Погляд

Як зберегти таємницю сповіді та захистити потерпілих від насильства?

28 Січня 2022, 11:09 1850

Нещодавній рапорт про виявлені випадки сексуального насильства над неповнолітніми у Католицькій Церкві Франції вкотре порушив питання, яке вже виникало після публікацій таких звітів в Австралії, Ірландії, Сполучених Штатах та інших країнах.

Чи не мало би бути обов’язком для священника, який дізнався під час сповіді про такий випадок, зголосити інформацію до відповідних світських органів влади?

Хоча Католицька Церква не посягає на те, щоб її закони були понад державними законами, все ж спроби порушити таємницю сповіді зачіпають фундаментальні питання свободи релігії та совісті. Окрім того, немає жодних переконливих доказів того, що порушення таємниці сповіді у випадках, коли пенітент зізнається у скоєнні сексуального насильства щодо неповнолітнього, допоможе запобігти таким злочинам.

Як сказав архієпископ Ерік де Мулен-Бофор, голова Конференції єпископату Франції, після оприлюднення рапорту: «Потрібно узгодити природу сповіді з необхідністю захистити дітей». Це нелегко, коли емоційно дискусія така насичена і коли також у Католицькій Церкві є чимале нерозуміння природи сповіді.

Канон 983 § 1 Кодексу канонічного права Католицької Церкви дає чітке визначення таємниці сповіді: «Таємниця сповіді є непорушною; тому духівникові суворо забороняється видавати каянника словами, чи в інший спосіб, незалежно від причин» (у Кодексі канонів Східних Церков є відповідник цьому канону — канон 733 § 1: “Таємниця сповіді є непорушною, тому сповідник повинен пильно берегтися, щоб ні словом, ні знаком, ні жодним чином, чи з будь-якої причини не зрадив каянника” — Прим. УКУ.). Священник не може порушити таємницю сповіді, щоб урятувати своє життя, захистити своє добре ім’я, врятувати життя іншого або через це допомогти правосуддю. Священники, які порушують таємницю сповіді, цим самі відлучаються від Церкви.

Дотримання цілковитої таємниці сповіді пояснює, чому люди можуть вільно говорити на сповіді те, чого більше ніде не би сказали. Проте в тому, що Церква наполягає на дотриманні недоторканності таємниці сповіді, дехто вбачає підтвердження того, що вона не ставить безпеку та благополуччя своїх дітей на перше місце. Часом припускають, що особи, які скоїли сексуальне насильство щодо неповнолітніх, можуть зізнатися в цьому, отримати прощення, розрішення, а потім продовжувати насильство без будь-яких наслідків.

Правдою є те, що деякі жертви жорстокого поводження зазнавали грумінгу (в людей це створення довірливих стосунків з метою подальшого сексуального використання. — Прим. ред.) або насильства, або і того, й іншого, під час Таїнства Сповіді; і це серйозний злочин згідно з канонічним правом Католицької Церкви. Правдою є також те, що століттями священників катували й піддавали мученицькій смерті через відмову порушити таємницю сповіді на вимогу жорстоких режимів. Суперечка щодо таємниці сповіді надзвичайно насичена емоційно з обох сторін ще й тому, що вона стосується дуже чутливих питань, таких як сором, конфіденційність та особиста відповідальність.

Можливо, тут варто зробити деякі уточнення та розмежування. По-перше, ті, хто говорить під час сповіді про випадки сексуального зловживання, можуть бути кривдниками або жертвами насильства, або людьми, які дізналися про насильство, вчинене кимось іншим. У кожному з цих трьох випадків зловживання могло статися багато років чи навіть десятиліття тому, — або ж воно все ще триває. Також є деякі уявлення про сповідь, що просто не відповідають дійсності. За винятком тюремних капеланів, священники навряд чи коли-небудь почують у межах сповіді зізнання у злочині від винуватця сексуального насильства над дітьми. Лише один священник розповів мені, що чув під час сповіді зізнання злочинця — і це зізнання сталося лише один раз.

