Свідчення

Євхаристія — моя любов. Мати Мехтильда: «У Святому Причасті криються нескінченні таємниці»

14 Січня 2022, 16:11 2927

Після Причастя залишайтеся в тиші. Не дивуйтеся, що нічого не відчуваєте, нічого не можете сказати, не маєте гарних думок.

Ви приймаєте Причастя не для того, щоби знайти в собі життя, а щоби знайти смерть. Отже, залишайтеся у стані смерті, щоб Бог сам дав вам своє життя!

 

Мати Мехтильда від Пресвятого Таїнства

Як поклонятися Богові? Як відповісти на Його нескінченну любов? Як компенсувати Йому байдужість і презирство, які Він отримує від своїх грішних створінь?

Вразливе серце Катерини де Бар, із дитинства особливо чутливе до таємниці Євхаристії, шукало способів участі в цій великій таємниці.

Мати Мехтильда від Пресвятого Таїнства — таке монаше ім’я вона прийняла — багато черпала з духовних традицій бенедиктинського ордену, який у Франції XVII ст. переживав свій ренесанс. Зрештою, все це століття, яке називають «золотим століттям французької духовності», характеризується відновленням ревності серед монашества, духовенства та мирян. Це прекрасні плоди Тридентського Собору, який у минулому, XVI столітті мав справу з помилками протестантизму і дав новий поштовх відродженню Церкви.

Мати Мехтильда зростала в цьому духовному кліматі, водночас збагачуючи його особистим цінним досвідом. У своїх творах та надзвичайно багатій кореспонденції вона передала глибоке, прекрасне вчення, яке годує її духовних дітей — і монахинь, і мирян — протягом кількох століть аж до сьогодні.

 

Вибрані думки Катерини де Бар

«Я маю великий сумнів, чи насправді ми виконуємо обов’язок участі у Святій Месі, якщо всім серцем не заглиблюємося в жертву Христа. Оскільки Ісус як наша голова жертвує себе за всіх, то ми як Його члени, з’єднані з Ним, маємо брати в ній повну участь; ми повинні не лише мати намір слухати Месу, а й уважно розмірковувати про те, що Він робить, коли жертвує нас разом із собою» (з твору «Справжній дух монахинь Пресвятого Таїнства»).

«Ісус входить в нас під час Святого Причастя, щоби продовжити в кожній душі своє святе життя, адорацію, молитву, любов і жертву. Нам потрібно лише пригорнутися до Нього, з’єднатися з Ним — а, швидше, дозволити нашому серцю і духу з’єднатися з усім, що Ісус робить у нас. Адже Він діє від нашого імені, тобто за нас, так, ніби це є наші дії» (з «Духовних творів»).

«У Святому Причасті криються нескінченні таємниці. Коли Ісус Христос є у ваших серцях, то ви належите Ісусові, й це не ви перемінюєте Його в себе, а Він перемінює в себе вас. І, показуючи вас такими своєму Отцю — одягненими в Нього, — робить вас приємними Богу. Ісус через Причастя також виконує функцію первосвященика. Серце тієї, яка Його прийняла, стає вівтарем, на якому Він спалює все, що не від Нього. Наше завдання — притулитися до Нього протягом цього дорогоцінного часу, смиренно приймаючи те, що Він робить в нас, без власних дій, оскільки те, що ми можемо зробити самі, — ніщо порівняно з тим, що в нас робить Господь» (із «Конференції нашого Господа»).

«Після Святого Причастя залишайтеся в тиші, у вірі, повазі та любові, не зважаючи на почуття. Не дивуйтеся, що нічого не відчуваєте, нічого не можете сказати, не маєте гарних думок. Ви приймаєте Причастя не для того, щоби знайти в собі життя, а щоби знайти смерть. Отже, залишіться у стані смерті, щоб Бог сам дав вам своє життя. Перебувайте в повному любові дозволі на все, що Бог робить в вас і чого хоче від вас. Нехай ваша жертва й надалі звершується через довіру, і ви зробите те, чого хоче Бог, і не будете опиратися Його дії. Але недостатньо мати таке ставлення під час Причастя чи відразу після нього. Потрібно, щоб воно було в вас постійно і щоб ви завжди перебували в довірі» (з листа до графині де Шатов’є).

«Христос приходить, щоб бути нашим життям, нашими діями. А оскільки ми не вміємо ані молитися, ані поклонятися, ані жертвувати таким чином, який відповідає величі та гідності Бога, Ісус робить усе це під час Святого Причастя. І Він продовжує це доти, доки душа підкорюється Його натхненням, відрікаючись від власних дій, щоб через простий погляд віри і з повною любові відданістю дозволити Ісусові діяти в собі» (з творів Матері Мехтильди).

