Уривок з інтерв’ю з єпископом-помічником Київсько-Житомирської дієцезії Олександром Язловецьким, яке відбулося в прямому ефірі CREDO.
Повністю розмову дивіться тут.
— Триває Великий Піст. Останнім часом, коли хтось каже: «Я пощу», то завжди з’являються люди, які на це відповідають: «Головне — не їсти одне одного». Тобто неважливо, чи ти їси м’ясо, чи ні. Вже не раз повторюють такі думки: «Можеш їсти, що хочеш, але головне — не їсти одні одних». Чи є правила посту в Католицькій Церкві, обов’язкові до виконання?
— Так, є. Ми знаємо, що є до такої міри влучні висловлювання, що вони подобаються всім. Але молодші покоління підростають; вони цих висловів, можливо, не чули, і нам, старшим, потрібно їх повторювати. А щодо Посту я би сказав, що офіційні правила в церковному праві дуже прості. Колись приписи були набагато суворіші. Жартуючи, можна сказати, що віряни за ними не встигають. Тобто правил можна придумати багато. Наприклад: правила дорожнього руху. Але коли водії не будуть у цьому орієнтуватися, то тоді що? Тільки штрафувати— а порядку і так не буде.
Тому внаслідок реформ у Католицькій Церкві все звелося до дуже простих правил. Я так думаю, що, почувши їх не один раз, кожен практикуючий католик може спокійно їх запам’ятати і говорити про них іншим. Якщо йдеться про піст — то це тільки двічі на рік: Попільна Середа і Велика П’ятниця. Це дні, коли потрібно постити; цей піст зобов’язує від повноліття аж до 60-го року життя. І то можу сказати, що багато людей у ці дні постять набагато суворіше, ніж Церква нам пропонує. Тому що Церква говорить, що в ці дні можна один раз поїсти досхочу, а два рази — трішечки. Я дуже часто у звичайні дні їм тільки раз досхочу, тому що зранку треба кудись їхати, а там чи кави попив, чи… І багато з нас, хто працює, часто тільки раз на день їдять досхочу…
— Але тільки коли Попільна Серед чи Велика П’ятниця — це дуже тяжко. В інші дні чомусь легко…
— Так, саме в ці дні це важко. Але це і є піст у прямому значенні слова. Далі, в нас ще є утримання від споживання м’ясних страв кожної п’ятниці. Цей піст зобов’язує починаючи з 14-го року життя й аж до смерті. Тут я завжди застерігаю: бажано і до віку 14 років привчати дітей до цього. Адже як це виглядатиме: батьки не їдять м’яса, а майже підліток — син чи донька — сидять і їдять? Ці правила начебто всі знають, але я під час сповіді — і як священник, і вже ставши єпископом — втомився слухати, що ці правила все одно порушуються. Особливо, коли йдеться про п’ятницю. До тих двох днів — Попільної Середи і Великої П’ятниці — наші католики ставляться серйозніше. А щодо п’ятниць протягом року, то всі знають, що у п’ятницю не можна їсти м’яса, — але і так їдять. Їдять і з цього сповідаються! Це як в анекдоті. Кум питає кума: «Петре, коли закінчиться Великий Піст, щоб можна було спокійно м’ясо в п’ятницю їсти?» А той у відповідь: «Відколи ти це в п’ятницю перестав м’ясо їсти?» — «Та я їм, тільки неспокійно».
Неспокійно, але їдять. Тому що або не змогли домовитися в родині, або з інших причин. Часто в нас сім’ї мішані: чоловік не зважає на заборони Католицької Церкви, бо він не католик, або, навпаки, жінка не католичка.
— Але, якщо чоловік православний, то в Православній Церкві стосовно м’яса в п’ятницю такі ж самі заборони…
— Я не впевнений зараз… Але знаю, що приписи Православної Церкви щодо посту набагато суворіші. І в них є багато постів. Перед великими урочистостями в них завжди є якійсь період посту — довший чи менший. А щодо утримання від м’яса — багатьох християн цікавить питання: чому саме м’яса не можна їсти? Для них це дуже принципово…
— Можна, наприклад, устриці замовити, креветки, чи рибу якусь дорогу і так дотриматись посту. А м’ясо — то ні …
— Так, риба нині коштуватиме дорого, особливо з доставкою, через те, що все позакривали. Але, бачите, для протестантських спільнот традиція — не великий авторитет. Однак для нас, католиків, як і для Православної Церкви, традиція — це авторитет. І ми завжди дивимось на історичне підґрунтя. Багато чого, що відбувається в нашій Церкві можна пояснити так: тому що Традиція. З великої літери, чи з малої літери. І з м’ясом так само. Християни завжди вважали п’ятницю днем смерті нашого Господа й готові були в цей день до якихось самозречень. І не тільки християни. Коли дивимося Старий Завіт, то вже тоді утримання від м’ясних страв означало відмову від чогось, що, можливо, не є чимось грішним, але є приємним, святковим. Для людей м’ясо, як часто тепер, так і тоді було великою розкішшю. Пам’ятаєте — блудний син повертається до батька і батько наказує зарізати годоване теля. Тому що м’ясо — це була розкіш. А годоване теля — це теля, яке різали, коли було свято. Відповідно, коли були покутні періоди, ніхто на м’ясо не претендував. М’ясо — це було свято. Так було вже в Старому Завіті.
