Чи пробували ви коли-небудь прочитати все Святе Письмо від початку до кінця?
Ви знімаєте книгу з полиці, здуваєте з неї пил і починаєте читати. Буття і Вихід йдуть досить добре. Але коли ви доходите до Книги Левіт, ви «грузнете».
Левіт відкриває перед нами дивний світ: усі ці розмови про ритуальні жертвоприношення тварин та пролиття їхньої крові. «І заріже бичка перед Господом, а сини Аронові, священики, принесуть його кров і покроплять нею з усіх боків жертовник, що при вході в намет зборів» (Лев 1, 5).
Збентежені, ви зупиняєтеся на цьому і повертаєте Святе Письмо на полицю, до наступного рішення повністю його прочитати. Я думаю, багато людей дуже добре знайомі з першими двома книгами через їхнє неодноразове прочитання. Але вони ніяк не можуть «продертися» через Левіт.
Але річ у тім, що зміст Книги Левіт насправді важливий для нас, християн.
Усі ключові терміни, що використовуються у Новому Завіті для опису життя, смерті та воскресіння нашого Господа Ісуса, взяті зі старозавітної системи жертвоприношення. Отже, щоб зрозуміти Жертву Христа, нам потрібне певне розуміння старозавітних жертвоприношень тварин.
Мета жертви
Ось кілька фактів, які варто мати на увазі. Центром богослужіння у юдейському храмі було жертвоприношення. Метою було здійснити процес «примирення» грішної людини з Богом.
Левіт запевняє нас, що кров — свята, бо життя є святим, а кров дорівнює життю. «Бо життя кожного тіла — це кров його; тим то й сказав я синам Ізраїля: Не їжте крові ні з якого тіла; а що кров то життя кожного тіла, то хто б її не їв — викоріниться» (Лев 17, 14).
Оскільки людську кров не можна було проливати на знак жертви, її замінили кров’ю жертовних тварин. Для цього існувало кілька видів жертвоприношень.
Найпоширенішою була «мирна жертва» або «жертва причастя» (Лев 3, 1). Наголос у такому жертвоприношенні робився не на смерті, а на житті. Життя жертви віддавалося для того, щоби бути перетвореним та розділеним. Жертвоприношення неодмінно передбачало, що той, хто її приносить, щиро прагне примиритися з Богом.
Ось короткий опис жертви причастя.
Спочатку той, хто хотів принести жертву, підходив до вівтаря з твариною-жертвою. Він клав руки на її голову, щоб ототожнити себе з нею. По суті він казав: «Життя, яке я збираюся віддати, — це моє життя».
Потім він убивав жертву, перерізавши їй горло, та зливав кров у вівтарні ємності.
Далі починалася робота священника. Він брав частину крові, відданого життя, і приносив ближче до Бога, кроплячи вівтар та простір навколо нього. Потім він клав частину м’яса у священний вогонь, щоби спалити його. Символічною метою цього було не знищення, а перетворення. У більш ефірній формі диму тіло жертви можна було взяти у Божу присутність. Таким чином Бог отримував свою частку відданого життя.
На завершальному етапі жертви причастя частину м’яса, що горіла на святому вогні, забирали, поки вона ще була їстівною. Той, хто приносив жертву, з’їдав цю частину. Таким чином він споживав їжу разом із Богом, і між Богом та ним відбувалося примирення.
Серед давніх євреїв звичайне споживання їжі мало велике значення. Вони вірили, що спільна трапеза з іншою людиною утворює глибокий зв’язок із нею.
Цей зв’язок був настільки сильним, що якби вам трапилося їсти зі своїм смертельним ворогом, ви вже ніколи не могли би завдати йому жодної шкоди. Сьогодні ми не думаємо про своїх компаньйонів за обідом як про смертельних ворогів, але віримо, що спільна трапеза поглиблює дружбу.
Примирення, здійснене за допомогою жертвоприношення тварин, обмежувалося тим, що ми би назвали легкими чи повсякденними гріхами. Це не стосувалося серйозних гріхів, які в одному старому перекладі Святого Письма було влучно названо «гріхами, вчиненими високо піднятою рукою».
Значення для християн
Який усе це має стосунок до нас як до християн?
Бог зосередив культ свого старозавітного народу на жертвоприношенні, оскільки воно було невід’ємною частиною Його плану спасіння. Він готував людей до найвищої й найдосконалішої Жертви, яку Його Син принесе задля спокути гріхів людського роду. «[Христос] полюбив вас і видав себе за вас, як принос та жертву приємного Богові запаху» (Еф 5, 2).
Зверніть увагу, як наш Господь Ісус продемонстрував усі виміри старозавітної жертви причастя. Він виконував потрійну роль: жертводавця, жертви і священника.
На першому етапі жертвоприношення тварин той, хто приносив жертву, наближався до неї, а потім ідентифікував себе з нею. У досконалій Жертві нашого Господа Він прийшов до нас у Втіленні, таким чином досконало і буквально (а не символічно) ототожнивши себе з кожною людською істотою.
На другому етапі приносилося у жертву саме життя жертовної тварини. Ісус Христос віддав своє власне життя через смерть, яку добровільно прийняв, як говорить Друга Євхаристійна молитва.
На третьому етапі священник забирав частину крові, відданого у жертву життя, та приносив ближче до Бога, окроплюючи нею вівтар. Ісус Христос, Первосвященник, віддав усе своє життя у повноту Божого життя.
На четвертому етапі жертвоприношення тварин частину тіла жертви клали у священний вогонь не для знищення, а для перетворення. Своєю смертю та вознесінням на небо Ісус Христос звільнився від усіх обмежень простору та часу. Тепер Він цілком доступний для всіх людей усіх часів: минулих, теперішніх і майбутніх. Життя Божого Сина було віддане, щоби бути перетвореним та розділеним між усіма.
Нарешті наставала трапеза причастя. Свята Євхаристія — це наша спільна трапеза. Ми беремо участь у трапезі з Богом не символічно, як у старозавітній жертві, а буквально. Бог у Христі дає нам самого себе — Тіло і Кров, Душу і Божество — як нашу духовну поживу.
Зростання у вірі
Прийняти дар Христа у Євхаристії — це не просто наш вибір. «Якщо не споживатимете тіло Чоловічого Сина й не питимете Його кров, не матимете життя в собі» (Йн 6, 53).
З вірою ми приступаємо до Святої Жертви. Але якою би глибокою не була наша віра, ми можемо повністю прийняти Ісуса Христа лише так, як Він приготував для нас.
Чи готові ви знову спробувати прочитати Святе Письмо від початку до кінця? Ідіть до нього та пропливіть через Левіт на шляху до Книги Одкровення.
Переклад CREDO за: о. Рей Райланд, Simply Catholic
фінансово.
Щиро дякуємо!
