«Папа — це вісник миру, і саме його втручання може знаменувати якесь вирішення трагедії, що розгортається в Маріуполі», — зазначає Юлія, дружина одного з офіцерів «Азова». Разом із Катериною, також дружиною офіцера, учора, 11 травня 2022 р., вони мали змогу зустрітися з Папою Франциском і розповісти йому про ситуацію в Маріуполі та на «Азовсталі».
Жінки приїхали до Рима, щоб зустрітися з Папою Франциском та просити допомоги й порятунку для своїх чоловіків. Вони разом із багатьма іншими військовими та цивільними перебувають в облозі на маріупольському металургійному заводі «Азовсталь», що став епіцентром жорстоких боїв. Катерина Прокопенко та Юлія Федосюк, дружини двох офіцерів окремого загону спеціального призначення НГУ «Азов», взяли участь у загальній аудієнції на площі св. Петра, наприкінці якої мали коротку зустріч зі Святішими Отцем.
«Папа навіть піднявся до нас»
В інтерв’ю для української редакції Радіо Ватикану — Vatican News дружини військових поділилися враженнями від цієї зустрічі та занепокоєнням долею всіх, хто перебуває на території металургійного комбінату. Через біль у коліні Папа Франциск сидячи вітався з тими, хто підходив до нього наприкінці аудієнції; але коли до нього наблизилися Юлія і Катерина, він підвівся. Це не залишилося без уваги Юлії:
«Насправді ця зустріч для нас була довшою, ніж ми сподівалися, бо ми думали, що просто потиснемо йому руку чи, в кращому разі, побачимо його. Натомість Папа приділив нам близько п’яти хвилин. Він сидів, коли до нього підходили інші люди, а до нас навіть підвівся, і ми доволі довго розмовляли, як на мене. Для нас ця зустріч була дуже емоційною; ми намагалися сказати якомога більше, але сльози не дозволяли сказати все, тому що було дуже важко говорити. Ми розповіли про ситуацію в Маріуполі, розповіли про поранених, про те, що неможливо поховати вбитих, і попросили у Папи допомоги в організації евакуації для всього гарнізону, для всіх цивільних. Сказали, що військові готові скласти зброю в третій країні, якщо третя країна їх прийме; якщо росіяни їх відпустять, вони готові далі не брати участі в цій війні».
«Ми вважаємо, що Папа — головний релігійний лідер у світі, що Папа — це вісник миру, і саме його втручання може знаменувати якесь вирішення цієї трагедії, яка зараз розгортається в Маріуполі», — зазначає Юля, додаючи, що для неї як греко-католички, що народилась у Львові, постать Папи має дуже особливе значення:
Про ситуацію на «Азовсталі»
Зустрічаючись із журналістами на площі св. Петра відразу після аудієнції, жінки описали коротку зустріч зі Святішим Отцем, що тривала кілька хвилин, як «історичний момент». Попри те, що зустріч із Папою була дуже короткою, вони детально розповіли йому про ситуацію на «Азовсталі», де перебуває багато поранених воїнів із гангреною або ампутованими кінцівками. Вони розповіли також, що на території металургійного заводу досі перебувають цивільні, переважно сім’ї військовослужбовців. Саме тому, зазначає Катерина, вони сподіваються на допомогу Папи в евакуації військових:
«У цій ситуації ми очікуємо, що Папа все ж таки докладе максимальних зусиль, щоб евакуювати наших військових. Яким чином це буде зроблено — ми не знаємо, це вже на плечах політиків, дипломатів, його представників; але наші хлопці мають бути евакуйовані вже найближчими днями, найближчими годинами, тому що там уже нічого не лишається — бомблять зі щораз більшою силою. Ми прекрасно знаємо, що там іще є цивільні, там є родичі військових — жінки, діти. Також під завалами, під руїнами перебувають і цивільні, й солдати. Немає спецтехніки, щоб подивитися, скільки живих, поранених. Там немає медикаментів, там від гангрени можуть померти або від бомби; там рани перетягуються не стерильними пов’язками, а просто брудними, в пилюці, ганчірками, які десь знайшли».
«Вірте, ми зробимо все, що зможемо, щоб вас урятувати»
«Вірте, ми будемо робити все, що в наших силах», — цими словами, як зазначає Катерина, вони намагаються підбадьорювати своїх чоловіків, але не лише словами. Ці жінки насправді не перестають звертатися про допомогу до всіх, зокрема до міжнародних організацій:
«У них уже немає сил чекати, вони вже ні у що не вірять. Єдине, у що вони вірять, — це в нас, жінок, дружин, які можуть якось зараз вплинути. І ми кажемо: “Вірте, вірте, ми робитимемо все, що зможемо, щоб вас урятувати. Ми зробимо все, ми вас кохаємо, ми вас витягнемо, зробимо все, що можемо”. Ми розуміємо, що ми не дипломати, що у деяких речах нам важко щось зробити — ми не маємо повноважень; але ми намагаємося знайти якомога більше рішень, шляхів, щоб їх якось витягнути. Ми сподіваємося, що спільною працею — якщо і президент разом зі своїм офісом працюватиме, ми будемо працювати, всі інші жінки наших військових будуть працювати — ми зможемо їх врятувати. А також сподіваємося, що міжнародні організації, які представляють цінності гуманізму, любові, правди, свободи, теж себе проявлять, тому що ці цінності — основа їхнього створення, щоб захищати населення, щоб захищати людство».
Вони для нас — приклад
Навіть важко уявити, що переживають всі рідні і близькі військових, які перебувають у найгарячіших точках війни. Юля ділиться думками про те, що додає їй сили не опускати руки, а брати активну участь у пошуках вирішення ситуації, що склалася в Маріуполі:
«Ми беремо приклад із наших чоловіків, які перебувають у найгірших обставинах і продовжують боротися, продовжують захищати нас, нашу країну, спільні цінності, свободу. Ми розуміємо, що теж маємо бути сильними, що єдині, хто може зараз їм допомогти, — це ми; тому немає сенсу плакати, потрібно робити щось, і це нас мобілізує і додає сил».
«Вони потрібні нам живими»
«Вони нам потрібні живими. Нам не потрібні історії, переказані нами про їхні подвиги», — наголошує Катерина, закликаючи всіх докладати якнайбільше зусиль для того, щоб урятувати захисників Маріуполя:
«Я дуже сподіваюся, що найближчим часом усе вирішиться і вони повернуться живими. Вони потрібні нам живими, нам не потрібні історії, переказані нами про їхні подвиги, фотографії. Нам потрібні живі історії, живі інтерв’ю з ними, щоб вони мали змогу бачитися, розповідати, щоб про них писали книги з їхніх розповідей. Тому не потрібно заздалегідь їх уже хоронити, треба зараз максимально вірити і робити все, щоб вони вижили. Навіть ментально працювати: що вони житимуть, ми їх врятуємо, треба все для цього робити».
фінансово.
Щиро дякуємо!
