Я кажу своїм дітям «Добре, що мама з татом змушували мене молитися Розарій навіть тоді, коли мені не хотілося. Я дякую їм за це щодня. І знаю, що колись ви теж мені дякуватимете».
«Добре, діти; молимося розарій», — звертаюся я до дітей, що сидять на задньому сидінні, коли ми вирушаємо у дальню поїздку. Кожна подорож машиною, довша за 20 хвилин, як на мене, — це ідеальна нагода для спільної молитви.
Мої діти ниють і стогнуть. Я воліла би слухати музику, аудіокнижку або просто дивитися у вікно. Я розумію, що вони відчувають, бо в дитинстві почувалася так само.
«Я знаю, що ви не хочете зі мною молитися, — кажу їм, усміхаючись. — Знаю, бо сама почувалася так само, коли була малою. Мої мама і тато завжди молилися з нами Розарій, також під час довгих подорожей автомобілем. Я ніколи не хотіла з ними молитися. Зазвичай я вдавала, що сплю, тільки щоб не долучатися до молитви!»
Мої діти сміються. Потім оди із них каже: «То чому ти змушуєш нас молитися? Ми теж не хочемо!»
На що я відповідаю: «Тому, що зараз, коли я вже доросла, я знаю певні речі, які я не розуміла, коли була вашого віку, — пояснюю. — Знаю, що Розарій для вас колись означатиме».
Розарій — це дар
Я пояснюю дітям: настане такий час у їхньому житті, що здаватиметься, ніби весь їхній світ валиться. Я хотіла би запобігти цьому, але не можу. Не знаю також, що саме станеться, що вони так почуватимуться. Знаю тільки, що страждання і смуток — невід’ємна частина цього смертного світу, й одного дня їм доведеться з ними зіткнутися.
Коли настане цей день, мене може не бути поруч, щоб їм допомогти. Але буде хтось інший — Той, Хто любить їх ще більше, ніж я.
Наша Мати в Небі, Пресвята Діва Марія, буде там із ними. Ніколи не було такого, щоб той, хто просив Її про захист, залишився без допомоги. Розарій — це знак цієї опіки.
Коли настане цей день, мої діти можуть бути так шоковані, що не зможуть навіть знайти слова, щоб помолитися до Бога. Їхні душі можуть у муках волати, але розум не зможе надати форми цим словам. Біль часом буває надто сильний, щоб виразити його.
Яким же великим даром будуть тоді слова Розарію, закарбовані в пам’яті, записані назавжди в серці! Коли власні слова зазнають поразки — слова Святого Письма, вписані в «Отче наш» і «Радуйся, Маріє», будуть і надалі їм доступні.
«Саме тому я вчу вас цих молитов, — кажу, — щоб вони завжди були з вами, коли будуть вам потрібні».
Мотузка, що єднає нас із Небом
«У темні часи, коли слова Розарію — це все, що ви можете вимовити; він буде вашою рятівною мотузкою. Коли життєві бурі потрясатимуть вас, а ви почуватиметеся так, ніби тонете, міцно тримайтеся Розарію. Він буде мотузкою, яка посеред бурхливого моря з’єднуватиме вас із кораблем, Ковчегом Спасіння, — пояснюю їм. — Я хочу дати вам цей подарунок. Хочу, щоб у вас був цей порятунок у життєвих бурях».
«Я знаю, що Розарій — це рятункова мотузка між Небом і землею, і я надіюся, що цей зв’язок міцно триматиме вас протягом усього життя».
Мої діти перестають марудитися і ми разом починаємо молитися. А я обіцяю, що коли ми закінчимо, то увімкнемо їхню улюблену музику.
«Окрім цього, є ще одна причина, чому я вас заохочую молитися Розарій, — кажу. — Я знаю, що колись ви мені за це подякуєте».
«Звідки ти знаєш?» — питає підозріливо один із моїх дітей.
«Бо я тішуся, що мої мама і тато принукали мене молитися Розарій навіть тоді, коли я не хотіла, — кажу. — Я дякую їм за це щодня. І знаю, що колись ви теж подякуєте».
фінансово.
Щиро дякуємо!
