Вакцинація в історії деяких понтифікатів

Папа Пій ІХ

Редакційний директор Дикастерію в справах комунікації Святого Престолу Андреа Торньєллі пропонує короткий історичний опис внеску Вселенських Архієреїв у подолання епідемії натуральної віспи за допомогою щеплення методом Дженнера.

Іще у 1822 році, за життя англійського лікаря Едварда Дженнера, який першим винайшов і застосував щеплення людей від натуральної віспи на основі коров’ячої віспи, в Папській державі, яку тоді очолював Пій VII, проводилася масова кампанія вакцинації. Отже, між Католицькою Церквою та превентивною медициною — давній союз. Погляд на історію цих взаємин допоможе краще зрозуміти висловлювання Папи Франциска про вакцини проти Covid-19 та його рішення запропонувати щеплення деяким бідним та бездомним Риму через Апостольського елемозинарія кардинала Конрада Краєвського — пише Vatican News.

Перші кроки

На межі XVIII-XІХ століть зростання епідемії натуральної віспи в Європі викликало тривогу. 1820 року в центральній Італії кількість заражень досягла піку. Папа Пій VII вирішив діяти, і 20 червня 1822 року державний секретар Святого Престолу кардинал Ерколе Консальві підписав декрет, яким санкціонувалося проведення масового щеплення проти натуральної віспи на території Папської держави та в якому зазначається, що вакцина — це дар Божого Провидіння.

Римські Папи та сприяння вакцинації

Андреа Торньєллі підкреслює, що серед населення побутувало упередження щодо щеплення, тому за наказом папи Пія VII було створено центральну комісію «для розповсюдження вакцинації по всій території Папської держави». Також було створено Раду з вакцинації з дорадчими функціями, до якої входили професори медичних факультетів Римського та Болонського університетів. Особлива увага приділялася дітям, і декрет передбачав проведення щеплення у дитячих будинках. Всі лікарі, які тоді працювали у Папській державі, були зобов’язані вміти робити щеплення за методом Дженнера. Населення закликали долучитися до кампанії вакцинації і, згідно з законодавством, для отримання субсидій, пільг чи премій необхідно було надати «довідку, яка свідчила про те, що заявник, бувши батьком сім’ї, забезпечив щеплення».

Але населенню було важко подолати свої страхи й упередження, і тому амбіційна програма вакцинації так і не набула масового характеру. У вересні 1824р. наступний папа Лев XII скасував обов’язкове щеплення, встановлене двома роками раніше, заявивши, що зробити вакцинацію завжди можна безкоштовно на добровільній основі. Папа Григорій XVI дав новий поштовх кампанії вакцинації, відновивши більшу частину законодавства Пія VII та створивши в 1834 році Спеціальну конгрегацію охорони здоров’я. Він також запровадив обов’язкову вакцинацію ув’язнених у в’язницях Папської держави.

Грошова винагорода за щеплення

Пій IX, останній папа, що правив незалежною Папською державою, вирішив посилити кампанію вакцинації, щоб відповісти на нову хвилю епідемії віспи у 1848 році. Особливу увагу він приділяв найбіднішим верствам населення, залучаючи парафії, які мали подати імена цих осіб. Цей папа встановив також невелику грошову винагороду для того, хто, зробивши безкоштовне щеплення проти натуральної віспи, повернувся через вісім днів, щоб лікарі перевірили його дію.