Медицина виходить назустріч парам, які не можуть завагітніти природним шляхом — наприклад, пропонує метод in vitro, тобто штучного запліднення «у пробірці». А чому Церква противиться?
Чи ви коли-небудь замислювалися над тим, що таке щастя? Нелегко дати йому визначення. Але це те, чого прагне більшість людей у світі. Якщо щось стає нашим прагненням, ми стараємось докласти зусиль, щоб осягнути цю мету. Дехто сповідує принцип «по трупах до мети», інші у своїх діях дотримуються Декалогу чи етичних принципів.
На своєму священницькому шляху я зустріч чимало подружжів і сімей. Батьки самі кажуть, що діти для них є великим щастям. Однак ми добре знаємо, що, є чимало подружжів, які з різних причин дітей мати не можуть, але стати батьками прагнуть. Їм назустріч виходить сучасна медицина і пропонує процедуру in vitro. Але чому Церква — якщо вона відкрита на науку і технологічний розвиток — противиться цьому методу і цим відбирає у людей надію на потомство?
Для початку ми повинні зрозуміти, шо наше прагнення щастя не може провадити до того, щоби ставити людину на місце Господа Бога. Метод in vitro як репродуктивна техніка входить у сферу створення людини. Це так, як ніби люди хотіли в цьому питанні замінити собою самого Бога.
Церква від початку стоїть на сторожі гідності людини, а сам метод запліднення «у пробірці» до певної міри позбавляє людське створіння такої гідності. Це стосується дитини, батьків, а також медиків. По це каже Катехизм Католицької Церкви: «Технічні заходи, які призводять до розмежування батьків через втручання чужої подружжю особи (донорство сперми або яйцеклітин, виношування плоду іншою жінкою), є надзвичайно непристойними. Ці методи (штучне чи позаматкове запліднення) порушують право дитини народитися від батька і матері, їй відомих і зв’язаних між собою подружжям. Вони порушують “виключне право на те, щоб стати батьком і матір’ю лише за допомогою один одного”» (2376). Ми входимо тут у сферу IV Божої заповіді.
Наступна підстава бути проти методу in vitro — це питання заморожених зародків. Є ситуації, що вони довгі роки не покидають так званого банку біологічних матеріалів, і це зміниться допіру тоді, коли біологічні чи прийомні батьки вирішать цю дитину народити. А що в ситуації, коли такої можливості нема? Це запитання я залишаю вам для самостійного обдумування…
Я назвав тільки три аргументи; але, дивлячись із перспективи церковного вчення та Божих заповідей, їх знайдеться набагато більше. Нехай це буде заохоченням пошукати пояснень і замислитися над людським життям, яке, незалежно від обставин, є великим даром. Нашою турботою, однак, є те, щоб ми старалися нікого ніколи не позбавляти гідності.
Переклад CREDO за: о. Лукаш Романьчук, Niedziela
фінансово.
Щиро дякуємо!
