Розпочався Великий Піст. Своїми порадами про те, як добре його пережити, особистим досвідом його переживання, а також своїми побажаннями з читачами CREDO ділиться ординарій Кам’янець-Подільської дієцезії єпископ Леон Дубравський.
— Як християни, ми повинні усвідомлювати і знати, що робити у Великий Піст. Повинні знати, що добре його пережити нам допоможуть піст, молитва і добрі вчинки. У п’ятницю ми завжди дотримуємося посту, а Великий Піст вимагає від нас чогось більшого. Не йдеться про те, щоб обов’язково на сорок днів відмовитись від м’яса, як ми це робимо у п’ятницю: якщо хтось може відмовиться — дуже добре, якщо не може — нічого страшного. Але у певні дні: у п’ятницю, середу, суботу — було б добре, щоб ми могли завдати собі якогось «умертвлення». Трохи умертвити свої забаганки і відмовитись від того, що нам хочеться. І звідси — моя перша порада:
Не нехтувати тілесними зреченнями.
У деяких країнах — наприклад, у Німеччині, — є тенденція змінити, так би мовити, якість посту: «Важливо, що в мене в душі, а не те, що я їм». Або перенести піст на щось інше: я дав якусь пожертву — і вже дотримуватись посту не обов’язково. Піст хочуть замінити чимось іншим. Але пам’ятаймо: якщо Ісус Христос постив, і Він дав нам цей приклад, то це значить, що піст має важливе значення в нашому житті. Потрібно вміти в чомусь собі відмовити, зокрема — у їжі. Я пам’ятаю, як ще був священником, намагався по п’ятницях, особливо в перші п’ятниці, коли об’їжджав хворих, обмежуватися хлібом і водою. І мені це дуже допомагало.
Ми сьогодні втратили, так би мовити, сенс посту, про який нас дуже добре вчить Святе Писання: сам наклади на себе щось, що ти будеш виконувати, — і сам побачиш, які будуть наслідки. Не буду вживати алкоголь. Або не буду палити — теж добре. Не буду їсти м’яса всі сорок днів, або в якісь визначені дні. Не буду говорити якісь слова. Або менше часу буду сидіти в інтернеті. Обмежити себе в чомусь, до чого, як сам помічаю, я звикаю і воно робить мене залежним від себе. Відмовся від того, що тобі докучає, що тобі тим чи іншим чином перешкоджає. А ми сьогодні цього не дуже хочемо. Можна почути: «А, з’їв щось, хіба це гріх?» Ні. Йдеться не про те, що ти з’їв, а про те, щоб ти вмів собі відмовити. Відмовити собі в чомусь, щоби здобути щось більше. Наприклад: відмовитись від якоїсь їжі, щоби стати ближче до Бога, щоб подолати якісь гріхи, які тобі докучають у твоєму житті. А гріхів у нашому житті ой-ой-ой скільки: скупість, заздрість, гнів, осудження і так далі. Я не буду нікого обговорювати за очі сорок днів. Не буду відповідати злим словом — просто промовчу. Спробуйте — і вирішите, який зможете накласти на себе піст. Він допоможе, тільки допоможе. Шкоди ніколи не буде. А навпаки: побачите, що через сорок днів ви вийдете міцнішими.
Якось я, коли вийшов із конфесіоналу, побачив чоловіка років 45-50 і спитав у нього: «Як ти будеш постити?» А він відповів мені просто: «Сорок днів не буду пити горілки, щоб теща і жінка не сварились». Мені це так сподобалося, що я запитав його через сорок днів, а він відповів: «Знаєте, ніби святі хату перейшли! Тихо, спокійно, ніхто не сварився. Так спокійно пройшов цей піст, що я сам дуже задоволений. І тепер я кажу своїм друзям, колегам: хочете, щоб у вас в родині був мир і спокій, — розпочніть Великий Піст у такий спосіб».
Інший приклад: підходять хлопець і дівчина, які були заручені. Я питаю: «Як ти будеш проводити цей Піст? Телевізор дивишся?» Він відповів, що дивиться. Я питаю: «А відмовитись на 40 днів можеш?»
— Та ні, ви що, отче. Дозвольте, хоча б в неділю дивитися.
— Ну добре, якщо ти вже настільки прив’язаний, то в неділю можеш. А що ти ще можеш зробити в цей піст? Ти палиш?
