розвалювалася в часи реформації. Єдність з Апостольським Престолом тоді розірвали більшість німецьких країн; від Церкви почергово відпадають Англія, Швеція та інші скандинавські країни; протестантські ідеї, здається, перемагають у Чехії, Польщі, Литві, Угорщині, Франції, Швейцарії, на півночі Італії. До протестантизму відходять не тільки численні князі, але навіть чимало єпископів. Тодішні католики напевно почувались як пасажири корабля, якому вже не вибратися з нищівного циклону…

Як би ми почувалися у Франції XVIII століття, залитій вільнодумними й антикатолицькими брошурами, коли освічений правовірний католик здавався кимось із часів царя Гороха? Чи ми би вистояли у вірі, коли антикатолицький агресивний фанатизм перехопив владу над паризьким собором Богоматері? Яке враження на нас би справила новина – це було 1798 року, — що Рим завоювали революційні війська, а їх очільник, генерал Бертьє, заявив, що від тієї миті Католицька Церква припиняє існування, а експапу (так безсовісний Бертьє назвав Пія VI, якого ув’язнив) віднині треба тільки називати на прізвище: тепер він тільки «громадянин Браскі».

У ХІХ і ХХ століттях знайшлося би матеріалу на кілька сторінок таких запитань, але ми вже йдемо до підсумування цих роздумів. Отож зауважмо, що для людей, які не вірять у Христа, є чимось цілком очевидним, що християнство колись закінчиться: зрештою, все, що земне, колись дійде свого кінця. Тому зрозуміло, що вже дві тисячі років щоразу заново з’являються люди, які сподіваються швидкого кінця християнської віри, ба навіть стараються його пришвидшити.

Поставмо собі ще таке запитання, яке має особливу інтригу: чому саме християнство, як, певно, жодна інша релігія, має таке особливо тяжке життя, що фактично завжди, і щоразу знову, майже програє і йде до свого кінця? Для мене особисто відповідь на це запитання очевидна: «Міць у слабкості вдосконалюється» (2Кор 12,9). «Бо нібито немудре Боже — мудріше від людської мудрості, і немічне Боже міцніше від людської сили» (1Кор 1,25).

Тож скільки разів я бачу якісь відходження від Христа або чую занепокоєння про майбутнє Церкви — мені згадуються слова з Послання до євреїв: «Ісус Христос учора і сьогодні — той самий навіки. Не піддавайтеся різним та чужим наукам; добре — укріпити серце благодаттю» (Євр 13, 8-9аб).

З книжки: Я.Салій, «Надія, яку випробовують»

Переклад CREDO за:Opoka

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

Яцек Салій

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com Immediate Unity