На тлі чуток про передчасну відставку Папи Франциска в мережі переживає бум популярності так зване пророцтво Малахії. Звідки походить це псевдопророцтво? Яка доля правди у твердженнях про його нібито надзвичайну точність?
В інтернеті великою популярністю користується так зване пророцтво св. Малахії. Воно нібито містить передбачення щодо понтифікатів наступних пап до кінця світу. На «пророцтво св. Малахії» посилаються численні сайти, блогери висувають гіпотези й роблять карколомні аналізи, а дехто навіть пише про це книжки. Наприклад, «Останній папа» («The last Pope») Джона Хоґа або публікація о. Яна Богуміла Стаховяка «Папи в пророцтві св. Малахії у геральдиці та нумізматиці».
Ще більше розпалює уми те, що, згідно з цим пророцтвом, Франциск — це останній папа в історії Церкви. У цьому контексті варто поставити собі запитання, чи справді ми маємо справу з пророцтвом?
Біблія і передбачення майбутнього
Про пророків ми багато знаємо з Біблії. Пророки говорили від імені Бога й іноді також передрікали майбутнє, об’явлене їм Богом. Але це не було суттю їхнього пророчого покликання. Про Валаама, сина Беора, наприклад, написано, що він «знає про задуми Всевишнього» (Чис 24,16). Отже, людина може «знати про задуми Всевишнього», хоча вони безумовно нескінченно її перевищують.
Пророк не в змозі впоратися з зіткненням людського відчуття часу з Божою позачасовістю. Можна намалювати тривимірне тіло на двовимірній площині, використовуючи перспективне зменшення — ракурс. Хтось зауважив, що пророцтво є саме таким ракурсом, а тому розмиває часову перспективу. У ньому також немає очевидності, тому що улюблений інструмент пророків — це символ. Деякі біблійні пророки накопичили стільки символів у своїх посланнях, що не лише ми маємо труднощі з тлумаченням написаного. Ще їхні сучасники не в усьому могли їх зрозуміти.
Але передбачення майбутнього в Біблії ніколи не є самоціллю. З одного боку, воно підсилює заклик до навернення, а з іншого — сповнення пророцтва підтверджує правдивість пророчого покликання (Втор 18, 21-22). Пророцтво ніколи не служить для задоволення людської цікавості, а віра в Бога та вірність Йому — важливіші навіть за здійснені пророцтва.
«Як між вами з’явиться пророк або сновидця і покаже тобі якийсь знак або чудо, і справдиться той знак чи чудо, що про них він сказав до тебе, говоривши: ходімо слідом за іншими богами, що їх не знаєш, та й служімо їм, — то ти не слухай того пророка або сновидцю; бо Господь, Бог ваш, випробовує вас, щоб довідатися чи ви любили Господа, Бога вашого, всім серцем вашим і всією вашою душею», — так написано у книзі Второзаконня (Втор 13, 2‑4).
Фальшиве авторство
Різноманітні пророцтва з’являються також і поза Святим Письмом. Віками користуються успіхом твори, що приписуються цариці Савській, Міхальді та оракулам Сивіли. Зокрема в ситуації історичних потрясінь, коли ми боремося з прикладами тріумфу зла, люди схильні шукати розради у видіннях майбутнього. Часом такі твори писалися безпосередньо «для підбадьорення сердець».
Століттями вони користуються незмінною популярністю тим більше, що формулювання, які використовували ясновидці, такі заплутані й багатозначні, що їх можна інтерпретувати кількома десятками способів. Пристосовуючи їх до окремих подій, можна знайти нібито докази виконання пророцтв.
Найвідоміше «пророцтво», пов’язане з історією папства — це «Пророцтво св. Малахії». Невідомо, хто був його автором. Звісно, воно не має нічого спільного з пророком Малахією, який жив у часи після відбудови Єрусалимського храму, близько 516 р. до Христа.
Цей твір також не належить перу ірландського монаха, св. Малахії, якому його приписують. Святий Малахія (Maul Maedoc Ua Morgair) народився в Армі 1094 р. В 1119 р. він став абатом бенедиктинського монастиря в Бангорі. Через чотири роки став єпископом Кунора, а потім Дауна. Після знайомства з Бернардом Клервоським почав підтримувати реформу цистерціанських монастирів. В 1142 р. заснував перше в Ірландії цистерціанське абатство.
Інокентій ІІ призначив Малахію папським легатом в Ірландії. Він помер дорогою до Рима, в Клерво, в 1148 р. в присутності свого друга, товариша й довіреної особи, св. Бернарда. За словами Учителя медоточивого, Малахія передбачив точний день і час своєї смерті. Папа Климент ІІІ підніс його до слави вівтаря у 1190 р. У бревіарії на день св. Малахїї (2 листопада) написано, що ірландський монах мав дар пророцтва.
