Як не робити з себе мученика

Одного разу друг сказав мені: «Не потрібно шукати страждань; якщо ти живеш християнським життям, вони самі тебе знайдуть».

Завзяття (лат. zelus) — чеснота, необхідна для християнського життя. Слово «зелот» іноді має негативний відтінок, — ним називають тих, хто аж занадто прагне ідеалу. За часів Ісуса зелоти були релігійною фракцією тих, хто не міг витримати ярмо римського гніту і прагнув політично мобілізуватися щоби скинути своїх іноземних пригноблювачів. Зі Святого Письма ми знаємо, що сам наш Господь цілковито віддавався цьому почуттю: «Бо ревність до твого дому мене з’їла» (Пс 69,9).

Активне і пасивне мучеництво

У якості прикладу завзятого пошуку страждань і майже нахабної сміливості можна назвати святу Евлалію, яка народилася у ІІІ столітті в Іспанії. Вперта і непохитна 12-річна дівчина серед ночі втікала з батьківського дому у пошуках язичників, щоб кинути їм виклик. Вона плювала на їхніх кумирів і не схилялася, коли їй погрожували тортурами, щоб отримати «червону корону». Чи був це юнацький максималізм, чи справжня чеснота, але безумовно це — активний підхід до здобуття мученицького вінця.

Серед прикладів більш пасивного мучеництва можна згадати мучениць Комп’єна. Цих шістнадцятьох кармеліток оголосили ворогами держави під час Французької революції за їхній «релігійний фанатизм», що полягав лише у дотриманні уставу їхнього ордену та у активному молитовному житті. Їх зібрали і відвезли на площу для публічної страти. Кожна з сестер, наближаючись до гільйотини з зосередженістю та гідністю, зверталася до своєї настоятельки: «Дозволь померти, матінко». Замість того, щоби впасти у шал, натовп, дивлячись на це, замовк, поринувши у роздуми.

Французька революція розвіялась протягом тижня після цієї страти.

«Культура скасування» і фальшиве мучеництво

Одним із неприємних наслідків сучасної «культури скасування» є те, що християни і консерватори стали надто чутливими до загроз на свою адресу. Не можна сказати, що на це немає підстав. Так, ми покликані помирати у Христі щодня, як пише про це апостол Павло: «Щодня я наражаюся на смерть; авжеж, брати — це хвали ради вашої, що її маю в Христі Ісусі, Господі нашім» (1Кор 15, 31). Ми знаємо, що будемо з Ним вічно, якщо гідно витримаємо боротьбу і помремо у стані благодаті.

Слуга Божий отець Джон Хардон писав у своїй працях про мученицьку смерть (якої зрештою зазнав і сам), що мучеництво не завжди визначається пролитою кров’ю. Іноді просте християнське життя може коштувати нам репутації та доброго імені, засобів до існування та позиції у суспільстві. Але іноді у своїй добрій християнській ревності та бажанні носити корону ще до того, як ми її заслужили, ми починаємо шукати способів вкрити себе мученицькою кров’ю, на яку не заслуговуємо.

Наприклад, якщо ми отримуємо негативні коментарі у відповідь на твіт, або поводимося брутально і виклично, наражаючись на відповідну реакцію, іноді ми можемо намалювати собі картину того, що нас «переслідують за справедливість», коли насправді справа може бути лише у нашій поведінці чи поставі, яка викликає антагонізм.

Коли Христос постав перед Пилатом, «він упокорявся і не розтуляв своїх уст» (Іс 53,7). У Його мовчанні — сила. Жертва Ісуса на хресті не була особистим чи політичним виразом протесту, як у зелотів, а лише виконанням Божої волі задля спасіння людства. «Блаженні тихі, бо вони успадкують землю» (Мт 5,4).

