Серед паломників, які в останню середу квітня прибули на площу св. Петра у Ватикані на загальну аудієнцію з Папою, були також діти з України, що гостюють у греко-католицькій громаді містечка Каттоліка.
Участь у загальній аудієнції, особисте благословення від Папи Франциска та спільна фотографія з ним — ця непересічна подія, напевно, надовго запам’ятається дванадцятьом дітям з України. В середині вони березня прибули до італійського міста Каттоліка з Івано-Франківська, а в середу, 27 квітня 2022 р., побували в Римі, повідомляє Vatican News.
Дев’ятеро з цих дітей — сироти. В Італії їх супроводжує довірена особа і законний представник опікунів, пані Ірина Рохман — начальниця служби у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради. До містечка Каттоліка вони прибули завдяки сприянню настоятеля місцевої української греко-католицької громади отця Володимира Медвідя. Він також очолює «Карітас» Апостольського екзархату для українців-католиків візантійського обряду в Італії.
Після загальної аудієнції пані Ірина та отець Володимир завітали до української редакції Радіо Ватикану, щоб поділитися своїми враженнями від зустрічі зі Святішим Отцем:
— Хіба наш Господь так захотів, щоби ці діти з їхньою «духовною мамою» Іриною і я як священник, як душпастир, були сьогодні на аудієнції напередодні їхнього від’їзду, повернення до батьківського дому, — сказав о. Володимир. — І багато чого було незапланованого, спонтанного, програма мінялася, навіть у найближчих співпрацівників Святішого Отця. І коли я почув слова «Христос воскрес!» — українською мовою, і відповів «Воістину воскрес!», то відчув велику радість, що цей Апостол Петро сьогоднішнього часу є разом з нами. Він чує нашу мову, він співпереживає наш біль, він бачить нашу потребу і хоче нам допомогти вийти з нашого великого випробування.
Ми мали змогу отримати спільну фотографію зі Святішим Отцем і це, мабуть, буде найбільшим подарунком. До речі, Папа сам запропонував спільне фото, сказав, нехай діти підходять, зараз буде фотографія. І запитав своїх співпрацівників, чи всі отримали вервиці — він дуже хотів, щоби всі мали вервиці від нього в подарунок. Співпрацівники Папи ще дали їм, і діти тішилися, відкривали, дивилися, це буде для них пам’ятка особисто з рук Папи. Можливо, дехто з них ще й не вміє молитися — вони навчаться, моляться разом з нами, і це для них буде на все життя, подарунок, який вони отримали від Святішого Отця. А ми, своєю чергою, подарували Папі малюнок. Написано було «Україна», і місто «Івано-Франківськ», і «мир», і намальовано голуба миру.
Дбайливе ставлення до дітей відкриває їхні серця на любов і на добро. Думками про це ділиться пані Ірина, відповідаючи на запитання про те, як перебування в Італії вплинуло на цих дітей:
— Ми приїхали 5 березня, і ось скоро буде вже два місяці, як ми перебуваємо в Італії. Бачимо, як діти між соболю за цей час здружилися — бо в Україні ми не жили однією великою родиною, як живемо тут. Ми бачимо, як вони відчувають тут любов, і завдяки душпастирській роботі о. Володимира кожна дитина посповідалася в часі Великого Посту, прийняла Святе Причастя. А сьогодні для нас взагалі особливий, трепетний день, коли ми мали змогу побувати на аудієнції в Папи Франциска. Це незабутньо і ще більше вселяє в наші серця надію на те, що вже дуже скоро кожен з нас обніме своїх рідних, близьких, і буде і в серцях, і в сім’ях, і в родинах, і в Україні, і в цілому світі — мир.
Для отця Володимира, який також є вихідцем з Прикарпаття, досвід такої душпастирської опіки є новим, але дуже позитивним. В цьому йому допомагали його парафіяни, які спілкувалися і в різний спосіб підтримували дітей та молодь:
— Насправді це був новий досвід, бо я відчув себе «духовним батьком», який має під своєю опікою 12 дітей, і це стало для мене викликом — щоби я, з Божою допомогою, зумів для них бути справжнім, добрим, милосердним, люблячим. Я дякую Богові за всі дари, які Він мені посилав, за терпеливість, бо це діти різного віку, різного досвіду життя, не завжди легкі у спілкуванні. Але ми разом з ними шукали шляхів до того, щоб будувати взаємно правильні стосунки — як християни насамперед, як люди, як українці, як ті, хто сьогодні носить у собі той образ Живого Воскреслого Христа. І, дивлячись по їхніх розмовах, чуючи їхні думки, я розумію, що частково мені вдалося з ними подружитися, стати їм духовним батьком, порадником, другом, сповідником. Приємно, що і мої парафіяни, і вірні з інших міст також провели з ними свій час. Ми разом відпочивали, вони нам допомагали. Діти побачили в них людей, яким можна довіряти. А все це можливо тому, що ми є людьми молитви і духовного життя. Я дуже радію з того, що нам вдалося всім разом, за благодаттю Святого Духа, разом пройти той момент на Страсному тижні, коли всі діти посповідалися, очистили свої серця. І коли я бачив у самий день свята Христового Воскресіння, як вони приступають до Святого Причастя, — це був момент відчуття певної гордості за цих дітей, радості, щастя. Це така «сльоза», можливо — не на очах, але така «духовна сльоза», яку я відчув, коли Бог мені показав, що Він діє. Коли ми впускаємо в наші життя, в наші душі Живого Христа, — Ісус може робити неперевершені речі. Але Господь хоче, щоб ми дозволили Йому увійти в наш простір, у нашу історію.
«Ці діти надзвичайно талановиті і, повернувшись в Україну, вони будуть творити теперішнє і майбутнє країни», — зазначає на завершення отець Володимир.
фінансово.
Щиро дякуємо!
