Погляд

Ігор Козловський: «Ми справді всі різні, але ж у нас є одна Україна»

27 Січня 2022, 17:25 1818

Соціологи наводять такі дані: понад 2/3 наших співгромадян вважають, що держава рухається у неправильному напрямку, хоча ще два роки тому таких людей було лише 25%.

Про сучасний стан України Главком розмовляє з Ігорем Козловським. Він — кандидат історичних наук, релігієзнавець, старший науковий співробітник Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Григорія Сковороди НАН України. Народився і працював у Донецьку. Після початку українсько-російської війни переїхав до Києва. 27 січня 2016 року його захопили бойовики так званої «ДНР». У полоні він провів 700 днів, зазнав тортур. Був звільнений завдяки обміну полонених 27 грудня 2017 року.

Пропонуємо вам деякі думки Ігоря Козловського зі згаданої розмови.

 

Не зовсім упевнена позиція і неясні меседжі, які виходять від нашої влади, заважають згуртуванню українського суспільства. Брак єдності може дестабілізувати ситуацію.

 

Вони (Росія, Путін — ред.) фактично зараз провокують ситуацію: тестують об’єднання різних сил, і західних, і українських.

 

Творячи свою ідеологію, Росія зробила певний мікс. У ньому є і режим Радянської імперії, насамперед сталінізм, є період розквіту Російської імперії та імперські традиції, їхні надбання насамперед у політиці. Коли розпочалася війна, можна було побачити всі ідеологічні імперські меседжі, які вони втілюють у реальність.

 

Коли ідеологи займаються розробкою ідеології, вони вкладають у неї певне бачення. Але коли ідеологія спускається на рівень звичайних людей, вона переходить на рівень побутовий, буденний. Люди хворіють спогадами з минулого, пов’язаними зі сталінізмом, у них є своє бачення і оцінка тих процесів. Вони ж не пам’ятають репресій, для них головним у житті є примітивна стабільність — що завтра все буде так, як і сьогодні.

 

Про переселенців фактично ніхто не піклується, а їх приблизно півтора мільйона. Вони втратили там усе, але держава нічого не відшкодувала. І це теж бачать по той бік і дивляться: «Ага, якщо вам на вільних територіях Україна нічого не дає, то навіщо нам така Україна?» Це також частина інформаційної роботи, а не просто слова.

 

По-перше, якщо у них не буде України, буде незрозуміло, звідки взагалі береться Московське царство, а потім і Російська імперія. Їх непокоїть психологічний момент, який насправді є комплексом психологічної меншовартості. Саме Україна дає їм можливість почуватися повноцінними.
По-друге, це ресурси України, людські, природні, фантастичне місце розташування. Ми ж розуміємо, що більшість території Росії не зовсім придатна для господарювання, для життя.
Будь-яка імперія розвивається екстенсивно, для неї характерне повернення до старих кордонів, які визначали контроль за більшою територією. У випадку Росії — до кордонів, можливо, навіть Російської імперії.

 

Достатньо для нас і достатньо для Вашингтону — це різні речі. Захід, на його погляд, робить усе можливе. Баланс між нашим бажанням і їхнім баченням залежить багато в чому і від рішучості дій української влади. Від того, наскільки вона наполягатиме, щоби враховувалися наші інтереси, а не просто не забували про нас.

 

Коли ми спілкуємося з представниками різних кіл на Заході, які при владі у своїх країнах, то вони, в принципі, розуміють ситуацію, але постійно прораховують її зі своєї точки зору. Нещодавно спілкувався у Берліні з одним із депутатів Бундестагу. Він слухав, погоджувався зі мною. А потім, насамкінець, ставить питання: «А що нам, Німеччині робити так, щоб не образити Росію?» Цей характерний момент фактично нівелює всі знання про ситуацію. Вони все одно хотіли б підтримувати певні добросусідські відносини з Росією — «не образити».

 

Війна стимулювала збільшення розриву між активною частиною (суспільства) і пасивною. Активна меншість хоче інтенсивного поступу в бік Європи, впровадження європейських цінностей. Нинішній стан справ не задовольняє ні активну частину населення, ані пасивну.
Серед пасивних людей — більшість інфантильних. Це люди, які вірять у казку. Закохується дівчина у парубка, але не в реального, а в того, якого вона сама собі намалювала, наповнила цей образ своїми ідеалами. А потім очікує від цього ідеального образу реалізації своїх очікувань, — а цього не відбувається.

 

У нас достатньо сильне громадянське суспільство. Хоч воно не об’єднане, і це є проблемою, її бачать наші вороги. Для громадянського суспільства головне — об’єднуватися навколо загальнолюдських, загальноєвропейських цінностей свободи, гідності. Це цінності життя, що дають, я би сказав, проєкт майбутньої сильної України, яка може вирішувати самостійно свої проблеми в партнерстві з вільними державами.

 

Дуже часто у нас громадянське суспільство буває розколотим, його представників розтягують за партійними ознаками, а не ціннісними. Ось цього не треба допускати. Ми справді всі різні, але ж у нас є одна Україна, у нас є однакові виклики: і для правих, і для лівих.

 

Будь-яка держава стає демократичною лише тоді, коли у неї є зріле громадянське суспільство. Воно бачить, непокоїться, коли відбувається щось поза ціннісними межами, які можуть зупинити поступ України, і воно має право критикувати, ставити гострі питання владі й вимагати відповіді на них.

 

Уся історія з полоненими із гуманітарної частини перемовин перейшла до політичної. Слово «обмін» — з економічної категорії. Це означає, що люди стали товаром політичного шантажу. Як ви знаєте, навіть у Мінських домовленостях мова йде про звільнення наших полонених.

 

Церква живе інакшим життям, ніж уся українська спільнота. Церква вимірює себе століттями, а не роками і місяцями. Вимагати від Церкви, щоби вона виконувала п’ятирічні плани, неможливо. У нас є політичні партії зі спільними цінностями, але ж вони не об’єднуються. А що казати про людей, які звикли жити у певній традиції, з певним баченням, звичками.

 

Приїзд Папи — це очікувана подія. Його запрошують і світська влада, і Церква. Досі папський престол перебуває у такому стані, як і всі на Заході: як не образити Росію, як знайти з нею спільну мову. Це важливий момент політики Ватикану. Але сам приїзд Папи в Україну означатиме повернення певного вектору у бік України. Україна потрапляє у зону більшої уваги Ватикану, сильного гравця на міжнародній арені.

 

Інші статті за темами

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com z-lib books