Хлопець відповів, що палить. Я і запропонував не палити сорок днів, а на ті гроші, що мали б бути витрачені на цигарки, купити подарунок нареченій. І він так зробив.
Отже, відмовляючись від чогось, ми можемо сьогодні допомогти і собі, й іншим. Чинячи так, вийдемо з Великого Посту переможцями. До цього нас заохочує Святіший Отець Франциск, наводячи приклад того, як Мойсей веде ізраїльтян із Єгипту до Обіцяної землі: перейти через ці 40 днів так, щоб вийти з них переможцем. Але якщо ми нічого не будемо від себе вимагати, ніякої постанови не зробимо, тоді цей піст пройде і ми не відчуємо, що духовно збагатилися. Відмовляючись від чогось, ми завдяки цьому здобудемо більше. Тому друга моя порада:
Жертвувати свої зречення у якомусь намірі.
Коли я відмовляюсь від чогось, то роблю це в якомусь намірі. Чи в понеділок, чи у вівторок, чи в середу, четвер, п’ятницю, суботу — я кожного дня жертвую це в якихось намірах. Так, як Святу Євхаристію: чи за живих, чи за померлих, чи про здоров’я якоїсь людини. Було б добре, якби ми зробили собі постанову: що саме, в який день і в яких намірах я буду жертвувати. І щоб це знали тільки ви самі і Бог. Щоб не кричали всюди, що я постую, щоб усі це бачили. Ні: нехай тільки Бог знає. «Закрийся у своїй кімнаті і молись до Господа Бога». Тому я б дуже вас просив: нехай тільки вам буде відомо, де і як ви будете молитися: чи ви будете, наприклад, молитись один десяток Розарію, лежачи хрестом на землі, чи ви будете цих 40 днів спати на підлозі на якійсь ковдрі, і робите це в якомусь намірі. Я би хотів, щоб цей Великий Піст допоміг нам із вами наблизились до Бога через піст, молитви й добрі вчинки. Тому моя наступна порада:
Присвятити більше часу для Бога та ближніх.
Я завжди заохочую людей у час Великого Посту більше часу присвятити для Бога, приходити до храму не тільки в неділю, а й у будні. В цей час ми співаємо «Гіркі жалі», також відправляється Хресна Дорога. У Великому Пості в парафіях також проводяться різні катехизи, реколекції. І я заохочую людей, щоб вони знаходили час для Бога, приходили на Службу і жертвували її у своїх намірах — за свою родину, за навернення грішників, за померлих — і намагались якомога частіше приступати до Святого Причастя. Сповідатись і приступати до Святого Причастя.
Великий Піст є таким часом, коли ми повинні більше споглядати Ісуса Христа, який молиться у Гетсиманському саду, страждає за нас; роздумувати про те, скільки Господь для нас учинив. Адже ми часто цього не усвідомлюємо. Коли ми так переживатимемо Великий Піст, ми будемо дедалі більше пройматися всім тим, що вчинив для нас Господь. І тоді Бог, почувши прохання, з якими ми до Нього звертатимемось, сам буде за нас діяти. Все, що проситимемо, Бог нам дасть, але ми повинні навчитися спілкування з Господом Богом. І це спілкування має бути не тільки в храмі, а й у сім’ї: разом, спільно просити Бога, звертаючись до Нього у молитві. Тому моя наступна порада:
Переживати Великий Піст у сім’ї
Можу поділитися тим, що пам’ятаю зі свого дитинства. Коли ми були маленькі, Великий Піст розпочинався так: мама приходила з храму, приносила попіл, посипала нам голови попелом і говорила ті слова, що їх казав священник у храмі. А також казала: «Тепер, дітоньки, ми повинні стриматись від деяких гучних забав, більше часу віддамо на молитву, на спілкування разом у родині. Більше часу в родині присвятимо для Господа Бога».
