Як подбати про своє психічне здоров’я?

Триває четвертий місяць війни. Кожен відчув наслідки цих жахливих подій. Як зараз ми можемо подбати про своє психічне здоров’я? Як розмовляти з дітьми про війну? Як не звикати до війни?

Про це розповідає педагог-психолог, сімейний консультант, експерт батьківсько-дитячих стосунків Марія Сичинська. Розмова відбулася у прямому ефірі CREDO.

Початок війни застав пані Марію вдома, в Києві. Після перших бомбардувань вона разом із сім’єю виїхала до батьків до Василькова, а потім — у Польщу, де вони перебували місяць, а зараз повернулися до Києва. Тому вона знає, що переживають переселенці, біженці не лише як спеціаліст, а й «на своїй шкурі».

Як подбати про своє психічне здоров’я вже зараз?

Насамперед, проживати всі емоції, які є тут і зараз. Дозволяти собі плакати. У нас зараз процес горювання, тому що ми прощаємося зі своїм попереднім життям, тому що вже ніколи не буде так, як раніше; крім того, багато людей втратили домівки, близьких. Тому плакати зараз — це набагато краще, набагато екологічніше, ніж ненавидіти й бажати смерті. Найкраща турбота про своє психічне здоров’я — це говорити, розповідати про те, що турбує (але не дітям), і плакати. Якщо не виходить плакати, вмикайте музику, яка «пробиває» на «поплакати», дивіться фільми, під які гарантовано заплачете. Інакше кажучи, не затискайте те, що ви переживаєте всередині, а проживайте зараз, тобто намагайтеся адаптуватися. Адаптація — це коли ми розуміємо, що нічого не можемо зробити, і нам доведеться якось жити в цих умовах. Тоді ми дозволяємо цим новим умовам вплинути нас так, щоб ситуація нас змінила. І тоді, адаптувавшись, ми зможемо досить якісно жити в нових умовах.

Як розмовляти про війну з дітьми?

Я за те, щоб у будь-якому віці говорити правду. Але що менша дитина, то менше деталей ми розкриваємо. А коли дітям розповідають, що це не війна, що це, наприклад, вулкан чи ми просто поїхали у відпустку, — діти рано чи пізно дізнаються правду й довіра до вас буде, принаймні частково, підірвана. Крім того, всі навколо про це говорять, і намагатися так уберегти дитину — це смішно. Тому краще казати правду, пояснювати так, як є: це небезпечно; наводити статистику — яка імовірність того, що влучить ракета; що у війні не буває так, що бомбардують три місяці без кінця; що є повітряна тривога; будувати план — що ми робимо в такому випадку, а що робимо в такому випадку; чому треба йти в укриття тощо. Казати як є дорослими словами, але підбирати контент, щоб не налякати надто сильно. Але вберегти дитину від її життя — а війна це зараз частина її життя — ми не можемо.

Як батьки можуть допомогти своїм дітям?

Спочатку про страх. Якщо дитина боїться спати сама, їй страшно ходити в туалет самій, дитина просить всюди бути з нею, — варто це поважати. Зараз не час намагатися зробити дитину мужньою, витривалою, вона й сама такою буде. Зараз дитину треба «відігріти», максимально оберігати від усього, бути поруч. Якщо дитина вже спала окремо, а зараз їй страшно, — посуньте її ліжко до свого, або, якщо є можливість, візьміть до свого ліжка. Бути поруч, слухати те, що розповідає дитина, навіть якщо це одне й те саме. Діти зараз багато плачуть — і це добре; вони так адаптуються. Але батькам часто складно реагувати на дитячі сльози, вони часто сприймають це на власний рахунок: я стараюся тобі допомогти, а ти кожного дня знову плачеш. Тому: дозволяємо дітям плакати, підтримуємо, підставляємо плече, слухаємо, віддзеркалюємо — тобто повторюємо іншими словами те, що сказала дитина, щоб вона почула себе збоку і прожила це. Що більше дитина проговорює, то їй легше.

Друге — тактильний контакт. Максимально обіймати, голубити, одягати (навіть якщо раніше дитина вже сама одягалася), так само, годувати з ложечки.

Чи звертатися до психолога і коли?

На мою думку, ви найкраще можете зрозуміти по вашій дитині, коли пора звернутися до фахівця. Якщо ви бачите, що дитині явно важко, що ви з цим не справляєтеся, тоді, звісно, варто звернутися. Тільки спочатку важливо не дитину вести до психолога, а звернутися батькам, озвучити, що відбувається, і, швидше за все, ви знайдете відповідь, побудуєте план. Якщо говорити про сон, то, як правило, достатньо зробити, щоб усе було послідовно, як раніше, трохи більше уваги дитині, однаковий ритуал перед сном: щось, що розслабляє, масаж, можливо, погріти ніжки, одягнути теплі шкарпетки, щоб відчувалася батьківська турбота. Але якщо дитина пережила якісь травматичні події, тоді цілком можливо, що їй потрібна додаткова допомога, не обов’язково саме робота дитини з психологом, а через батьків; психолог може підказати те, чого батьки не знають.

