Усе на світі — Єгипет

Спочатку, дивлячись на біблійну історію загально-схематично, я думала, що Єгипет у ній був як один із тих пророчих «вузлів зв’язку», точок дотику, що з’являються десь у глибині століть, щоби потім бути поясненими у Новому Завіті. Бо ж написано: «З Єгипту я покликав сина мого», і це написано про Христа.

Звісно, за роки мого життя у Церкві ніщо не змінилося в самому Писанні. Ці слова й надалі стосуються Господа Ісуса і слугують підтвердженням Його месіанського завдання. Це було важливо для тодішніх юдеїв; це залишається важливим для юдеїв, які шукають Месію досі, бо вони надзвичайно гостро сприймають навіть найдрібніші моменти в Писанні. Нам таке і не снилося, ми ж просто собі знаємо, що Ісус Назарянин — Син Божий, Месія, Спаситель, Втілений Бог, Слово і сам у собі сповнення всіх слів Бога Всевишнього.

Натомість це слово з Писання прийшло до мене «іншими дверима», коли перестало бути просто «інструкцією та звітом про прихід Божого Сина» — тобто тим, що стосується Його, — і почало бути чимось, що стосується мене. Часто, дуже часто, нам проповідують, що Біблія це жива Книга, що вона написана про стародавні події так само як про сьогоднішні та про майбутні, що вона скерована як до давніх юдеїв, так і до людей майбутнього, ну і до нас самих, звісно, теж. Пастка свідомості робить так, що ми охоче погоджуємося на те, що «Біблія промовляє також і до мене особисто», але насправді в це не віримо. В цьому, власне, відмінність між знанням та вірою: можна все знати і ні в що не вірити. Інтелектуальне знання саме по собі віри не означає, навіть якщо вивчити напам’ять не просто всю Біблію, а її переклади. Втім, оминати його не варто, бо це теж шанс для Бога промовити до когось. Парадоксально кажучи, навіть знання про Бога не завадять Богу промовити до людини.

Історія з Єгиптом усім відома, навіть невіруючим, бо всі (освічені) люди знають вислів про «кари єгипетські» і знають хоч би в загальних рисах, що таке Вихід, пустеля, Червоне море, 40 років, Мойсей, Обіцяна земля. Єгипет залишився у Писанні місцем гніту, символом «долини темряви», символом гріха, з якого нас вивів новий Мойсей — Ісус Христос. І все це правильно. Просто все це стосується однієї з площин віри (або щонайменше нашого знання про віру). Ніщо й ніхто у нашому світі не є одноплощинним. Навіть тонесенький аркуш паперу це не площина сама по собі, він тривимірний, має хоч якусь товщину. Ціла Біблія — це тим більше не аркуш, вона має три виміри. Якщо ваша Біблія потерта і налічує не один десяток років, то це ще й четвертий вимір — можливо, умовно, а можливо, і всерйоз; фізики ще досліджують природу часу. А читаємо ми Святе Письмо не очима — вони тільки зовнішній оптичний реєстратор; і навіть не головою в сенсі мозку — мозок тільки орган, який опрацьовує сигнали від оптичних реєстраторів та їх інтерпретує для свідомості. Читаємо ми свідомістю, думкою, тим, що зветься інтелектом (передусім — інтелектом). А в людської думки ті ж самі вчені-фізики на сьогодні нарахували аж 11 вимірів! Що це означає — без глибокої освіти не втямиш. Але якщо йти за простою логікою, то ми не пласкі, ми не одноплощинні, маємо три очевидні виміри, і ще час як четвертий, а далі, відповідно, є якийсь п’ятий вимір — не фантастичний із кіно, а той, у якому ми живемо, просто його не розуміємо, — і ще інші, наука далеко не все відкрила у світі. Де виникають емоції? А вони ж цілком реальні. Хіба хтось не відчував пекучого болю від образи або «потоків живої води» у своєму нутрі від радості? І де виникає віра? Де і як постає та площина, той вимір, який робить людину віруючою, а не просто «навченою про Бога»? Це вимір невидимий, але хто всерйоз ставиться до життя вірою, той тихенько погодиться зі мною, що і в Церкві є «ті, хто говорять про Бога», і «ті, хто знають Бога». І шукаємо ми саме тих других. Господь Ісус дивував усіх саме тим, що «говорив як той, що має владу», Його словам дивувалися і запитували «що ж це за нова наука?» — а вона зовсім не нова, наука та сама. Просто вимір віри за кожним — різний, а за Ним то він був вражаючим і реально відчутним, тому за Ним ішли. І тому Його вбили, але то вже інша тема.

