Виявляється, що брак доторку — «тактильний голод» — викликає серйозніші наслідки, ніж би нам це могло видаватися.
«Обійми мене, обійми» — нібито прості слова, певно, чи не кожен їх наспівував. Але популярна пісня «Океану Ельзи» має, окрім усього, ще й суто особистий «людський» сенс.
На жаль, справи точаться так, що ми починаємо цінувати те, що мали на відстані простягненої руки, тільки тоді, як це втратимо. Затяжна пандемія показала, що люди насправді одне одному неймовірно потрібні! Не тільки щоб підтримувати духовно — але також, а може, й передусім — фізично.
Потреба доторку
— Ми не цінуємо того, яким важливим є доторк у наших суспільних стосунках. Оминаємо це питання, а публікацій на цю тему в публічному просторі надалі замало. Ми просто схильні сприймати доторк як аксіому: це є, бо воно просто в нас є, — каже доктор Девід Лінден, професор нейробіології в Університеті Джона Гопкінса, Балтімор (США).
Виявляється, що брак доторку, обіймів викликає серйозніші наслідки, ніж би це могло видаватися. Він поступово призводить до емоційних втрат: неспокою, браку почуття безпеки, дратівливості, пригніченості. Серйозно впливає і на почуття власної цінності, посилює самотність, стрес і поступово позбавляє нас радості та енергії. Це явище має свою назву — «голод шкіри», тактильний голод. І хоча статеве життя може вплинути на його заспокоєння, однак же цей голод — не сексуальна потреба. Ідеться про щось зовсім інше: про використання органу, такого самого як нирки чи легені. Бо без сексу жити цілком можливо, а от незаспокоєна потреба близькості на кожному етапі життя має сумні наслідки.
— Наш орган дотику — це шкіра. Що відбувається, коли ми торкаємося інших людей? І чому це так важливо? Тільки під кінець 1990-х відкрили, що в людській шкірі є спеціалізована система нервових волокон, які спеціальними шляхами пов’язані з відповідними центрами в мозку. Це так звана C-Tactile System, — каже Катерина Фотопулу, професорка психодинамічної неврології.
Експеримент Гарлоу
Зрештою, тактильний голод відчувають не тільки люди. Відомим є досить-таки проблемний експеримент, проведений у США в 1960-х роках. Його організував американський психолог Гаррі Гарлоу. Дослідження зосереджувалися на впливі доторку на ссавців. Так званий «експеримент Гарлоу» полягав у тому, що двох малят королівської макаки (тих самих резусів, яким ми завдячуємо назвою фактору крові) забрали у їхніх матерів і підклали їх двом штучним «матерям», на вибір: виготовленій з дроту й дерева і другій, оббитій м’якою тканиною, що на дотик була трохи подібна до хутра резуса. Що цікаво: тільки перша конструкція тримала пляшечку з молоком. Попри це, мавпенята переважно вибирали ту, що була обтягнута м’якою матерією. Вони їли, коли мусили поїсти, але більшість часу проводили «в обіймах мами». Що це означає? Потреба доторку, почуття безпеки виявилася сильнішою навіть від заспокоєння голоду! В межах експерименту мавпочок лякали, піддавали стресам, а вони одразу ж судомно вчіплялися в ляльку, обтягнуту тканиною.
Макаки, піддані цьому експериментові, вирісши, набагато гірше давали собі раду з оточенням, ніж ні, що виховувалися при своїх натуральних матерях. Самиці, якщо взагалі дозволяли себе запліднити, часто відкидали своє потомство. Досліджувані резуси часто також бували агресивними і мали проблеми з правильним розвитком; характерними були, наприклад, прискорене дихання та підвищений тиск — синдроми стресу.
Не тільки дітям бракує ніжності
Дослідження, проведені на мавпах, відбулися понад пів століття тому, коли панувало переконання, що «правильне виховання» дитини це нагодувати і покласти, відсторонити. Натомість цього безумовно замало! Доказом цього є хоч би сирітська хвороба. Її причина — позбавлення дитини контакту з найближчою людиною, зазвичай матір’ю. Здається, що це дитяча хвороба; тим часом наслідки її супроводжують людину протягом цілого життя.
