Пахнути Богом чи смердіти гріхом?

Розмова з отцем доктором Петром Яросевичем, керівником молодіжного відділу Дрогічинської курії та Дієцезіяльним асистентом Католицького союзу молоді.

— Отче, молоді люди розмовляють із Вами про сповідь чи радше уникають цієї теми? Як вони її сприймають? Конфесіонал для них це місце тортур?

— Дуже багато молодих людей «сидять» на ТікТоку, тому я щодня запощую там якусь думку, цитату або відповідаю на запитання. Найбільше запитують саме про сповідь. Ставлення до нього таїнства дуже різне. Багато залежить від власного досвіду сповіді — але також від тих, хто перебуває по той бік ґраток конфесіоналу. Якщо молода людина каже, що конфесіонал це тортури, то я вже знаю, що в неї болісний досвід через, наприклад, сповідника, який сам міг мати кепський день, був неприємним у спілкуванні чи виказав емоції. Після такого досвіду кажуть, що не хочуть другий раз отримати ляпаса. Я десь читав про хлопця, який прийшов до сповіді по кількох роках перерви. Священник на нього одразу накричав. На запитання, чому так довго зволікав зі сповіддю, хлопець відказав: «Бо останнього разу я зустрів у конфесіоналі такого ж священника, як ви, подібного у способі звертання і браку делікатності».

Сповідь це найделікатніше таїнство. Ставлення віруючих до сповіді значною мірою залежить від нас, священників; від того, чи ми будемо допомагати людям підвестися і благословляти їх, чи радше їх топтати. Молодь має велике прагнення стосунків із Богом, але воно «проціджене» крізь поставу священника, з яким вони зустрічаються на сповіді. У конфесіоналі люди мусять зустріти священників простої святості, відкритих, молитовних, які знають, що казати каяникам, а не тих, що залишилися на етапі семінарійних знань. Вони повинні вміти шукати і розпізнавати, що для цієї конкретної людини потрібне, добре і придатне.

— Певно, багато батьків і катехетів почули від молоді: чого я маю йти до сповіді, що мені це дасть? Як їм мудро відповісти?

— Не вийде наказати юнакові, щоб він покохав якусь дівчину. Він спершу має з нею зустрітися, порозмовляти, дати їй час, пізнати з хорошого й поганого боку. Досвід Бога залежить від глибини нашого прагнення. Якщо молода людина не хоче або боїться Бога, то чи вона відчуває голод за Ним? Це дуже важливо. Неможливо силоміць увіпхнути їжу в того, хто не голодний. Наше завдання полягає в тому, щоб жити Богом так красиво, щоб аж люди самі хотіли Його пізнати, отримати Його освячувальну благодать, благословення й піднесення. Кардинал Вишинський казав, що голодний завжди до їжі тягнеться. Коли ми з молоддю їдемо повз фастфуд, вони завжди просять: «Давайте заїдемо!» Проходячи повз якусь дійсність, вони хочуть у ній бути. У сповіді ми пізнаємо звільнення від гріхів, тому хочемо переживати це знову і знову. Екзорцист о. Лешек Місярчик зазначає, що люди, які були одержимі, зійшли на саме дно гріха. Після екзорцизму та сповіді їх уже не потрібно «заганяти» до Таїнства Покаяння, бо вони пізнали повне дно і те, що їх звідти підняв Христос. Він їх визволив, поблагословив і пустив у світ. Більше вони не хочуть загрузати в багні гріха.

Я готую молодь до миропомазання. Я дозволив, щоб до сповіді вони приступали принаймні чотири рази на рік. В одній з груп був хлопець, із яким на позір усе було дуже добре. Він брав участь в усіх зустрічах. Після миропомазання (!) він прийшов до мене і сказав: «Я підробив у довідці підпис, який підтверджував сповідь. Що з моїм миропомазанням? Воно дійсне? Я не міг себе пересилити, щоби прийти до конфесіоналу».

Ми повинні приводити молодь до випробування захватом — щоб вони захопилися Богом; однак те, чи це переміниться у закоханість, від нас не залежить. Ми повинні говорити про милосердя і постійно шукати способів, як достукатися до молоді. Після одного з матеріалів на ТікТоку мене попросила про сповідь дівчина, яка її відкладала 12 років. Вона дякувала за те, що я запостив. Написала: «Я зволікала, бо боялася, що мене ніхто не вислухає, було страшно, як священник на мене подивиться, що скаже». Ми — священники, богопосвячені, миряни, які близькі до Церкви, — повинні постаратися, щоб люди мали можливість сповідатися, ми маємо творити простір захвату Богом, відчуття Його любові.