«Випадкова» узгодженість з історією
Однак, якщо говорити про «Пророцтво св. Малахії», то воно з’явилося лише наприкінці XVI ст., тобто за кілька століть після смерті ірландського святого. Текст під назвою «Prophetia Sancti Malachiae Archiepiscopi, de Summis Pontificibus» уперше опублікував у 1595 р. бенедиктинський монах Арнольд Віон у своєму творі «Lignum Vitae».
Багато побожних людей вірило, що цей текст — автентичне пророцтво ірландського монаха. Наприклад, о. Кушера, який жив у ХІХ ст. у Франції, стверджував, що Малахія в 1140 р. в Римі бачив видіння щодо історії папства, які лягли в основу його пророцтв. Майбутній святий, як вважають, потім записав їх на пергаменті, який передав папі Інокентію ІІ. Той же віддав отриманий від Малахії документ у Ватиканську бібліотеку, де він пролежав, забутий усіма, майже 400 років. Однак це відкриття не знайшло жодного підтвердження у доступних нам документах.
Окрім того, св. Бернард Клервоський, біограф св. Малахії, який ретельно описав усі його чуда в творі «Vita sancti Malachiae episcopi», взагалі не згадує про існування малахієвого пророцтва щодо пап. Дуже сумнівно, що св. Бернард не знав би про це, якби його друг був автором такого тексту.
Твір, який приписують св. Малахії, дуже короткий. Автор перераховує 112 пап, коротко описуючи характер понтифікату кожного з них за допомогою латинської сентенції. Починається він, імовірно, з папи Целестина ІІ, тобто з 1143 р. Завершується список «Петром римлянином». Текст пророцтв незвично лаконічний, заплутаний і неоднозначний. Деякі з них складаються лише з двох-трьох слів. Наприклад, фрагмент, що стосується ніби ж то Целестина ІІ, звучить так: «Ex Castro Tiberis» («Із замку над Тибром»). Ці слова натякали на його прізвище — Ґвідо де Кастело.
Важливо, що характеристики пап у роки між імовірним видінням Малахії в 1139 році та днем «знайдення» самого видіння в XVI ст. набагато точніші, ніж характеристики пізніших років. Адже легше описати пап, які вже були.
У папській базиліці св. Павла-за-мурами є “та сама” стрічка медальйонів із портретами пап, про яку говориться, що все закінчиться, коли більше не буде місця для портрету нового папи.
Дайте мені папу, і я доберу опис
Якщо ми спробуємо поєднати почергових пап, відомих нам з історії, з їхніми латинськими описами, то виявимо, що папа Лев ХІІІ згадується нібито як «Lumen de coelo» («Світло з небес»), а наступні — «Ignis ardens» («Палаючий вогонь»), «Religio depopulata» («Безлюдна релігія»), «Fides intrepida» («Безстрашна віра»), «Pastor angelicus» («Ангельський пастир»), «Pastor et nauta» («Пастир і мореплавець»), «Flos florum» («Квітка над квітами»), «De medietate lunae» («Про півмісяць»), «De labore Solis» («Про працю сонця»), «De gloria olivae» («Про славу оливного дерева»), «Petrus Romanus» («Петро-римлянин», Франциск).
Як і з катренами Нострадамуса, слова, що характеризують окремих пап, можна тлумачити досить вільно. Потрібні лише уява та кмітливість.
Звісно, нас особливо цікавлять папи, яких ми пам’ятаємо. Так, прихильники істинності пророцтва, наприклад, стверджують, що Йоанові ХХІІІ — як Патріарх Венеції, він часто користувався гондолою, — відповідає латинський псевдонім «Pastor et nauta» — «Пастир і мореплавець». Павло VI, у чиєму гербі були три бурбонські лілії, мав би називатися «Flos florum» — «Квітка над квітами» (хоча попередні папи також мали квіти в гербах).
Йоан Павло І нібито описаний як «De medietate lunae» («Про півмісяць»), бо його понтифікат був дуже коротким. Він помер за 33 дні після конклаву, коли місяць зростав у третій чверті. Крім цього, його звали Альбіно Лучані (італ. «біле світло»), що поетично описує сяйво місяця. Він також деякий час працював священником у місті Беллуно, назву якого можна перекласти як « гарний місяць». Як видно, завжди знайдеться якась точка відліку у біографії папи — якщо її хочеться знайти.
