Точно 1700 років тому, 3 березня 321 року, римський імператор Константин Великий установив неділю днем, вільним від праці.
«У шановану неділю (venerabilis dies solis) відпочиватимуть усі судді, населення міста і підприємства усіх галузей. Люд сільський, однак, нехай провадить рільництво вільно і без перешкод, бо ж часто трапляється, що нема кращого дня для сіяння збіжжя чи саджання винограду; бо користь, яку дає небесне Провидіння, не повинна бути віддана через вибір часу». Так проголошено в імператорському едикті, скерованому до префекта міста Рима, Елпідія.
Звідки взялася думка про день відпочинку?
Документ Константина стосувався всієї імперії. Він зберігся донині й досі залишається актуальним. Історики, однак, не мають згоди, чи — і якою мірою — імператор у цьому рішенні керувався християнськими поглядами. Едикт на це запитання відповіді не дає.
Є певна імовірність того, що імператор визнав слушною юдейську концепцію дня відпочинку. Практикований у юдаїзмі семиденний тиждень прийнявся в Римській імперії ще до Константина, хоч і з іншою системою відліку. Юдеї називали дні почергово: день перший, другий… день сьомий — шабат. Натомість римляни присвячували дні планетам та їх богам: від дня Сатурна — суботи (збереглося в англійській — Saturday) до дня Сонця — неділі (Sunday), від дня Місяця (Dies Lunae) — понеділка і до дня Венери (Dies Veneris) – п’ятниці.
Отож Константин установив відпочинок на перший день тижня за юдейським рахунком часу, тобто на другий день за рахунком римським. Вирішальним у цьому був, правдоподібно, не так «День Господній», як радше те, що цей день був присвячений божеству, яке знали по всій імперії і яке було тісно пов’язане з культом імператора: Непереможному Сонцю (Sol invictus), яке уособлювало всіх інших богів. Таким чином імператор також ушанував інші віри своєї держави, наприклад — таємничий культ Мітри, у якому сонце теж відігравало важливу роль. «Непереможний бог сонця» також мав велику популярність і честь у війську, якому Константин завдячував своєю владою.
Регулярний святковий день
Згідно з думкою сучасного німецького історика стародавності, знавця Константинового панування — Клауса Мартіна Ґірардета, імператор «завдяки своєму тверезому декрету про venerabilis dies solis зумів поєднати багато тем, які доти між собою не пов’язувалися». Він перевірив «високий інтеграційний потенціал» декрету, що встановлював неділю, а «неоднозначність і відкритість формулювань Константин умістив у своєму декреті цілеспрямовано», — вважає німецький дослідник.
У будь-якому разі, імператор хотів, щоб неділя стала регулярним святковим днем. Чотирма місяцями пізніше, в липні 321 року, він ще видав щось подібне до виконавчого розпорядження до свого едикту, яке, зокрема, дозволяло відпускати в цей день рабів на волю.
Християни не бажали прийняти визначення «день бога-сонця». Для них це був «День Господній» (грецькою [hemera] kyriaké, латиною [Dies] Dominica) — день, коли Христос Господь (Kyrios/Dominus) постав із мертвих. Але найважливішим було те, що офіційно затверджений день відпочинку нарешті давав їм більше свободи у святкуванні Вечері Господньої в день, присвячений Йому.
Сьомий день тижня
Хоча Константин прийняв хрещення вже аж на ложі смерті, 337 року, — та він і раніше з симпатією ставився до християнства. У своїй промові на тему релігійної політики захищав віру в Єдиного Бога і Його Сина Ісуса Христа від поганських «марновірств». Багато забобонів висміював.
Однак не всі ті, хто називають себе християнами, святкують неділю як «День Господній». Наприклад, адвентисти, керуючись написаним у Декалозі велінням шанувати шабат, святкують свій вільний день у суботу. Подібно чинять також і деякі «фундаменталістичні» рухи дослідників Святого Письма: для них неділя є звичайним робочим днем. Через це інколи постають напруження між «спільнотами сьомого дня» та рештою суспільства у питанні, як сповняти святий день і як ним користуватися в різні терміни.
«День Господній»
Цікаво те, що сліди давніх латинських назв днів у тижні, від понеділка по п’ятницю, що відсилають до пантеону римських божеств, збереглися нині виключно в романських мовах. Dies Lunae, понеділок, французькою lundi, іспанською lunes, італійською lunedí, румунською luni. Dies Martis — день Марса — це mardi, martes, martedí, marţi. Тільки у португальській мові прийнялося «цифрове» іменування днів: понеділок там «другий (після неділі) день» — segunda feira, вівторок — третій (terça feira) тощо. Але в усіх романських мовах неділя є Днем Господнім: dimanche (фр.), domenica (іт.), domingo (ісп. i порт.), duminica (рум.).
У слов’янських мовах — окрім російської — слова, що означають неділю, відсилають до її відпочинкового характеру: день «не діла», коли не працюють. Отож неділя — українською, niedziela польською, neděle чеською, нядзеля білоруською, неделя болгарською, nedelja хорватською і сербською тощо.
Тільки російська назва недільного дня посилається на факт Воскресіння Господнього — воскресенье. У часи комуністичної боротьби з релігією більшовики змінили запис цього слова, щоби хоч трошки стерти його зв’язок із найбільшим християнським святом, і після «н» поставили м’який знак — який хоч і принципово не змінив вимову, однак графічно «віддалив» це слово від його християнських коренів («воскресение»).
Також варто згадати, що грецька назва неділі — kyriake (новогрецькою kiriaki) стала основою для постання назви цього дня у грузинській (kwiriaki) та вірменській мовах (kiraki).
фінансово.
Щиро дякуємо!