Діти, уражені цією проблемою, уникають доторку — або ж, навпаки, постійно його потребують. Часто вони не можуть віднайтися у гроні ровесників, за всіляку ціну шукають уваги, мають різкі зміни в настрої, вони збуджені — на жаль, постійно; інколи в них панує підсвідоме почуття відкинутості, через що зазнає загрози базове почуття безпеки. Це впливає також на доросле життя, в якому часто з’являються депресивні схильності, нервові стани, низька самооцінка і брак самоакцептації; інколи також агресія, що випливає з цього.
У суспільстві вкоренилося переконання, що то діти з сиротинців головним чином мають ризик такої недуги, однак ця проблема — зовсім не рідко — з’являється і в повних сім’ях, де просто порушено стосунки.
Як діють обійми? — миттєво!
Люди мають вписаним у підсвідомість, що обійми роблять чуда. Тому, коли діється щось погане, найчастіша реакція когось поруч — це «звичайні» обійми, притулення до себе чи хоч би сердечне погладжування по плечу. Вочевидь зазвичай це хтось близький, але буває і так, що ми маємо цей інстинктивний порух також і щодо знайомих, із якими нас на щодень не єднають близькі стосунки.
Доторк діє фактично одразу. Він одразу ж знижує рівень кортизолу — гормону стресу, який значною мірою відповідальний також за захворювання серця. Доторк розслабляє і дає не тільки підтримку, але й почуття безпеки. Тому в найважчі хвилини — хвороби, проблеми, жалоби, розлуки, страху, загрози, а інколи й смерті — ми маємо потребу відчути чиюсь фізичну присутність.
Як показали дослідження науковців із Carnegie Mellon University у Піттсбургу, опубліковані в «Psychological Science», обійми мають безпосереднє, терапевтичне значення для нашого здоров’я. Однак щоб вони давали найкращий результат, то мають тривати щонайменше 20 секунд. Тоді виділяється так званий гормон любові — окситоцин, який зміцнює стосунки (окситоцин це гормон прив’язаності, який виділяється зокрема під час пологів), зменшує почуття самотності, допомагає будувати зв’язки, впливає також і на почуття власної цінності, оскільки сильно пов’язаний зі станом буття любленим. Відповідний рівень окситоцину має також рятівний вплив на імунну систему організму.
Free hugs
Ті, хто оцінив численні достоїнства обіймів, навіть заснували рух Free Hugs Campaign, який розпочався 2001 року, а розголосу набув 2006-го, завдяки роликові, героя якого пропонує незнайомцям дармові обійми, ходячи тротуаром Pitt Street Mall у Сиднеї. У відповідь на критичні голоси організатори підкреслили, що ця акція має на меті тільки ощасливлювати перехожих, і не служить ні зв’язуванню знайомств, ні фліртуванню. Ролик про вільні обійми за неповні три роки переглянули 37 мільйонів людей. Із часом кампанія стала відома в усьому світі, а вільні обійми з написом free hugs стали пропонувати щораз більше людей.
Попри те, що пандемія коронавірусу ще збирає своє жниво — на щастя, щоразу менше, — багато хто з нас надалі відчуває її наслідки. Як виявляється, брак фізичного контакту з іншою людиною в тривалій перспективі може мати сумні наслідки. Тому варто інколи пригадати, як простий жест ніжності може багато змінити на майбутнє — не тільки в нас, але і в наших ближніх. І скористатися ліками, які ми маємо дослівно на відстані простягненої руки. Бо, якщо вірити словами американської психотерапевтки Вірджинії Сатір, «ми маємо обійматися чотири рази на день, щоб вижити; вісім — щоби зберегти здоров’я, і дванадцять — щоб розвиватися».
Переклад CREDO за: Моніка Бурчанюк, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