— Коли не було холодильників, то це справді мав бути бенкет, бо теля треба було з’їсти, щоб воно не зіпсувалося.
— Це залежало від кількості гостей. Потім, у Середньовіччі, існувало таке переконання, що споживання м’яса провокувало статевий потяг людини, бажання. Або провокувало агресію чи насильство. Зараз нам це смішно, але чомусь люди так вважали. Мені сподобалося те, що каже Конференція єпископів США: вони говорять, пояснюючи щодо п’ятниці: «З незапам’ятних часів…» Такий гарний вступ: «Із незапам’ятних часів католики вважають п’ятницю спеціальним покутним днем, у який охоче страждають із Христом, щоб одного дня бути також із Ним прославленими. Саме в цьому суть традиції відмови від м’яса у п’ятницю». Таке коротке зауваження від Конференції єпископату Америки.
Люди часто запитують, сповідаючись із цього: а чи це важкий гріх, а чи це гріх взагалі? Я сміливо можу сказати: що стосується Попільної Середи і Великої П’ятниці, тоді порушення посту — це важкий гріх. Це два особливі покутні дні, і проігнорувати їх, їсти м’ясо — це дуже важкий гріх. Щодо кожної п’ятниці, п’ятниці звичайної — я не був би такий однозначний, тому що це може статися з різних причин. Людина може забутися. Я сам, буває — відкрию вам таємницю — прийду голодний, якийсь шматочок м’яса візьму, починаю їсти — і раптом згадую: «Це ж сьогодні п’ятниця». Тоді я — і це рекомендую іншим — кажу: «Боже, прости, з м’ясом я помилився (чи забув, чи так сталося), я Тобі за це обіцяю відшкодувати чимось іншим». Сьогодні я помолюся більше, наприклад. Або сьогодні не заходитиму в інтернет. Не є чимось поганим зайти в інтернет, але не заходити — для мене це певне самозречення. Або іншим чином відшкодую. Якщо це сталось раз чи два — це не є важким гріхом. Але коли людина систематично порушує — тут можна говорити про важкий гріх.
— Але дуже часто ми маємо справу з тим, що люди, віряни, сміються з п’ятничного утримання від м’яса, і навіть не вважають гріхом його порушувати. Як їм пояснювати? Чи не треба пояснювати? Адже не всюди м’яса не можна їсти: в Україні не можна, в Польщі не можна, а в Італії можна!
— Це не Боже, а церковне право. Церковне право — рангом нижче, його можна змінювати, і багато єпископів по різних країнах вирішили відмовитися від утримання від споживання м’яса з огляду на те, що риба почала коштувати набагато більше і відмова від м’яса викликала здивування. Утримання від м’яса замінили чимось іншим. Наприклад, зробити добрий учинок. Тобто: у п’ятницю м’ясо їсти можна; але з поваги до Христа, як вираження любові до стражденного Христа, який помер за нас, ми хочемо щось для Нього зробити. Наприклад, читаємо Святе Писання, більше молимося, робимо якісь добрий вчинок, будь-яке самозречення. Але я бачу, що в практиці простіше мати один припис — не їмо м’яса, — тому що його всі пам’ятають. І те, що пам’ятають, видно по сповідях. Адже дати десять інших пропозицій: так, м’ясо їсти можна, а які інші пропозиції? — вже й не пам’ятаю. Наприклад, коли я в Італії запитував, чи пам’ятаєте ви про якісь самозречення в п’ятницю, то рідко хто міг похвалитися, що пам’ятає. Частіше робили здивовані очі: а чим, мовляв, п’ятниця відрізняється від інших днів. Тому я вважаю, що це добрий звичай — дотримуватися відмови від м’ясних страв. Нині так, а що буде далі — побачимо.
