Мені не завжди було легко любити Марію як свою духовну Матір. Якщо чесно, один із моїх перших спогадів про Марію, пов’язаний із початковою школою, був сповнений смутку та невпевненості.
Я повернулася додому зі своєї католицької школи з чудовою карткою, на якій було зображене Непорочне Зачаття. Я знала, що Марія — Мати Божа, і знала, що Вона важлива, бо сказала Богові «так», народивши Його Сина, Ісуса Христа.
Але я просто не знала, як Її любити, бо не могла відчути зв’язок із Нею.
Нещодавно я прочитала про поняття «материнська рана». Це термін, який придумали для опису зламаних стосунків із нашими основними опікунами в роки нашого становлення (з народження до п’яти років). Не дивно, що багато жінок мають напружені стосунки зі своїми біологічними матерями та свекрухами. Мені завжди було цікаво, чому це так. Тепер я знаю трохи більше.
Два аспекти жіночності — давати і допомагати — означають материнський захист, турботу та служіння, коли жінка стає матір’ю. Але матері завдають власних ран своїм стосункам із дітьми, здебільшого ненавмисне, але іноді й свідомо. Материнська рана може бути незначною (хоча й болючою) — наприклад, коли дитина загубилася у магазині і відчувала себе покинутою, а може бути й такою жахливою, як фізичне, сексуальне чи вербальне насильство, або ж серйозне нехтування дитиною.
Рани перетворюються на відчуття власної нікчемності, відчуття того, що ми хороші лише тим, що ми робимо (а не тим, ким ми є за своєю суттю), і на переконання у тому, що ми мусимо діяти та нести відповідальність за щастя й благополуччя членів родини (чи тих, кого ми любимо).
Коли я познайомилася з Марією у першому класі, мені не вистачило слів, щоб пояснити, чому Вона здавалася мені такою далекою. Я мала вивчити «Радуйся, Маріє» і щодня молитися, але спочатку це здавалося мені вимушеним та важким. Я розуміла достатньо, щоб усвідомити, що тут щось не так, але я не розуміла, як це виправити. Тож я просто сумлінно декламувала «Радуйся, Маріє» своєму вчителеві та коли інші молилися Розарій. Картка з Непорочним Зачаттям припадала пилом на підлозі шафи у моїй кімнаті.
Я стала мамою майже 12 років тому. Але тільки за останні кілька місяців я зрозуміла зв’язок між материнською раною та моїми особистими стосунками з Марією. Мені спало на думку, що, можливо, багато людей також борються з цією проблемою. Я знаю, що Марія — це болюча тема для багатьох протестантів та новонавернених католиків. Вони можуть заперечувати необхідність молитися Їй, наполягаючи, що ми говоримо лише безпосередньо з Богом.
Плутанина з роллю Марії у нашому житті — Її особистою роллю, Її внеском у наше життя, Її особистою любов’ю до нас — тримає Її на відстані простягненої руки від нас. Якщо правда, що наші стосунки з біологічними батьками створюють проєкцію на наші стосунки із Богом-Отцем, то може бути правдою й те, що будь-які глибокі рани, які ми маємо через стосунки з нашими матерями, перешкоджають нам створити довірливі стосунки з Марією, нашою духовною Матір’ю, і полюбити Її дитячою любов’ю.
Коли я стала мамою, мені було 30 років, і я повернулася до ідеї любити Марію та триматися поруч із Нею. До того часу я поважала Марію і дотримувалася пов’язаних із Нею догм, але на подальшому шляху я застрягла. І я знала про це. Потім, коли я боролася з хронічним недосипанням і післяпологовою депресією, яка стала його наслідком, я у розпачі звернулася до Неї під час одного жахливо самотнього нічного годування моєї доньки Фелісіті.
«Маріє, будь ласка, допоможи мені! — ридала я, годуючи дитину. — Я не знаю, як бути мамою. Будь ласка, стань мамою для мене!» Тоді я не усвідомлювала цього, але це був варіант простої молитви, рекомендованої святою Терезою з Калькутти: «Маріє, будь ласка, будь мені тепер матір’ю!» Одне це благання відкрило мені «шлюзи» серця Марії. Я відчула це у той момент. Протягом однієї хвилини я балансувала на межі відчаю, а вже наступної поринула у святий спокій.
Любов до Марії як до моєї духовної Матері також допомогла мені з часом зцілити стосунки з усіма материнськими особами в моєму житті. Жінки бувають складні у своїх емоційних проявах (або придушенні) любові, тому багато чого між матір’ю і дочкою залишається невизначенИМ. Коли я розмірковувала про Сім скорбот Марії, я почала бачити зраненість моєї власної матері, і замість того, щоби звинувачувати її за те, ким вона не могла бути для мене, я відчула до неї співчуття.
Молитва до Марії змінює серця. Вона змінює життя. Я можу підтвердити силу Її заступництва, і навіть більше — Її вплив та ніжність у тому, як Вона піклується про мене та моїх дітей. Тепер я можу з повною довірою звернутися до Неї, коли хвилююся за своїх дітей, і сказати: «Маріє, я довіряю Тобі своїх дітей. Будь ласка, будь матір’ю для них тоді, коли я не здатна, і коли я не можу бути там, де вони».
Попри те, у що ми можемо вірити, зцілення можливе, коли ми починаємо звертатися до Марії з нашими радощами та проблемами. Зцілення того, що здавалося непоправним, стає реальністю.
Переклад CREDO за: Дженні Юінґ, Catholic Exchange
фінансово.
Щиро дякуємо!