Отже, про Єгипет. Коли з рівня «це історія про євреїв і Спасителя» дозріваєш до рівня «це книга, яка спроможна зі мною говорити», то з’являються свої особисті «вузли зв’язку», точки поєднання, як вершини на сходженні граней у багатограннику. Слово «Єгипет» стало однією з таких точок, і було одночасно сумним, безнадійним, констатацією факту, а також застереженням, попередженням і заспокоєнням. Із чого почався Єгипет? Зовсім не з кар єгипетських. Він почався з того, що ізраїльтяни переселилися туди, рятуючись від великого голоду, який мучив усі краї довкола, — а в Єгипті був Йосиф, проданий туди в рабство, достоту як мале зерно, що вкинуте в землю, або закваска для трьох мір борошна… Один Йосиф, який став для всього Ізраїля спасінням від голодної смерті. Єгипет не був бідою, рабством, непосильною працею та винищенням немовлят чоловічої статі. Єгипет був спасінням.

Попервах.

Коли в житті сипалося і розвалювалося одне за другим; коли те, що мало бути ледь не раєм на землі (і спочатку ним насправді було!), оберталося в рабство, джерело негараздів, а інколи й бід, — я сильно переймалася. Ну чому це або це розвалилося? Воно ж таке гарне, добре і корисне! І я в це вклала стільки себе!!! Щойно чогось досягнеш, зробиш і нарешті маєш усе в порядку, як знову… І хоч утікай світ за очі.

А тут — Біблія. Яка одного разу сказала мені: все на світі — Єгипет. Спочатку добре і мило, і всі радуються, а потім доводиться втікати, причому долаючи моря і пустелі, бо в кожному Єгипті є свій фараон, який тебе не хоче відпускати. Але коли Бог захоче тебе врятувати, то Він тебе з твого (чергового) Єгипту виведе. Тільки не плач за полишеним часником і цибулею, бо вони не цінність. І не бійся йти через море. З Єгиптів виходити страшно, навіть якщо залишатися вже нема як, бо волав про утиски не один рік. Ти волав — Бог тебе почув. Ідеш через випробування і тебе ще наздоганяють із претензіями, що ти винен їм цілий список, — не бійся, вони зі своїми списками претензій потонуть у тому морі, яке ти перейдеш. Бо Бог так зробить. І ніде не сподівайся Царства Небесного вже тут, на землі: все на світі — Єгипет. Хоч би де ти жив, працював, діяв, існував, географічно, емоційно, як завгодно, — все Єгипет, і те, що було на початку добре, може стати твоїм рабством. Як смачний келишок, сигаретка, кіношка чи таблеточка. Як залежність від балачок у колі кумась. Що завгодно має ризик стати Єгиптом. Тому не зачаровуйся нічим наперед і не ридай так сильно потім. Усе нормально. З Єгипту кличе собі дітей своїх Бог Всевишній. І виводить їх звідти. Не так скоро виводить, як би ти хотів? — ну, знаєш, ти ж сам туди прийшов і сильно тішився, як тобі добре. А щоб вийти з Єгипту, потрібно усвідомити, що ти в кризі, в рабстві, у біді, й волати до Бога так, щоб стало ясно, що ти це вже всерйоз, а не просто розкапризувався, бо на роботі кавоварка поламалася.

Бог виведе тебе з твоїх Єгиптів, бо Він на цьому, сказати б, спеціалізується. А як останній ворог буде переможена смерть. Останнім нашим Єгиптом буде це земне життя. Таке саме по собі хороше й цікаве, аж багато хто прагне земного безсмертя. А інші проклинають це тілесне рабство. Але Бог приходить не до тих, хто проклинає. Бог приходить до тих, хто Його взиває. Це інша грань, інший вимір, інші двері з цього буття. Можливо, з нашого нинішнього погляду це двері, які Він влаштував на стелі, і ми їх не хочемо. Але коли станеться те, що має статися, — будиночок нашого життя покотиться, змитий вітрами і потоками, — двері у стелі раптом стануть простим і спасенним виходом. Він знає, що робить. І виведе своїх з усіх їхніх Єгиптів. Тільки треба бути для нього своїм. На тому рівні, у тій реальності, в тому вимірі, де є Він сам.

У блогах подається особиста точка зору автора.
Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.