Вочевидь, ніщо не відбувається автоматично. Ми вчимося цих принципів і даємо собі право попервах про них забувати.
Важливо, щоб ми обоє добре усвідомлювали: ми прийняли ці принципи й готові їх дотримуватися, навіть якщо в якомусь емоційному пориві вони здаватимуться безглуздими.
Насамперед — голос ізсередини
Емоції, емоції, емоції… Вони багато про нас кажуть (це можна використати, безумовно для позитивного), але здатні й нищити.
Вони завжди виникають із чогось. За ними загалом стоять якість страхи, прив’язаності, безсилля. Коли емоції почали панувати в моєму шлюбі, я побачив, як сильно вони можуть бути деструктивними для стосунків. І подумав, що нам потрібен «голос ізсередини».
Я за своєю натурою схильний шукати оцінювання. Люблю, коли хтось проливає світло на мої плановані вибори, висновки, спосіб дій. Коли трохи всілася пилюка після наших подружніх «битв», ми обоє ствердили, що нам буде корисно розповісти довіреній людині про наші сварки, про ті громи і блискавки, які ми виявилися здатними кидати одне в одного з усієї сили.
То був перший крок — для нас нелегкий. Хоча ми вже мали досвід подружнього духовного керівництва чи буття у стосунках із подружжями, які нам допомагали здоровим поглядом подивитися на наші помилки та взаємні претензії.
Ми почали молитися й шукати подумки відповідну людину, водночас залишаючись відкритими на те, що Бог «підсуне» когось ще не знаного.
І це не тривало довго.
З обох сторін
Можна сказати, що ми атакували тему нашої помилкової комунікації з обох сторін. «Знизу», щоби з допомогою людини зовні спробувати дістатися до джерел нашої поведінки, тобто відшукати причинно-наслідковий зв’язок. І «згори», встановлюючи чіткі принципи розмови, що діятимуть за потреби та при появі певних симптомів.
Тут я би хотів написати саме про цей другий крок, симптоматичний, бо перший це справа абсолютно індивідуальна і його не обов’язково отак враз запроваджувати; натомість другий мені здається універсальнішим.
Отож які принципи з’явилися з наших розмовах?
1.Регулярний час
Насамперед, постав план дня. Ми повернулися до старих добрих практик: мати такий собі «кістяк» розкладу, що й коли у нашім домі робиться у стандартний робочий день і по вихідних.
Вечори для нас. Це вимагає вміння справно вкласти дітей спати, і безумовно йде їм на користь, хоч і буває пов’язане з бунтом. План заздалегідь припускає, що трапляються невдачі, раптові ситуації тощо. Він є не так обов’язком, як відправною точкою стосовно того, що приносить день. Тому він не чинить на нас тиску і в практиці просто загалом дає регулярний вечірній час, визначений для розмови у зручних умовах.
2.Діалог має свої правила
Цей пункт — внутрішнє натхнення. В нас постійно живим є досвід вікендових реколекцій «Подружні зустрічі». Там ми вивчили принципи діалогу, які навчають першості слухання над говорінням, ділення — над дискутуванням, розуміння — над оцінюванням, і все це — в атмосфері готовності прощати.
Слухання, яке значною мірою замінило говоріння, пригашує емоції в нас обох, допомагає їх угамувати. Коли лунає менше слів, то в них більше змісту. Ділення, яке витісняє дискутування, допомагає говорити про свої відчуття, обмежує можливість «ляпнути» щось складне, пом’якшує по обидві сторони розмови прагнення до того, щоб «моє було зверху».
Розуміння, яке займає місце оцінювання, створює умови для того, щоб кожен з нас міг вільно сказати про щось тяжке для себе, поділитися своєю слабкістю в приязній атмосфері, бо то саме наші слабкості найчастіше лежать в основі складних емоцій та бурхливих дискусій, які часто нікуди не провадять.
Вочевидь тут нічого не відбувається автоматично. Ми вчимося цих принципів і даємо собі право на те, що спершу будемо про них забувати, порушувати їх, вчиняти трохи недоладно. Важливо, щоб ми обоє усвідомлювали їх прийняття і готовність їх дотримуватися, навіть якщо в якомусь емоційному пориві вони виглядатимуть безглуздими.
3.Не перебивати!
Цей принцип може бути чутним уже в межах попереднього. Однак варто його виділили осібно. Якщо ми маємо сказати щось важливе — перебивання стане сигналом, що то мої слова мають більше право пролунати. А це зовсім не атмосфера відкритості. Це радше виразний знак, що мої прив’язаності й резони, а також прагнення здобути певну ораторську перевагу, може, впіймати на слові, беруть гору над спільним благом. Зі мною насправді нічого не станеться, якщо я почекаю до кінця слів мого чоловіка/дружини! Я так виражу повагу до його/її особи та слів, і його чи її теж цього вчитиму.
Тут знову, звісно, варто дати собі право помилятися і не робити детальних підрахунків. Технічно, якщо вже у нас із цим насправді велика проблема, може допомогти який-небудь невеличкий предмет. Наприклад, м’ячик, якого тримає в руці той, хто зараз говорить, а на завершення своїх слів передає його другому учасникові діалогу. Це може виглядати по-дитячому, але запевняю вас: воно працює!
4.Уміти обірвати
Добре дати собі право на те, щоб за певних умов обривати розмову.
Які це умови? Наприклад, якщо хтось із нас не помітив, що замість бити по одних воротах ми опинилися у різних командах, по різні сторони барикад, — має право, ба навіть обов’язок, озвучити цю проблему і, якщо постає така потреба, навіть вийти, щоб можна було почекати, охолонути, об’єктивізувати стан справ, щоб наша зустріч не вийшла з-під контролю. Це такий собі запобіжник від аварійних ситуацій. Він не завжди спрацьовує, інколи гармати з обох сторін встигають гримнути; але якщо прийняти цей принцип, це стається безсумнівно рідше, ніж зазвичай.
На папері і з підписом!
Не приймаймо цих або подібних (адаптованих до конкретної буденності) принципів «за усною домовленістю». Запишімо їх, навіть видрукуймо, на кращому, ніж звичайний, папері, й підпишімо обоє, як угоду чи контракт. Якщо, певна річ, ми обоє погодимося на таку форму затвердження. Це варто зробити, бо тоді зростає значення наших рішень і їх легше виконувати. Суть у тому, щоб ми на це погодилися обоє і в спокійній, добрій атмосфері.
Сподіваюся, цей особистий кодекс, яким я з вами поділився, зробить так, що не тільки для нас він буде помічним для впорядкування подружньої комунікації та прикликання до порядку в моменти її слабкості.
Переклад CREDO за: Ярослав Кумор, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