Пам’ятаю як зараз: запалювалась свічка, мама завжди приносила образ Ісуса Христа, коронованого терновим вінцем або розп’ятого на хресті, і кожного вечора ми старались збиратися на спільну молитву. В першу чергу, як я пам’ятаю, перепрошували Господа Бога за гріхи, дякували Йому за все, що маємо; потім просили, благали Бога у своїх намірах. Батьки просили, а ми за ними повторювали. Це була, так би мовити, невеличка домашня Церква. В неділю, коли приходили зі Служби Божої, був святковий обід. Звісно, не такий обід, який можна зробити зараз; але до столу сідали всі разом. І їли те що було: чи бараболька, чи борщик. Це були пісні страви, тому що тоді, в роки мого дитинства, не було такого достатку, як тепер. Ми жили матеріально скрутно. Я ще пам’ятаю сталінські часи, коли ми їли вареники з чорної муки — білої не було. Але дух був піднесений. Матеріально було скрутно, але за те дух був загартований. Я дуже добра пам’ятаю, як тато садив мене і сестричку на руки і розповідав нам про Мойсея. Як Мойсей прийшов на світ, як його врятували з води, як він потрапив до доньки фараона, як потім Бог його покликав, щоби він вивів ізраїльський народ із єгипетської землі до Землі обітованої, як вів його через пустелю сорок років, як звертався до Бога з молитвами.
Усе це нам батько оповідав. А це значить, хто йому про це теж хтось оповідав. І ця традиція передавалась в нас з покоління в покоління. Ось так ми переживали Великий Піст. І мені це дуже подобалось. Історію спасіння ми розглядали вдома, говорили про неї в сім’ї. І я дуже хотів би, щоб наші родини у неділю збирались разом, знаходили для цього час принаймні до обіду.
Вечорами тато теж оповідав нам історію спасіння. І ми, діти, ніби наповнювались тією Божою благодаттю, тим Божим даром, який Бог нам посилав. Тато розповідав нам про Ісуса Христа, як Він страждав за нас, як за нас вмирав. Цю історію я вивчив від батьків. Так само коли я пішов до школи, а бачив як одна жінка — вона була в школі завучем — збиралась зі своїми дітьми. В неї було троє синів. Старший навчався в університеті, двоє ще в школі. І кожної неділі вони завжди брали Святе Письмо і читали. Кожен із синів читав по черзі. Це був 1956 рік, тоді за це можна було серйозно постраждати. Але вона розуміла: дітям потрібно дати Бога, бо якщо вона не дасть дітям Бога, світ може забрати її дітей і знищити їх.
Сьогодні ж, як я бачу, батьки нерідко намагаються дати дітям усе, але забувають, що в першу чергу треба дати дітям Бога. Адже дитина отримує тіло від батька і матері, а душу — від Бога. Душа безсмертна, тому батьки повинні передусім дбати про душу дитини. Тіло після смерті буде закопане і згниє, а душа піде до Господа Бога. Мої батьки, може, не могли дати мені нічого матеріального, але дуже багато дали мені духовного. І за це я дякую Богу. Коли приїжджаю на могилу батьків, я стаю навколішки, цілую землю і кажу: «Господи Боже, дякую Тобі, що Ти дав мені таких батьків». Вони не дали мені нічого матеріального, але дали мені Бога. А це — найбільший скарб. А ми, як християни, повинні дати добрий приклад нашим рідним, близьким, усім, хто нас оточує. Хай би де ми були: чи на роботі, чи вдома, чи в храмі, — дати добрий приклад.
Коли я ще був семінаристом, духовний отець запитав мене, чому я прийшов до семінарії. Я відповів дуже просто: «Щоб допомогти Ісусу Христу врятувати світ». Я пам’ятаю слова св.Йоана Павла ІІ: «Допоможіть мені будувати цивілізацію любові». І в цьому Великому Пості ми повинні допомогти Ісусу Христу будувати цивілізацію любові. Цього Він від нас чекає. Тому хочу порадити і заохочую:
Робити добрі вчинки.
Добрі вчинки можуть бути різними: можна навіть просто до когось прийти, хто потребує спілкування, порозмовляти з ним. В роки мого дитинства ми, як я розповідав, жили бідно; але в час Великого Посту намагалися піти до людей, які хворіли або страждали з інших причин, навідати їх, порозмовляти. Пам’ятаю, купити і принести їм якусь булочку не завжди була можливість; але завжди була можливість просто прийти до них. І це дуже згуртувало нашу родину. Оскільки всі наші добрі наміри походять від Господа Ісуса Христа, хочу побажати — і це головне, що хочу побажати, адже без цього все інше може бути позбавленим сенсу:
Пам’ятати, що тільки Ісус Христос може нам допомогти.