— Це нелегко…

— Свята Тереза Велика дала цікавий приклад. Вона казала: відро, прив’язане до криниці, може стояти обік неї, бути спущеним усередину і лежати на поверхні води або бути в неї зануреним. Ми — відро, Церква — криниця, Бог — вода. Сатана робитиме все, щоб відро було з води витягнуте і стояло збоку. Він хоче, щоб ми втратили віру, вивести нас із Церкви. Відро не може стояти біля криниці чи лежати на воді. Воно має бути наповнене водою, а не тільки мати її зовні себе. Молодь, яка ще є в Церкві, не сповідається. Вода їх торкається тільки зовні. Що з того, що вони мають руки складеними, якщо не позбуваються гріха, який віддаляє їх від Бога? Ми повинні зробити так, щоб вони мали в собі прагнення пізнати Його любов. Ми маємо ділитися з ними нашим досвідом Бога і робити все, щоб вони були в Нього занурені.

— А ще з яких причин молодь оминає конфесіонали?

— По-перше, через свої труднощі та сумніви. По-друге, через поставу сповідника. В одному з коментарів я прочитав: «Я пішла до сповіді по 20 роках і священник сказав, що я не гідна розрішення». Але ж таких людей треба втішати, а не відпихати! Треба радіти, що вони перемогли, прийшли, визнали гріх. Ми, священники, маємо за завдання якнайбільше черпати зі Святого Письма і потім переказувати його людям, а не проголошувати свої вигадки. Чи Ісус відіслав доброго розбійника, чи Савла Тарсянина, чи Марію Магдалину? Через нашу глупоту або втому ми не раз стаємо приводом того, що люди відходять із Церкви. Ми радше мали би схилити коліна перед тим, хто по роках повертається, і дати їм Живого Бога.

Друга справа — ті, хто готує людей до Таїнства Покути, повинні постійно казати, що на сповіді належить визнати всі гріхи, а також треба звертати увагу на частоту і серйозність гріхів. Важливо також те, як ми підходимо до сповіді: чи ми насправді хочемо очиститися від усього. Уяви, що маєш три торби брудних речей на прання. З двох вигрібаєш, а третій стоїть… або три торби сміття. Дві викинеш, а одну залишаєш удома. Вона тільки займає місце і смердить! Тому задумайся: ти хочеш пахнути Богом чи смердіти гріхом?

— А молоді люди мають почуття гріха?

— Так, але світ їх переконує, щоби з цим нічого не робити. Я не раз їх запитую: ви хочете спастися чи розважитися? Якщо я хочу спастися, то, знаючи про те, що таке гріх, не входжу в нього. Якщо хочу розважитися, то все одно увійду в зло. Повернімося до відра і криниці. Сатана робить усе, щоби нас із неї витягнути, але ми не любимо бути порожніми. Порожнє відро швидко чимось наповниться. Якщо в нас немає тієї води, тобто Бога і досвіду Церкви, то ми швидко заповнимося сміттям цього світу.

— Вас запитують, як часто треба сповідатися?

— Так, нерідко. Молоді бракує духовного керівництва. Це прірва, яку ми повинні заповнити. Якщо я не бачу цілі, буде тяжко в неї влучити. Що з того, що в мене дротики в руці? Якщо я не маю духовного керівника, то кидаю їх наосліп. Молоді люди запитують, як сповідатися і в кого. Це показує, що вони не сповідаються або не мають керівників, які їх попровадять. Як має бути добре, коли хтось ходить до школи, але не слухає вчителів, не ходить на заняття, тільки весь час просиджує в коридорі? Запитує, чи увійти до класу, але не заходить. Проблема також і в тому, що молодь ставить під сумнів те, чого навчають єпископи, висміює Папу, насміхається зі священників. Це позиція, яка нібито каже: цей учитель не здатен мене нічого навчити, — і навіть не входять до класу, не хочуть слухати, зустрітися. Люди запитують, як сповідатися, але не сповідаються. Питають про духовного керівника, але не мають його. Без тренера це не команда, це «робіть що хочете»! Бо ж того, що важливе, ми не робимо абияк, наприклад, не одружуємося так або йдемо до семінарії. Подібно і з духовним життям. Якщо я буду як відро, що лежить на воді, то я стану літеплим.

Перед нами конкретна робота! Треба робити все, щоб молодь була в захваті від Бога. Якщо вони насправді засмакують Його, то увійдуть у глибину молитви, сповіді та духовного керівництва. Заохочую тих, хто це читатиме, серйозно подумати про постійне духовне керівництво чи регулярні сповіді. Займімося собою! Ніхто не зробить цього краще, ніж ми самі.

— Дякую за розмову!

Переклад CREDO за: Агнєшка Вавжинюк, Opoka