Чи слушно протестанти закидають католикам ідолопоклонство, коли ми вшановуємо святих або молимося до Матері самого Бога?
Загалом — ні. Тому що вшанування святих і Богородиці в католицькому розумінні не є вшануванням «різних богів», як це іноді перекручено представляють віруючим інших конфесій та деномінацій. Усі наші молитви скеровані до Єдиного Бога, а от різні деталі цієї скерованості залежать від різних обставин, а також він конкретних людей. Ми звертаємося до Бога Всемогутнього, який є джерелом благодатей. А от у допомогу своїм молитвам, для їх підтримки, кличемо різних друзів Божих, бо це теж є життям віруючого у Церкві — спілкуванням святих.
Натомість якщо хтось має спрощене, примітивізоване сприйняття молитов за заступництвом різних святих чи Діви Марії, той якраз і стоїть на межі «правильного і неправильного» в молитві. Не може бути так, як співається у милих, але теологічно проблемних народних піснях, де допомога Марії буває прославлена аж до протиставлення її Божій волі. Людям дуже хочеться мати собі емоційну підтримку, притулок, опору в життєвих справах. Але це не означає, що ми маємо право вигадувати собі побожність і ставити Богородицю — створіння — нарівні з Творцем, або ще й вище за самого Бога. Тоді, власне, навіть найпобожніші католики ризикують стати ідолопоклонниками.
Численні об’явлення, і самої Діви Марії, і Її об’явлення різним візіонерам по всьому світу, говорять про міць і значення молитви, особливо — розарієвої. Церква прийняла і затвердила молитву Розарію, якій завдячує багатьма дарами і перемогами. Варто тільки пам’ятати, що Марія ніколи не протиставляється Богу (а якщо так, то це фальшиві об’явлення). «Чому Марія регулярно нагадує про молитву на Розарії, а не про ходіння на Месу?» — так називається стаття Агнєшки Бугали. Матеріал присвячений молитві Діви Марії та Її проханням до людей, щоб молилися Розарій. Таке протиставлення викликає опір і спротив…
…але й примушує замислитися, чи «все добре» у нашому католицькому королівстві.
«Роками мене дивує певне душпастирське явище, — зазначає колумніст Gościa Niedzielnego Мартін Якимович. — У храмі триває розарієва молитва, на вівтар виставлено Пресвяті Дари. Без жодного слова пояснення. Монстранція є тільки літургічним тлом для першопланового відмовляння “радуйся”. Люди в храмі дістають повідомлення: “Ось хто тут найважливіший”. Хіба Марія заступала би Сина? Та в жодному разі!
Я не чую пояснень: “За хвилину на вівтарі стане Пан панів і Цар царів” (це ім’я, яке надав Месії св. Йоан в Одкровенні). Не чую: “Привітаймо Того, на чиє Ім’я зігнеться кожне коліно”. Гостію виставляють без жодного слова коментаря. Маю враження, що вона стає, перепрошую за неприємне визначення, тільки “святим ґаджетом”.
Шановні священники, я не заперечую самого розарієвого виставлення. Я знаю, яким христоцентричним є сам розарій (багато разів це підкреслював Йоан Павло ІІ, пишучи, що це спільна з Марією медитація над таємницями життя Її Сина). Але прошу вас про одне: скажіть хоч слово коментаря, пояснення, привітання».
По наших храмах на виставлення Пресвятих Дарів завжди співають пісню поклоніння. Вона заміняє ці слова священників, але все, що входить у традицію, стає звичкою і затирається у сприйнятті. Та й сама традиція жовтневих Розаріїв до чи після Меси — наскільки вона жива і животворна. Інколи виникає враження, що традиційні молебні (жовтневі, травневі, червневі, байдуже) по деяких парафіях відбуваються у стилі «аби пошвидше». Бо на Розарій «відведено» 15 хвилин до Меси, і треба вкластися, або бігом після Меси, бо вже пізно, особливо увечері. Може би кращим для людей і Бога, для нашої віри і приємніше для самої Діви Марії було помолитися менше, але з кращим усвідомленням?
фінансово.
Щиро дякуємо!