Ісус Христос із любові пішов на хрест, із любові віддав життя, тому я під час Великого Посту намагаюся частіше проводити час перед Розп’ятим Христом, вдивлятися в Нього, роздумувати: «Господи, Ти за мене пішов на хрест, за мене Ти погодився, щоб Тобі пробили руки, ноги, щоб Тобі пробили бік. Я прошу пробачення за всі гріхи, які я вчинив. Дякую Тобі за те, що Ти мене вибрав, що дав мені стільки благодаті. Прости за те, що я змарнував деякі Твої дари. Але все одно я хочу бути святим, хочу йти дорогою святості, щоб допомогти Тобі врятувати світ».
Про таку молитву прошу і вас. Прошу і обіцяю вам, що протягом сорока днів я не тільки відмовлюсь від м’яса, але й молитимусь за вас — хоч я постійно за вас молюсь, — благатиму за вас і жертвуватиму за вас усе, що тільки зможу: і піст, і молитву, і добрі вчинки. За дієцезію, священників, монахів і монахинь, за покликання, за владу, щоб Бог послав їм мудрість, за мир і спокій в усьому світі, за мир і спокій у сім’ях — адже коли розпадаються сім’ї, стають нещасними діти, це найстрашніше; за хворих і стражденних, а особливо за тих, що поневолені дияволом. Нині я щодня проводжу екзорцизм над однією особою, яка поневолена дияволом, а це дуже страшно. Тому просив би вас: ніколи не йдіть до екстрасенсів, до ворожок, до «бабок» — вони вам не допоможуть. Пам’ятайте: тільки один Господь може нам допомогти. І ніхто більше. Тому наступне моє побажання:
Нехай цей час Великого Посту стане для нас часом з’єднання з Ісусом Христом у Таїнстві Євхаристії.
Пожертвуйте час для Господа — якщо можете, щодня приходячи до храму. Якщо не можете — пожертвуйте, принаймні, у п’ятницю. А в неділю — обов’язково, адже це День Божий. Постановіть собі приходити на Службу в якийсь день, як вам випадає. Ісус Христос, щоб воскреснути, перейшов через хрест. Через хрест перейшов до воскресіння. Тому моя наступна порада:
Пройти через сорокаденний Піст разом із Христом Його дорогою
Хресну Дорогу я почав особливо шанувати, коли був на першому курсі семінарії. Коли був на практиці, намагався — навіть якщо не було храму, адже не всюди храми були відкрити, — я ходив собі по лісі або по полю і роздумував над кожним стоянням. Ставав навколішки, роздумував і молився. Наприклад, Перше стояння — суд над Ісусом Христом. Я просив про дар Святого Духа для наших керівників: «Не судіть і не будете осуджені». На Другому стоянні — Ісус бере свій хрест — я молився за єдність християн, за Папу Римського, за священників, за нові покликання. І так далі. Кожне стояння за щось жертвував. І тоді я це дуже полюбив. Молебень Хресної Дороги мені дуже близький, тому що Матінка Божа, згідно з переданням, після того як Її Син помер на хресті, постійно проходила в Єрусалимі Його шлях і роздумувала над цими стояннями. Тому заохочую, щоб ви роздумували над цими стояннями Хресної Дороги, хто як може. Хтось, можливо, не може прийти до храму, хворий, прикутий до ліжка, — намагайтесь у ці дні роздумувати над Хресною Дорогою, і ви побачите, наскільки легше вам буде нести свій хрест. Адже ви будете нести його разом з Ісусом Христом.
Хресна Дорога наближає нас до Ісуса Христа. Вона допомагає нам у нашому житті. Тому я хотів би вас заохотити: якщо є можливість, намагайтесь не пропускати Хресну Дорогу. Полюбіть цей молебень, і ви побачите як він вам допомагатиме. Адже Хресна Дорога — особисто я вважаю — це ліки від наших гріхів. Це наші християнські ліки навіть від цих пандемій, від цих коронавірусів. А особливо від тих гріхів, яких ми не можемо позбутися, до яких міцно прив’язані: адже є гріховні залежності. І в цьому Великому Пості я заохочую приходити на Хресну Дорогу. Людей, які мають якісь залежності, заохочую постановити собі сорок днів щоденно відправляти Хресну Дорогу.