Також є думка, що католики часто сповідаються. Насправді сьогодні часто важко знайти місце, навіть у містах, де сповідь може бути вислухана (очевидно мова про дійсність Західної Європи. — Прим. УКУ). І багато хто не усвідомлює, що священник переважно не знає людини у сповідальниці, і не може змусити когось розкрити свою особу. Саме тому, що анонімність каянника гарантована, люди приступають до сповіді. Якщо порушити цю таємницю, є ризик, що до сповіді приступатимуть ще менше людей, а тим паче — не прийде жоден злочинець, якому загрожує арешт. У тому разі, якщо каянник випадково чи за власним бажанням пішов сповідатися до священника, який його знає, найімовірніше він узагалі не зізнається у такому зловживанні або ж замаскує свій злочин завуальованими фразами.

Ті, хто хоче скасувати дотримання таємниці сповіді у випадках зізнань у жорстокому поводженні з дітьми чи інших тяжких злочинах, стверджують, що священник, який дізнається про насильство, має обов’язок повідомити про це відповідним органам влади, подібно до того, як це зобов’язує лікарів, психотерапевтів чи інших спеціалістів. Чинне законодавство про обов’язок зголошення у поліцію випадків насильства щодо неповнолітніх у різних країнах, і навіть у межах штатів однієї країни, може бути різним. Часто законодавство може залишати певний простір для рішення щодо того, за яких обставин і кому особа, яка дізналася про зловживання, повинна це повідомити. Одна жінка, що постраждала від сексуального насильства з боку духовенства в дитячому віці, якось сказала мені, що багато жертв зловживань мають відчуття провини за те, що сталося, і тому їм надзвичайно важко почати про це говорити. Вона сказала: якщо ми більше не зможемо бути абсолютно впевнені в тому, що сказане на сповіді залишається конфіденційним, тоді одне з небагатьох місць, де постраждалий міг би почати говорити про пережите насильство, може бути втраченим.

Щодо відпущення — прощення гріхів, — то цей крок пов’язаний із виконанням умов дійсної сповіді: щирого каяття, чіткого визнання гріха, адекватної покути та відшкодування за гріх. Сповідник не може давати відпущення, якщо є сумніви щодо того, що будь-яка з вище перелічених умов не була виконана. Іншими словами, якщо хтось зізнається у насильстві, проте не виявить ознак щирого каяття та бажання відшкодувати заподіяну шкоду, сповідник повинен відмовити у відпущенні гріхів. Проте, згідно з навчанням Церкви, таємниця сповіді не може бути порушена також у випадку, коли кривдник не виконує умов доброї сповіді й не отримує відпущення гріхів. Саме тому ректор семінарії не має права слухати сповідь семінариста, щоб це потім не завадило йому вільно висловлюватися і він не був скомпрометований зобов’язаннями таємниці сповіді, коли обговорюватиметься, чи кандидат гідний бути висвяченим.

Хоча, відповідно до канонічного права, відпущення гріхів не може даватися за умови, що каянник повідомить про злочин до поліції, все ж сповідник повинен зробити все, що в його силах, щоби переконати винного взяти відповідальність за скоєне. Це включає також спробу зустрітися з ним поза межами конфесіоналу, коли священник може запропонувати злочинцеві ще раз поговорити про вчинений злочин і закликати його здатися правосуддю. Подібним чином, якщо постраждалий приходить на сповідь, сповідник може запропонувати йому зустрітися поза сповідальницею або ж запропонувати підтримку й подальший можливий супровід психотерапевтів та адвокатів.

Законодавці можуть поставити собі за мету усунути недоторканність таємниці сповіді, якщо Церква не зможе краще пояснити, що через дотримання таємниці сповіді вона справді не захищає кривдників чи інших серйозних злочинців від правосуддя, і що таємниця сповіді може, навпаки, бути допомогою в захисті дітей та уразливих дорослих. Якби Церква більше працювала над тим, щоб допомогти сповідникам бути чуйними слухачами, а також навчити їх більш уміло інтерпретувати моральне вчення Церкви, це допомогло би побачити, що Таїнство Примирення може бути інструментом у боротьбі проти зловживань. А також вело би до кращого розуміння цього таїнства та більшої довіри до сповідників.

