9 травня 2021р. на Закарпатті, в Хусті, відбувся півмарафон, який популяризував здоровий спосіб життя та мав привернути увагу до культури бігу. Чим ця подія зацікавила наше видання?
Мабуть, тим, що вперше в історії цього півмарафону — а можливо, і взагалі вперше в історії таких спортивних заходів — у ньому офіційно взяв участь єпископ-помічник Мукачівської дієцезії РКЦ в Україні Микола Петро Лучок.
Тому CREDO запитує єпископа Миколу про важливість того, щоби зберігати добру фізичну форму, як це впливає на душу і дух, і чи повинен християнин дбати про такі приземлені речі, як тлінне тіло. А також — як мотивувати себе до того, щоби принаймні почати бігати, і як із користю використовувати час на пробіжках і заняттях спортом.
— Що спонукало Вас взяти участь у півмарафоні?
— Я бігаю регулярно вже понад п’ять років. Регулярно, тобто цілий рік, із різною інтенсивністю. Вже бігав такі дистанції, як півмарафон, але ще ніколи не робив цього офіційно. А минулого року отримав натхнення взяти участь в офіційному забігу, такому як був у Хусті 9 травня, щоб засвідчити про спосіб життя духовної особи — монаха і єпископа. Щоб підтримати культуру гармонії тіла, душі й духа. Цей забіг мав показати турботу про три складові нашого буття.
— Якою мірою християнин має турбуватися про своє тлінне тіло, щоб не занедбати справ духовних?
— Наше тіло — це дар для нас і водночас наша відповідальність. У Євангелії є такі слова Ісуса: хто вірний у малому, тому довірять багато. А найперше, що нам Бог довірив, — це наше життя. Тобто першим, що мені Бог довірив, є моє тіло, розум, дух, душа. І коли я стаю дорослим, то беру відповідальність за всі ці виміри.
У кожну історичну епоху були різні крайнощі, й надалі будуть. У цьому питанні для мене взірцем є Ісус. Хоча Він ніколи нічого про спорт не казав. Але це й не було питанням того часу, бо тоді переважно всі працювали фізично і багато ходили. А проблема ХХ/ХХІ століть — це сидячий спосіб життя і голова, переповнена інформацією, перенасичена віртуальними враженнями; це заїдання та запивання стресу, переїдання і так далі. Тож наслідком сидячого способу життя часто є психічна втома й фізичні хвороби. Звідси висновок: потрібно більше рухатися. Тіло — це наш інструмент.
— Що таке біг для Вас особисто?
— Для мене спорт і біг — це форма відпочинку: з мене виходить усе те, що накопичилось у голові. Крім того, біг для мене — це інший вимір мого «сам на сам із Богом», тому що я коли біжу — я завжди молюся. От під час цього півмарафону я помолився чотири частини Розарію. І, власне, біг — це спосіб медитації. Я дякую за дар природи, за дар життя, переосмислюю те, що відбувається довкола, отримую різні натхнення. Буває, що виймаю з кишені диктофон під час бігу і записую ці натхнення. Це година-півтори інакшого часу з Богом і створеним світом.
— Що має людину спонукати до того, щоб вона знайшла час на спорт?
— Любов! Любов до життя, любов до руху, любов до творіння. От я біг разом із Мирославом, це наш вірник з Ужгорода. Він багатодітний батько і виконавчий директор великої фірми, але в цьому сезоні це вже його третій півмарафон. Він бігає по 10 разів на тиждень, тобто часом по двічі на день. Мирослав — практикуючий християнин. Саме він запитав мене, чи я побіжу цей півмарафон. Його свідчення дуже цінне для тих, хто не знає, де знайти час: він, батько трьох дітей, чоловік своєї дружини й керівник великого колективу, піклується про стан свого тіла і духа не лише заради себе, але також і заради довірених йому людей. У мене ціла дієцезія і купа справ та відповідальності. Але хоч би куди я їхав — беру сумку з необхідними речами, щоб мати змогу побігати.
Для бігу потрібно від 45 до 75 хвилин. Якщо пробіжка триватиме 20 хвилин, 5 хвилин розминка, 10-15 хвилин душ — і в годину часу можна вкластися. Це один із найпростіших та найбільш дієвих способів турботи про своє тіло. Коли людина рухається, то з потом виходять накопичені токсини, організм звільнюється. Це прояв любові й турботи. Любові до дару життя, турботи про його якість і тривалість. Людина, яка приймає дар життя, а отже, дар тіла, — я вважаю, має так про нього турбуватися, ніби їй відміряно сто років, але кожний день проживати так, ніби це її єдиний день. Тобто, з однієї сторони, я приймаю відповідальність за своє тіло, душу і духа, планую довго жити і не хочу в 50 років бути людиною, яка не може ходити, бо має зайву вагу і змушена постійно відвідувати лікарів через різні хвороби, що є наслідком зловживань своїм тілом; а з іншого боку, турбота про своє життя — це теж прояв любові до інших. От я після бігу набагато добріший, спокійніший, тому що баланс і рівновага — це свідчення того, що Бог благословляє такий спосіб життя. Це мудра відповідальність за дар життя. Тож я планую ще у 70, а навіть 90 років могти пробігти 20-30 кілометрів.
Фото з ФБ-акаунта єпископа Миколи Лучка і Мирослава Драбова
фінансово.
Щиро дякуємо!