Ворог

У четвертому розділі свого трактату «Про обов’язки духовенства» святий Амвросій описує, як ворог роду людського використовує наші пристрасті та експресивні слова для того, щоб нас спокушати. Соціальні мережі, незважаючи на всі їхні переваги, часто є також і смердючим болотом спокус, які штовхають нас до словесних гріхів, до відсутності милосердя, необдуманих суджень та пристрасті, яка суперечить розуму. Для того, щоб безпечно користуватися ними, потрібна велика стриманість, бо саме тих чеснот, про які пише святий Амвросій, — м’якості, лагідності, скромності, поміркованості, — нам так часто бракує. 

«Коли хтось прислухається до цих слів, то буде тихим, сумирним, скромним. Бо пильнуючи свого рота та притримуючи язика, і роздумуючи, вивчаючи, та зважуючи свої слова, — чи варто це казати, чи варто на це відповідати, чи це слушний час для цього зауваження, — перед тим, як заговорити, він, воістину, чинить скромно, сумирно, із терпінням. І тоді гнів або незадоволення не спонукають його говорити; ані в словах своїх він не виявить своїх пристрастей, ані мова його не палатиме полум’ям хтивості, ані під’южувань гніву не знайдеться у словах його. Нехай він так вчиняє заради страху, що слова, які мали б облагороджувати його внутрішнє життя, напередостанок ясно виявляться та засвідчать про його пороки. 

Бо саме тоді, коли ворог бачить, як ми потураємо власним пристрастям, він складає свої плани, тоді він розставляє свої пастки. Тому і пророк небезпідставно каже, як ми чули сьогодні: він визволив мене від сітки птахолова і від гострого слова. Як сказав Симмах, це означає — слово, що провокує; інші кажуть, що це — слово, яке несе неспокій. Наші слова — пастка ворога, але і самі по собі вони вже є ворогом. Як часто ми кажемо щось, за що хапається наш супротивник, і завдає нам рану ніби нашим же мечем! Краще ж гинути від чужого меча, а не від власного. 

Тому ворог і випробовує наші мечі, і брязкає своєю зброєю. Коли він бачить, що я стурбований, то саджає в мені наконечники, щоб зібрати врожай стріл. Коли з мене виходить негідне слово, він ставить свою пастку. Тоді він підкидає мені, як наживку, нагоду помститись, щоб я своїм бажанням помсти потрапив у цю пастку, і сам затягнув на собі смертельну петлю. Якщо хтось відчуває, що цей ворог близько, то мусить уважніше пильнувати свого рота, щоб не дати місця ворогу; але мало хто його помічає», — писав святий Амвросій.

Прийняття ролі мученика, коли вона не виправдана, часто може привести нас до самовихваляння або релігійної гордині. Вона «роздувається», підживлюючись вогнем прихильників, які нас підбадьорюють, і якщо ми не будемо обережні, можемо мимоволі потрапити у ворожу пастку. Справжнє мученицьке свідчення не зосереджує увагу на собі або на тому, що зазнає страждань, а повертає все назад до Христа, чиє страждання було абсолютним. Він дав нам приклад ягняти, яке ведуть на забій, — дії, абсолютно протилежної мирському уявленню про героїчність.

Самозречення

Ми можемо не бути покликаними до героїзму або до мучеництва (якщо на це не буде Божої волі), але всі ми покликані розпинати власну волю і щодня помирати, як про це говорить святий Павло, аби закласти основу чесноти, яка підготує нас до Суду. У ті часи ми повинні говорити не свої власні слова, а ті, які дає нам Святий Дух: «бо Дух Святий навчить вас тієї години, що треба говорити» (Лк 12,12).

Таке самозречення може бути важчим, ніж створення випробувань та труднощів, які ми зазнаємо від рук інших, оскільки воно приховане. Тиха чеснота, яка терпить страждання, — це потужне джерело переконання світу, який протистоїть Божим справам. 

Тож давайте не будемо грати роль мучеників, навіть якщо це може бути виправданим. Будьмо справжніми мучениками, що вбивають власну волю, гординю, потребу у схваленні та підтримці. Давайте просто являти світові образ страждань Христа у наших власних стражданнях, докоряючи йому і навертаючи його зсередини.

Переклад CREDO за: Роб Марко, Catholic Stand