Пропоную Святому Престолу розглянути можливість видання нової інструкції для сповідників. Так можна наголосити на зобов’язанні поважати світські закони щодо зголошення про випадки сексуальних зловживань, про які священник дізнався поза межами сповідальниці, а також підтвердити збереження таємниці сповіді. Таке нагадування підкреслювало б особисту відповідальність сповідника, яка включає вимогу закликати зловмисника припинити зловживання, повідомити про свій злочин до поліції та звернутися по терапевтичну допомогу. Також за допомогою інструкції можна ще раз наголосити, що гріх сексуального зловживання не може бути відпущений не лише за умови відсутності щирого розкаяння, але й якщо не буде продемонстровано готовність відшкодувати заподіяну шкоду. Варто також нагадати, що в тому разі, коли постраждалий говорить про скоєне щодо нього насильство, сповідник повинен слухати з емпатією та повагою. У такому випадку священник може запропонувати постраждалому зустрітися за межами сповідальниці й заохотити його чи її звернутися до психотерапевта чи адвоката. Необхідно забезпечити такій людині відповідний супровід, враховуючи те, що багато постраждалих, які вперше говорять про скоєне щодо них насильство, переживають тривогу, згадуючи про те, що сталося, особливо якщо подальші дії — це зголошення випадку та судовий розгляд.

Ця інструкція повинна визначити три моменти. По-перше, до кого сповідники можуть звернутися по роз’яснення і необхідні підказки щодо можливостей скерувати постраждалих та інших осіб, які потребують допомоги, до відповідних фахівців, що зможуть цю допомогу надати. По-друге, яких процедур має дотримуватися сповідник, коли людина — злочинець чи постраждалий — погоджується зустрітися за межами сповіді. І по-третє, якої підготовки потребують сповідники під час початкової та поточної формації, а також який супровід вони можуть отримати для того, щоби вдало інтерпретувати моральні та правові принципи, які іноді нелегко погодити.

Відносини між державою, Католицькою Церквою та іншими релігійними установами у світській, ліберальній державі, творять контекст для дебатів щодо таємниці сповіді. Через жахливі факти сексуального насильства з боку духовенства і переконання Європи та Північної Америки в тому, що Церкви не змогли належним чином вирішити цю проблему, зростає відчуття, що для її вирішення має втрутитися держава. Це створило напруженість між Церквою і державою, яка вимагає вмілого лавірування між повагою до правоохоронних повноважень держави та повагою до релігійної свободи. Ті, хто мають здоровий світський підхід, визнають, що держава має спокусу «перебрати через край», коли справа стосується релігійних спільнот, тоді як здорова Церква знає, як віддати кесарю кесареве.

Таємниця сповіді створює священний простір, у якому каянник має цілковиту свободу в тому, щоб викласти перед Богом усе, що має на сумлінні, і — коли насправді кається у вчиненому — віднаходить прощення, примирення та зцілення. Те, що таємниця сповіді в минулому була приводом для зловживань та інших злочинів, не повинно призводити до відкидання її як засобу благодаті. Але навколо цієї теми постають складні питання, які потрібно вирішувати з чутливістю, обґрунтованою аргументами та в контексті взаємно довірливих відносин Церкви та держави. Можливо, настав час для Церкви надати чіткіші інструкції щодо здійснення Таїнства Примирення, щоб каянники, сповідники й ті, хто не є частиною Церкви, краще розуміли його як місце безпеки, зцілення та справедливості.

Про автора: Ганс Цолльнер SJ, директор Інституту антропології «Міждисциплінарні дослідження гідності людини й турботи про неї» Григоріанського університету в Римі.
Оригінал: How to save the seal of the confessional. The Tablet.
Публікується з дозволу автора.
Переклад Іванни Рудакевич за сприяння Центру гідності дитини УКУ

Український католицький університет

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com Immediate Unity