Роздуми над Божим Словом на ХІХ Звичайну неділю, рік Б
Брати! Не засмучуйте Святого Божого Духа, яким ви запечатані на день викуплення. Усяка гіркота, гнів, лють, крик і зневага хай віддаляться від вас разом з усякою злобою. Будьте ж добрими один до одного, милосердними, прощаючи одне одному, як і Бог через Христа вам простив! Отже, наслідуйте Бога, як улюблені діти, та ходіть у любові, як і Христос полюбив нас і видав себе за нас як дар і жертву Богові, як приємні пахощі.
Еф 4, 30 – 5, 2
На перший погляд, сенс сьогоднішнього читання здається досить простим: любімо людей. Але апостол Павло усвідомлює, що не все так просто, а тому не зупиняється на цьому. Він дуже чітко і практично пояснює нам сутність любові. Справа не лише в тому, щоб уникнути «люті» чи навіть її м’якшого прояву — «гніву». Замало позбутися «гіркоти», «крику» або «зневаги»! Любов, про яку говорить Павло, проявляється в доброті, милосерді та прощенні (див. Еф 4, 31.32).
Прощення. Це обов’язкова умова. Наша здатність проявляти милосердя та доброту залежить від того, чи ми бажаємо або принаймні готові спробувати пробачити людям, які нас скривдили. Без прощення наша любов є умовною: звісно, я люблю тебе, але тільки тоді, коли ти добрий до мене. Коли ж ти мене зраниш, усе буде скінчене. І, раніше чи пізніше, це станеться та призведе до того, що з кожним роком кількість тих, кого ми любимо, буде зменшуватися, а список тих, на кого ображаємося, збільшуватиметься.
Ісус нас любить не так. Його любов не висуває умов, не каже: «Буду тебе любити, якщо ти…». Він любить нас завжди і саме такими, які ми є. Навіть коли почнемо чинити зло, Він усе одно любитиме нас. Проте це не означає, що Господь байдужий до нашого гріха. Навпаки! Він палко прагне, щоб ми покаялись і були звільнені від зла, щоб могли отримати Його прощення та зцілення. А коли підведемося з падіння — щоб упевнено крокували шляхом милості й любові.
Це не завжди легко. Іноді здається просто неможливим. Деякі гріхи знову й знову ставлять нас на коліна. Але якщо хтось і знає, як пробачати, — то це Ісус. Тому ми так потребуємо Його! Тільки любов Христа може пом’якшити наші серця і зробити їх живими та люблячими. Тому Апостол народів закликає ефесян жити в такій любові, з якої Ісус «видав себе за нас» (Еф 5, 2).
«Господи, навчи мене любити Твоєю любов’ю — любов’ю, яка прощає».
Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться Ім’я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим, і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого. Амінь.
Підпишіться на канал «Слово між нами» у Telegram та приєднайтеся до чату Роздумів над Словом Божим у Viber.
фінансово.
Щиро дякуємо!