— Також у Римо-Католицькій Церкві під час Великого Посту не можна влаштовувати гучних забав. А якщо, наприклад, у когось день народження? У вас, Владико, день народження завжди на Піст. Це ж так несправедливо, коли людина не може собі влаштувати свято! Наприклад, на 18 років замовити залу, запросити гостей, влаштувати бал…
— Люди є різні. Я, наприклад, дякую Господу, що народився в березні й мій день народження майже завжди випадає на Великий Піст. І я не змушений святкувати день народження! Я не люблю святкувати день народження, не люблю, щоб мене вітали. Я вдячний Господу за дар життя, але до того, що день народження припадає на Піст, ставлюся спокійно і не вважаю себе ображеним.
— Я знаю людей, які вважають себе ображеними. Не на Бога, а на Церкву, яка забороняє гучні забави. І що, їм справді не можна день народження відсвяткувати?
— Я скажу так: якщо у вас випадає святкування, наприклад, дня народження — не якесь там заплановане святкування, а дата, річниця шлюбу, день народження, то відсвяткувати можна скромніше: стриманіше, обмеженіше, поміркованіше. Згідно з церковними правилами, урочистість звільняє від посту. Кожна неділя — це Пасха Ісуса Христа, і її треба святкувати радісно. Це — Воскресіння Христове. Також є урочистість св.Йосифа. В цьому році вона припадала на п’ятницю і звільняла від посту, можна було їсти м’ясо. Я вважаю, що й день народження має свої права. Відсвяткувати можна, але скромніше. На дискотеку напевно не йти.
— Але, наприклад, якщо достатньо близькі родичі запросять на весілля? В цьому році велика різниця між католиками і православними в датах Посту. В католиків Піст розпочався, у православних — ні. І запрошують на весілля. Не піти — можуть образитися на все життя. А піти — гріх, адже весілля — це гучна забава. Що робити католику?
— Мені пригадується інше питання: «Що робити, якщо запросили на весілля без церковного шлюбу?» Не раз люди про це питають. Не піти — образяться, піти — оскільки вони шлюбу не беруть, то це, фактично урочисте святкування початку співжиття, конкубінату двох людей. Я вважаю, що такі питання, такі сумніви доречніші для дитини, яка ще тільки формується і шукає відповідей на питання про те, які правила в Церкві. Ця дитина чи підліток тільки формує свої особисті правила. Якщо людина доросла, сформований християнин, — вона має свої життєві принципи. «Великий Піст, тому я не йду». Я думаю, що проблема тих, хто ображається, — це їхня проблема. Не йти — і пояснити, чому.
— А як же тоді повага до віри інших? Релігійна толерантність?
— Виходячи з цього, можна робити багато винятків. З’явиться хтось з іншої конфесії, чи іншої релігії, і їх треба шанувати. І тих треба шанувати, і тих потрібно, щоб не образились. А що Бога можна образити — про це не думається? Бога можна відставити вбік? «Боже, Ти мене зрозумієш, а вони — сусіди, чи друзі, чи співробітники — не зрозуміють і образяться». Приховуючи отак правила своєї Церкви, можна стати такими собі «диванними християнами». Святкувати свою віру тільки в храмі, а вийшовши з храму — я всіх шаную, всіх поважаю, боюсь кого-небудь образити…
— Іноді говорять, що не можна «розмахувати своїм постом як простирадлом». Мовляв, я постую, і всі повинні про це знати. Треба, що ніхто не знав. Наприклад, я на роботі серед невіруючих, всі їдять шашлик, а в мене — Велика П’ятниця.
— І нехай ця людина, з’ївши шашлик, скаже: «Я далі постую і Бог мною задоволений»?.. Я навчався з мусульманами, і коли в них був період посту, вони чітко казали: «Вибачте, в нас піст». Ми, студенти, пили каву або щось їли, а вони дивились і казали: «В нас піст». І я їх за це поважав. Я хочу, щоб християн також поважали.
— Але в мусульман Коран, а в нас — Святе Письмо, яке каже: «Увійди до своєї кімнати і, замкнувши свої двері, помолися до свого Отця в тайні, — і твій Отець, який бачить таємне, віддасть тобі» (Мт 6,6). А «коли постиш, намасти голову свою і вмий обличчя своє» (Мт 6,17) і не будь як фарисеї, щоб усі знали, що вони постують.
— Звісно, афішувати не потрібно, чи, пишаючись, показувати кожному, що я постую. Але й приховувати не потрібно. Треба якось знаходити баланс. Я з поваги можу прийти, коли там їдять м’ясо, можу з’їсти щось інше, — але не завжди потрібно поводитись так, як інші. Як постиш, то пий солодку водичку замість вина, якщо вже мусиш туди піти.
— Тобто: треба признаватися до віри, якщо під час Великого Посту запрошують святкувати?
— Я так вважаю. У вас на чашці написано: «Думати не боляче, вірити не страшно». Це стосується Великого Посту. Не страшно признаватися до своєї віри.
фінансово.
Щиро дякуємо!