Як сказати дині про смерть близької людини?

Тут насамперед потрібно потурбуватися про себе. Не потрібно відтягувати розмову, треба зробити це якомога швидше, але зробити це в спокійному стані, стишити емоції і казати так, як є: використовувати слова «смерть», «загинув», «помер» тощо. Але що менша дитина, то менше деталей ми озвучуємо; не розповідаємо все відразу, а видаємо інформацію порційно, потрошку. Сказали про те, що загинув, — і дивимося на реакцію дитини; приголубили, обійняли. Якщо дитина готова слухати далі, якщо вона запитує, — можна розповідати далі, але без травматичних подробиць. На запитання дитини важливо відповідати. Головний посил у цьому: я з тобою, я потребую тебе, ми з цим упораємося, мені теж важко, мені теж сумно. Дорослий теж може поплакати — це нормально; сказати що «я теж горюю, мені теж зараз боляче, але це минеться, стане легше».

Дитина запитує: «Чи я теж помру?» — як відповісти

Якщо дитина запитує, чи це може трапитися з нею, — це логічне запитання, не треба його лякатися. Ми не можемо нічого обіцяти, бо ніхто про це не знає, але й готувати до цього також не варто. Тому можна відповісти: «Ми робимо все для того, щоб ми всі жили довго і щасливо; ми дотримуємося всіх заходів безпеки, ми молимося».

Як не звикнути до війни і не втомитися від неї?

Я не можу відповісти на це запитання. Не розумію, як можна забути про те, що у нас війна. Втомитися від цього — реалістичніше. Зараз дуже оголилися і стали прозорими цінності кожної людини. І якщо хтось забуває — то для нього це «ок»; якщо хтось втомлюється — значить, не може; якщо можемо допомагати — робимо все від нас залежне. Є, наприклад, таке «правило 5-10 гривень», про яке зараз усі говорять: щодня по крапельці ми робимо велику, важливу справу.

Як позбутися одноденності?

Насправді «день сурка» — це як раз те, що нас зараз рятує, те, що зараз треба. Уже пройшло багато часу і ми (переважно) можемо, якщо ми у відносній безпеці, відновити свої щоденні ритуали: мити регулярно голову, робити маски, снідати-обідати-вечеряти, водити дитину до садочка — все те, що нагадує нам колишнє мирне життя. І це, можливо, найкраще, що зараз можна зробити. Одноманітно? Додавайте барв. Як і до війни — в плані емоцій, в плані буденності.

Діти проявляють агресію — як реагувати батькам?

Зараз це нормально. Раніше я казала, що купувати дітям іграшкову зброю — це ненормально. Але зараз, коли навколо багато смертей, убивств, жорстокості — це для дітей спосіб проживати свої емоції. Діти у грі проживають те, з чим їм важко. Ці ігри відтворюють те, що зараз відбувається. Тому зараз це нормально, сприймати це треба спокійно, але варто робити поправку: зараз такі часи. Війна — це ненормально, вбивство — це ненормально. Наші захисники нікого би не вбивали, якби їм не доводилося захищати своє життя і наше.

Звідки брати ресурс, щоб захищати свої цінності?

Як я чую від клієнтів, це те, що або дуже забирає ресурс, або дуже наповнює. Є люди, які «кайфують» від того, що вони обстоюють свої цінності, у них немає проблеми з вигоранням. А якщо ви відчуваєте, що це забирає сили, то цього просто не варто робити в соцмережах. Подумаймо логічно: росіянам щось зараз доводити — це взагалі смішно, до них навряд чи можна достукатися; якщо говорити про боротьбу між своїми — то для чого? Принаймні, намагатися робити це екологічно, виховано — якщо ми говоримо про суперечки між українцями, — тому що війна всередині країни нам точно не потрібна. Якщо це забирає ресурс, то чи варто його витрачати? Якщо йдеться про батьків, то краще зберегти сили для дітей. На «батьківському фронті» ви принесете набагато більше користі, ніж у соцмережах.

Як виховувати дітей, якщо ви за кордоном — у чужій хаті?

З одного боку, якщо в дитини зараз багато енергії, їй треба стрибати, бігати, голосно гратися — то дитині це важливо, і я за те, щоб її не стримувати. А з іншого боку — я глибоко вдячна тим людям, полякам зокрема, за те, що вони про нас так дбали, дбають і ще якійсь час дбатимуть; хочеться якось і їхні кордони не порушувати, зокрема не псувати свою репутацію українця. Тому я за те, щоби просто максимально займатися своїми дітьми: гратися, залучати їх до якихось побутових справ, щоб вони не були весь день самі з собою і з ґаджетами, а вечорами — істерики; щоб вони відчували нашу любов, нашу турботу, що вони з нами, щоб вони були наповнені цим, — тоді й поведінка їхня буде іншою.