Погляд

Бути католичкою — це чудово!

17 Березня 2021, 15:24 1041

Віруючі люди, що прагнуть зрозуміти свою жіночу або чоловічу ідентичність, повинні дивитися глибше, не спираючись на відповіді, які дає наша нетривка культура.

Як християни, ми хочемо жити у вічній правді та об’єктивній реальності, а не грати ролі, написані для нас суспільством, що за кілька років знову змінить свою думку.

Сьогодні важко бути жінкою, особливо християнкою. Не дивно, що католики відчувають розгубленість щодо того, ким вони є. Церква сміливо заявляє, що жіночі риси — це частина головної ідентичності жінки, глибоко вкоріненої у її душі, а не просто виявленої через її зовнішні ознаки. Святий Йоан Павло ІІ у своєму листі про гідність і покликання жінок пояснює, що Бог створив жінок різними, але рівними з чоловіками, вони доповнюють їх як партнери незалежно від того, чи йдеться про заміжніх, богопосвячених або ж самотніх жінок.

Наша сучасна культура чинить опір цій точці зору як «мізогінній». Деякі феміністки пропагують ідею, що жінки народжуються «чистими аркушами», маючи ті ж самі риси, що і чоловіки; вони відкидають жіночність, зводячи її суто до навченої поведінки. Так, ніби це недостатньо заплутано саме по собі, суспільство зараз заграє з ідеєю змішування статей. Ми втратили правду про те, наскільки великим насправді є буття жінкою.

 

Природа проти виховання

Що стосується суперечки між природою та вихованням, я намагалася виховувати своїх дітей, не нав’язуючи їм ґендерних стереотипів. Однак, як скаже вам майже кожна мама, навіть у немовлячому віці хлопчики суттєво відрізняються від дівчаток. Оскільки я росла лише з однією сестрою, поведінка сина дуже мене дивувала. Я пам’ятаю, як застигла з роззявленим ротом, коли побачила як мій син, якому виповнився лише рік, штовхав туди-сюди іграшкову машинку, вивчаючи рух коліс. Мої хлопці були буйними та фізично активними. Незважаючи на те, що я намагалася приховати від них існування зброї, вони робили свої власні мечі та пістолети з палиць. Їхнє просторове мислення було дивовижним, а захоплення конструктором «Lego» — просто вражаючим.

Не зрозумійте мене неправильно; я докладала зусиль до того, щоб дозволити проявитися і «жіночній» стороні характеру своїх синів. Одного разу, коли моєму сину Марку було близько чотирьох років, він попросив дати йому водовідштовхуючу ляльку його сестри, поки він купався у ванні. Я майже тріумфально підняла кулак і подумала: «Так! Мій син зростає з розвиненим виховальним інстинктом!». Коли я повернулася до ванної кімнати, я побачила, що син відірвав ляльці голову та перетворив її на «машину», за допомогою якої він наповнював водою пластикове відро.

Син змусив мене розсміятися над власною нездатністю змінити закладену природою людську натуру, визнавши, що діти не народжуються «чистими аркушами».

 

Бути жінкою — чудово!

Наше загальне покликання як жінок — любити, бо «Любов є головним і вродженим покликанням кожної людини» (ККЦ, 2392). Наше вторинне покликання — це наша робота, а наше головне покликання — це специфічний стан у житті, будь то шлюб, богопосвячене життя або самотність. Сама лише ідея того, що у Бога є план для кожного з нас, повинна бути захоплюючою, але сучасні католички борються з вченням Церкви про те, як потрібно жити, залишаючись вірними собі як членам сучасного суспільства.

Молодь особливо відвертається від «старомодних» роздумів про покликання, що романтизують матерів і захоплюються черницями водночас нібито змушуючи їх відчувати постійне поблажливе ставлення до себе. Будь-яке професійне рішення жінка вважає зіткненням із сучасними концепціями фемінізму та успіху. Богопосвячене життя з такої точки зору — смішна втрата часу, якщо розглядати черницю як людину, що відходить від світу. Самотня жінка, що живе у чистоті, стикається із ще більшим глузуванням з боку культури, одержимої сексом. Жінки, що відчувають щире бажання бути матерями, потерпають від зневаги та насмішок за те, що хочуть прийняти цю найсвятішу, природну роль жінки як матері та виховательки.

Багато феміністок намагаються розвивати у собі чоловічу поведінку, вважаючи, що вони мусять діяти як чоловіки, якщо хочуть досягти успіху. Вони намагаються звільнитися від таких «обмежень» як вагітність та догляд за дітьми. Внутрішнє життя жінки при цьому часто обертається на попіл, стаючи жертвою на вівтарі успіху. Материнство, богопосвячене життя та самотній стан — це вибір, у якому жінки повинні почувати себе вільними, не відчуваючи гніту з боку суспільства, яке будує помилковий наратив, дивлячись зверхньо на унікальні дари жінки. Якщо жінки хочуть дізнатись, що таке насправді бути жінкою, вони повинні дивитися глибше, не спираючись на ті відповіді, які дає наша нетривка культура. Якщо жінки погоджуються на пасивне підпорядкування поточним примхам, вони в кінцевому підсумку зіграють роль у виставі, написаній сучасним суспільством, просто за замовчуванням. Навряд чи це — приваблива альтернатива.

Едита Штайн (свята Тереза Бенедикта від Хреста) — німецька жінка-філософ єврейського походження, що прийняла католицьку віру, стала черницею-кармеліткою і загинула у газовій камері концтабору Аушвіц. Вона була зв’язана жіночою природою, але замість того, щоб заперечувати свою стать, вона сприймала своє тіло як образ своєї власної душі. Хоча Штайн розуміла, що кожна жінка — індивідуальність, вона вважала, що жіночі тіла і душі мають спільну природу, призначену дарувати та отримувати любов, «формуючий принцип жіночої душі». За словами Штайн, уся істота жінки прагне наповнитися любов’ю, і ця тенденція може впорядкуватися лише тоді, коли вона підключена до «зовнішніх джерел». 

Жінки мають дар відчувати, коли інша людина потребує любові, будь це вдома, на робочому місці чи у місійному служінні. «Це її дар та її щастя — розділити життя іншої людини з нею самою, а саме брати участь у всьому, що її стосується: у великих і малих справах, у радості та стражданнях, а також у завданнях і проблемах». Жінки можуть реалізувати себе у безлічі покликань, якщо вони мають свободу розвивати цей дар поруч з іншими, у служінні та у любові.

Свята Джанна Беретта Молла говорила: «Кожне покликання — це покликання до материнства: фізичного, духовного або морального материнства, тому що Бог заклав у нас інстинкт життя». Тож давайте з радістю прославляти природні, вроджені відмінності між чоловіками та жінками.

Переклад CREDO за: Melanie Jean Juneau, Catholic Stand

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

pb.ua: 4731 1856 1920 9130

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: