Роздуми над Божим Словом на свято Святих невинних немовлят-мучеників
Коли мудреці відійшли, то Господній ангел з’явився уві сні Йосифові й сказав: «Вставай, візьми Дитя та Його Матір і втікай до Єгипту; будь там, доки я тобі не скажу, бо Ірод буде розшукувати Дитя, щоб убити Його». Тож, вставши, він узяв уночі Дитя та Його Матір і вирушив до Єгипту. І був там, поки не помер Ірод, аби збулося сказане Господом через пророка, який говорив: «З Єгипту покликав Я Мого Сина». Тоді Ірод, побачивши, що мудреці поглузували з нього, дуже розлютився і послав повбивати всіх дітей, які були у Вифлеємі та в усіх його околицях, – від двох років і менше, – за часом, про який вивідав у мудреців. Таким чином збулося сказане пророком Єремією, який говорив: «У Рамі чути крик, ридання, і велике голосіння: це Рахиль оплакує своїх дітей і не хоче втішитися, бо їх немає».
Мт 2, 13–18
Сьогоднішній спомин загибелі вифлеємських немовлят дисонує з різдвяним настроєм. Хоч як парадоксально, але саме сьогодні ми співчуваємо матерям, які втратили своїх синів через народження Ісуса Христа. Це була велика трагедія, яку передрік пророк: «Рахиль плаче за дітьми своїми й не хоче, щоб її втішити, бо їх немає» (Єр 31, 15). Справді, людське життя наповнене і радістю, і смутком. Папа Франциск про сьогоднішній день сказав так: «Хочемо ми цього чи ні, але Різдво супроводжується також і сльозами» (Лист до єпископів, 28 грудня 2016). Святі невинні немовлята нагадують нам, що Божий Син уже від народження занурився в нашу складну, суперечливу, болісну реальність. І зробив це лише з любові до нас.
Ісус прийняв людську природу з усіма її вадами та обмеженнями. Він народився в бідній сім’ї, яка змогла пожертвувати за свого первістка в Храмі лише пару горлиць (див. Лк 2, 24). Святе Сімейство втекло до Єгипту, щоб уникнути загроз Ірода, й так розділило долю всіх біженців та переселенців. Під час Свого служіння Ісус зустрічався як із захватом юрби, так і з неприйняттям і підступністю. Він зазнав радості й щастя близьких стосунків у родині, а також горя втрати батька та розчарування від зради близьких друзів.
Отже, страждаючи чи радіючи сьогодні, ми можемо бути впевнені, що усе це вже перетерпів Ісус та Його земні батьки. Щобільше — Він іде поруч із нами: йде не пасивно спостерігаючи, а підтримуючи й надихаючи. Ми неспроможні до кінця зрозуміти причину існування страждань на землі, але покликані довіряти благому Господу. Він завжди чує наші благання, як чув плач скорботних вифлеємських матерів. У наших стражданнях Він сумує разом із нами, як плакав разом із Марією та Мартою над померлим Лазарем (див. Йн 11, 35), і знаходить спосіб утішити нас. Тож будемо ділитися цією втіхою зі стражденними із нашого оточення (див. Рим 12, 15; 2Кор 1, 3-4). Чи чуєш ти сьогодні чийсь плач?
«Господи, допоможи мені бачити страждання інших і втішати їх Твоєю втіхою».
Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться Ім’я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим, і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого. Амінь.
Підпишіться на «Слово між нами» у Telegram та Instagram, а також приєднайтеся до чату Роздумів над Словом Божим у Viber.
фінансово.
Щиро дякуємо!