Йоан Павло ІІ нібито описується як «De labore Solis» («Про працю сонця»). Це можна тлумачити по-різному. Одні вбачають у цій сентенції посилання на папські подорожі, коли папа досягав усюди, куди досягає сонце. Інші вказують на те, що і в день народження Кароля Войтили, і в день його похорону на Землі було видно затемнення Сонця. Без особливих труднощів можна застосувати й інші інтерпретації. Наприклад, що це посилання на фізичну працю Войтили під час війни, коли він був робітником у каменоломнях і працював «на сонці».
Ані єврей, ані чорношкірий
Наступником «De labore Solis» у пророцтві є «De gloria olivae». Перед початком понтифікату Бенедикта XVI це тлумачили як натяк на оливковий колір шкіри, а отже ця сентенція мала б заповідати на папському троні темношкіру людину. Оливкова галузка — це також популярний символ серед народів середземноморської культури, зокрема семітських народів. Тому виникли припущення, що може йтися про папу єврейського походження, зокрема, що св. Павло називає Ізраїль «оливковим деревом» (Рим 11). Всупереч обом тлумаченням, папою не став ані чорношкірий кардинал Франсіс Арінде, ані кардинал із єврейським корінням Жан-Марі Люстіже.
Отже, з’явилися версії, що згадка про оливу стосується імені, яке взяв Йозеф Ратцінґер, стаючи Бенедиктом XVI. Його покровитель, св. Бенедикт, був засновником ордену бенедиктинців, який прийняв своїм символом оливкову галузку. Можна також зустріти тлумачення, що «De gloria olivae» стосується того, що кардинал Ратцінґер був префектом Конгрегації віровчення, тобто колишньої Священної служби (інквізиції). Прихильники цієї т теорії посилаються на Одкр 11,4-5: «Ці є два дерева-оливи і два світичі, що перед Господом землі стоять. І якщо хто їх хоче ушкодити, огонь виходить із уст їхніх і пожирає ворогів їхніх; і якщо хто схоче їх ушкодити, отак мусить бути він убитий». Ратцінґер, як префект Конгрегації віровчення, був іноді змушений ухвалювати радикальні рішення про заборону навчати богословам, які зійшли на манівці єресі. Отже, він був, як той свідок істини з «Одкровення», символічно названий «оливковим деревом».
Є й інше тлумачення, згідно з яким справді йдеться про темношкірого, але із застереженням, що помилялися ті, хто очікував папу з таким кольором шкіри. Чорна людина зображена на папському гербі Бенедикта XVI. Наступник Йоана Павла ІІ зберіг майже незмінним свій єпископський герб, який використовував із 1977 року, коли став архієпископом Мюнхена і Фрайзінга. Щит цього герба поділено на три поля: у верхньому лівому полі зображено голову чорношкірого чоловіка в короні, яка з XIV століття зображується в гербі дієцезії Фрайзінг. Він символізує універсальність Церкви, яка не знає расових чи класових відмінностей, бо всі ми єдині у Христі.
Чи наближаємося ми до парузії?
Щодо останнього папи, то пророцтво не обмежується латинським псевдонімом, а подає довшу інформацію: «In persecutione extrema S.R.E. sedebit, qui pascet oves in multis tribulationibus: quibus transactis civitas septicollis diruetur, et Iudex tremendus suumicabit populum iudicabit populum iudicabit populum. Finis». Ці слова можна перекласти так: «У часи найгіршого переслідування Святої Римської Церкви там сидітиме Petrus Romanus (Петро Римлянин), який пастиме овець під час багатьох скорбот, після чого місто на семи пагорбах буде знищено, і страшний Суддя судитиме свій народ. Кінець».
І тут ми можемо пережити певне збентеження, бо якщо «Славою оливки» був Бенедикт XVI, то Петро Римлянин (і водночас останній папа) — це… Франциск. Після зречення Бенедикта XVI, яке викликало шок в усьому світі (і після дивних «знаків», таких як удар блискавки в базиліку св. Петра), посилилися апокаліптичні настрої. ЗМІ припускали, що наступний (і водночас останній) папа зватиметься Петро або візьме таке ім’я, обіймаючи посаду. Адже так передрік св. Малахія. Тому, між іншим, передбачалося, що папою стане кардинал Тарчізіо П’єтро Евазіо Бертоне, який у 2006-2013 рр. був Державним секретарем Ватикану.