Мені доводилося чути таке: «Знаєте, отче, мені не довелось нікуди їздити, щоб наді мною молились, не довелось нічого підписувати, ні зашивати якісь ампулки — мені допомогла Хресна Дорога». Тому ще раз заохочую: маєте якісь проблеми — відправляйте Хресну Дорогу. Не можете в храмі — відправляйте вдома. Ця побожність, на мій погляд, якось більш близька нашій душі, нашому серцю. Мені не раз доводилось бачити, як люди зі сльозами на очах переживають ці стояння. Здається, що їхнє серце відкривається, перемінюється, і ми, таким чином, можемо — не силою, а любов’ю Христа — перемагати зло в цьому світі.
Пережити Великий Піст зі св. Йосифом
Нинішній рік оголошено Роком святого Йосифа. Тому звертайтеся до Покровителя року і Опікуна Святого Сімейства, і він вам допоможе. Я вже десятки років молюсь до нього, прошу про заступництво. Були деякі складні справи, важко було уявити, як їх можна вирішити, і я просив св.Йосифа, і він їх спокійно вирішував. І я дуже дякую йому за щоденну опіку — так, як він опікувався Ісусом Христом і Дівою Марією, — над нашою дієцезією, над усією святою Церквою.
Колись я видав маленький молитовничок, в якому є Літанія до св.Йосифа. Є вона і в інших молитовниках. Прошу вас: щоденно її відмовляйте. І побачите, як ця молитва вам допоможе. І останнє, що хочу сказати:
Все чиніть із любов’ю!
Буває, питають: «Чи можна в час Великого Посту святкувати день народження?» Або: «Що робити, коли запросили на день народження?» Святкувати можна, але без гучних забав. Любов важливіша, ніж якийсь закон. Якщо в людини день народження і хтось із любові прийде до неї, принесе квіти або якийсь подарунок, привітає — Господь за це нас тільки похвалить. Нічого поганого і в тому, що ми сядемо за стіл, з’їмо обід або вечерю чи вип’ємо кави. Але якщо це святкування більше схоже на весілля, з музикою — тоді варто відмовитися. Коли мене запрошували і казали, що святкування буде в ресторані, я питав, чи буде музика. Якщо казали: «Буде», я відмовлявся. Привітати, вручити подарунок, але до ресторану не йти. І потім — не треба святкування дня народження чи якоїсь іншої події пов’язувати тільки з застіллям. Я особисто хочу. щоб ми святкували дні народження — і не тільки у Великий Піст — разом з Ісусом Христом. Прийти в цей день всією родиною на Службу Божу, запросити також і гостей — друзів, колег, сусідів: «У мене ювілей і я запрошую вас на Євхаристію». А вже потім — застілля. Помолитися за того, в кого день народження, замовити за нього Службу — завжди ліпше.
Що ж стосується вживання алкогольних напоїв — прямої заборони їх вживати немає, або, як ще кажуть: «Горілка — не жирна». Але якщо я постановив сорок днів не пити алкоголю — я не буду пити, хай би куди мене запросили. Було би добре, якби ми були вірні Богу у маленьких ділах. Тоді Бог нам доручить великі справи. Але якщо я не вірний в малому — не можу собі в чомусь малому відмовити—то як Бог мені доручить щось велике.
Усе, про що було сказано, Церква хоче, щоб ми робили з любові. З любові, а не з примусу чи під забороною. Тільки тоді це принесе користь і нам, і Церкві; тільки тоді Великий Піст допоможе нам. І якщо ви добре підготуєтеся до нього — побачите: у вас ніби з’являться крила, і ви зможете літати, немов ангели, бо ви позбудетесь багатьох гріхів і схильностей, що ведуть до гріха, від вас відійде злість, ненависть, заздрість, скупість, і ви станете вільними. Це значить, що у вас з’явиться велика любов до Бога і ближнього. Це те, що нам найбільш потрібно, тому що Бог є любов. Так через сорокаденний піст ми перейдемо до Пасхи: до Воскресіння.
На це вас благословляю і ще раз заохочую: якнайчастіше зустрічайтесь з Ісусом Христом у Слові Божому, на сторінках Святого Письма, у Євхаристії, в Таїнстві Покаяння; а молитва, піст і добрі вчинки нехай вам допоможуть у вашому житті стати святими.
фінансово.
Щиро дякуємо!