«Бог повністю так часто дає нам себе у Причасті з усім, ким Він є і що має, так, ніби не буде повністю щасливий і задоволений, якщо не буде володарем наших сердець. Віддаймо їх Йому, і завдяки нашій вірності в помиранні самих себе Він стане нашим абсолютним Учителем» (з конференції на Боже Тіло, 1683 р.).

«Прошу Божественного Параклета наповнити вас своїм світлом і вогнем; нехай в усіх вас розгориться Божий вогонь і поглине все, що може опиратися трьом речам, якими ми маємо жити постійно: перше — вдивлятися в Ісуса; друге — єднатися з Ісусом; третє — діяти в Ісусі. Прошу Вас молити Святого Духа про ці три речі для мене, для себе і для всіх душ із нашого Інституту» (з листа до матері-настоятельки Тульського монастиря, Зіслання Святого Духа, 1679 р.).

«Щоб не піддаватися труднощам, які трапляються на нашому шляху, потрібна витривалість. Один із найбільших секретів духовного життя, про який варто пам’ятати, — це те, що Святий Дух веде нас не лише ніжно та лагідно через світло, втіху, легкість робити добро, але й через темряву, відсутність ревності, смуток, бунт почуттів та інші внутрішні труднощі. Піду далі: ця хресна дорога — краща, надійніша, і так душа швидше досягає святої досконалості» (з конференції).

«Ходімо всі у світлі віри, а не керуючись марнославством своїх почуттів. Облишмо їх, думаймо тільки про те, щоб догодити Богові, захоплюймося добротою, яка нас терпить; тією безмежною любов’ю, яку Бог має до нас. Думаймо тільки про те, щоб любити Його і догодити Йому. Це єдине важливо, все інше — ніщо» (з листа до монахині).

«Духовне життя — це не те, що хтось собі думає чи уявляє. Воно полягає ні в тому, щоб отримати прекрасне світло, говорити піднесені речі, ні в тому, щоб витривало молитися з непорушним розумом і без будь-якого внутрішнього зусилля, ніби перебуваєш на невідомо яких духовних вершинах. Усе це часто буває плодом уяви і наслідком ефемерних нахилів. Духовне життя полягає в серйозній практиці умертвіння, в любові до смирення та повній відстороненості від створінь і від себе» (з капітулу 1663 р.).

«Яке ж це щастя — знати Ісуса Христа! Пізнання Його досягається не піднесеними думками, якими деякі душі послуговуються, немов крилами, щоб летіти до Бога, гадаючи, ніби ухоплять Його силою свого завзяття. Ні,ні; треба, як маленькі слабкі пташки ,залишатися в гнізді своєї ницості й там набиратися сил і зростати в Божій любові, яка зігріє серця та зміцнить їхні крила, щоб вони могли полетіти до Бога» (з конференції).

«Ви ні на що не заслуговуєте від Бога. Якщо відчуваєте труднощі в молитві, якщо вам здається, що Бог вас зневажає і не слухає вас, — стережіться й не нарікайте, ніби Бог вам щось винен. Навпаки, упокорюйтеся. Не чиніть як ті, хто, не відчуваючи приємності чи якогось запалу, знеохочуються, впадають у відчай, ніби все вже втрачено. Такі люди шукають у молитві себе, а не Бога» (з листа до монахині).

«Для люблячої душі пустелею є молитва. Душа увійде туди через мовчання й віддалення від усіх створінь і від себе. У цій містичні пустелі вона робитиме те, що робив її Божественний Наречений. Мовчання розуму дозволить душі зануритися в Бога, прагнучи й тримаючись за Нього. Пустеля передбачає віддалення від усіх речей, глибокий мир у темряві чистої та оголеної віри» (з конференції на Першу неділю Великого Посту).

«Не прекрасні думки й не почуття роблять молитву доброю, а прихильність до Божої волі. Ідіть на молитву, щоб догодити Богові, а не для того, щоб шукати власного задоволення: “Ось я, щоб поклонятися Тобі; Тобі, безкінечно великому, моїй радості. А я — остання убогість і нікчемність, і я задоволена цим”. Яка ж це прекрасна молитва: радіти від того, який є Бог! Намагайтеся брати участь у прагненнях Бога, які Він має сам у собі; поклоняйтеся Його Божественній досконалості, радійте, що Він завжди той самий, протягом усієї вічності» (з розмов на відпочинку).

Довідка:
Катерина Мехтильда де Бар (1614-1698) — моанхиня-бенедиктинка, засновниця Інституту бенедиктинок Неустанної Адорації Пресвятого Таїнства. Одна з важливих постатей французького «золотого століття». Нині триває її беатифікаційний процес.

Уривок із книжки «Євхаристія, моя любов». Видавництво бенедиктинців, Тинець

Переклад CREDO за: Aleteia

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com Immediate Unity