Тим часом єпископом Рима став Хорхе Маріо Берґольйо з Аргентини, який обрав собі ім’я Франциск. Чому ж у пророцтві він згадується як Петро римлянин? Для того, хто хоче, немає нічого неможливого! Святого Франциска Ассізького, на честь якого вибрав собі ім’я Бергольйо, насправді звали Джованні ді П’єтро Бернардоне (або Йоан Петро Бернардоне). Крім того, батько папи був італійським іммігрантом, який перебрався до Аргентини. Отже, можна сказати, що аргентинець Хорхе Маріо Берґольйо — італієць, а оскільки італієць, то й римлянин. І все складається. А те, що це виглядає притягнутим за вуха, не має великого значення.
Як видно, завжди можливо знайти прийнятне тлумачення. Загальні визначення можна інтерпретувати довільно постфактум, щоб пояснити, чому на престол Петра обрали ту чи іншу людину. Якби обрали когось іншого, то також вдалося би знайти спосіб пов’язати його з «пророцтвом». Я не приховую, що дуже скептично ставлюся до всього цього, хоча звісно, можу помилятися.
Є люди, навіть у церковних колах, які трактують пророцтва дуже серйозно. Наприклад, Ґеорґ Ґенсвайн, особистий секретар папи Бенедикта XVI, під час інтерв’ю католицькому телебаченню EWTN сказав, що «пророцтво св. Малахії» змушує його здригатися від тривоги. Він вважає, що це пророцтво можна сприймати як певний сигнал до пробудження. Що ж, чи не кожний привід для пробудження є добрим. Як християни, ми не повинні духовно спати.
Нескінченний Адвент
Якщо ж «Пророцтво св. Малахії» справжнє, то вже скоро на нас чекає парузія. Ми зможемо дізнатися, чи це правда. У найстарших християнських документах (1 Сол 4, 15; 1 Кор 15, 23) слово «parousia» розумілося як повернення Христа в славі наприкінці історії, щоб судити світ (Мт 2, 29-31; 25, 31-46). Це буде «день Господній» (1 Кор 1, 8), коли Христос з’явиться вдруге (пор. Євр 9, 28). Християни ж мають чекати на Його повернення (і чекають) від початку існування Церкви.
Євангелісти пов’язують це очікування кінця світу із закликом пильнувати (Мт 24, 36 — 25,13; Мк 13, 1‑37; Лк 21, 5‑36). Тому християни всіх поколінь завжди живуть у період Адвенту — очікування на прихід Господа. Більше того, молитва перших християн (marana tha) була проханням, щоб Господь прийшов якнайшвидше. Саме цими словами закінчується книга Одкровення: «Прийди, Господи Ісусе!»
Кожне покоління християн має жити так, ніби воно — останнє покоління парузії. Святий Йоан Павло ІІ часто повторював: «Не бійтеся!» Біблійні тексти пронизані атмосферою кінця часів і останнього суду, але насамперед — це послання надії. Натхнені автори пишуть про важкі часи, про період утисків і переслідувань, про війни, катаклізми, про незвичайні явища. Але все закінчиться добре! Історія прямує до своєї мети, але Христос не залишив нам жодних часових підказок.
Навіть Син цього не знає
Тому будь-яка спроба передбачити кінець світу — оманлива і помилкова. Христос лише запевнив нас, що кінець не настане, поки Його справа спасіння не охопить весь світ, завдяки проголошенню Євангелія: «І це Євангеліє Царства буде проповідуватись по всьому світі, на свідчення всім народам. І тоді прийде кінець» (Мт 24, 14). Водночас Ісус застерігає перед досліджуванням того, коли це станеться: «Не ваша справа знати час і пору, що їх Отець призначив у своїй владі» (Діян 1, 7); «Про день же той чи годину — ніхто не знає: ні ангели на небі, ані Син, — тільки Отець» (Мк 13, 32).
Звісно, багато людей хотіли би знати майбутнє й дату кінця світу. Хотіли би знати, що станеться завтра, за рік, що буде після смерті. Є люди, які зачитуються гороскопами, прислухаються до різних ворожінь, пророцтв, шукають ясновидців і різноманітних шарлатанів.
Катехизм Католицької Церкви застерігає від такого роду практик, прямо називаючи їх безбожністю та гріхом: «Бог може об’явити майбутнє своїм пророкам чи іншим святим. Однак праведна християнська поведінка полягає в тому, щоб із довірою віддавати себе в руки Божого Провидіння в тому, що стосується майбутнього, й відкидати всяку нездорову цікавість із цього приводу. Необачність може виявитися браком відповідальності» (ККЦ 2115). Незалежно від достовірності «Пророцтва св. Малахії» ми маємо жити так, ніби час парузії вже близько, бо ми вже дві тисячі років живемо в останні часи.
Переклад CREDO за: Роман Зайонц, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
