Як перетворити свій дім у домашню Церкву? Легко — тобто без натиску

Господь Бог — поруч, коли ти ріжеш овочі, й не потрібно робити перерву в нарізанні, щоб це усвідомити. Ми прагнемо дому, який буде заповнений Богом, близький Богу та іншим людям.

Що можна робити на щодень, щоб мій дім ставав домашньою Церквою? До яких побожних практик вдатися, що є найдієвішою євангелізацією, а що — непотрібне?

Підказуємо кілька ідей. А насамперед, звертаємо увагу, що потрібно шукати свій власний духовний шлях і вибрати для себе те, що буде підтримувати й розвивати вашу духовність, а не поглиблювати ваше розчарування.

Ми прагнемо дому, який буде повний Богом — буде повністю нормальним, а водночас близьким Богу та іншим людям, буде домом, що не тільки виглядатиме як на картинці, але й матиме духовний «тил».

Момент прийняття: буде неідеально

Домівки людей віруючих або (скажімо ще так) святих ми уявляємо цілком конкретно. Вони мають бути прекрасні, чисті-прибрані-вимиті, без якогось непорядку, тихі, спокійні, розмолені. Роззирнувшись по своїй хаті, ми думаємо: ой далеко нам до цього!

У життєписі батьків св. Тереи від Дитятка Ісуса (підкреслимо той факт, що в цій сім’ї троє уже проголошені святими і триває наступний беатифікаційний процес) описується подорож хворої Зелі з доньками до Луржа, щоб випросити у Матері Божої чудо зцілення. Там звертається увагу на віру родини (надзвичайно піднесено описується вся подія), при цьому оминаючи щоденну  конкретику цієї подорожі.

Тож не ж офіційної біографії, а з інших джерел можна довідатися, що доньки подружжя Мартенів у цей час бурмосилися або плакали через черевичок, що спадав з ноги, чим Зелі була просто вимучена. Чи ж це не ближче до опису вашого дому? Домівки святих, віруючих людей не бувають ідеальними, немовби з підручника чи глянцевого журналу.

Духовний дім, який ми можемо назвати Домашньою Церквою, має кілька спільних рис, які можна помітити у святих або просто побожних людей. Це тривання у Божій присутності (пам’ять про Бога), домашні духовні традиції та практики, і обов’язково — спільна молитва.

Тривання у Божій присутності

Частою проблемою батьків, особливо з малими дітьми, це галас удома. Як поєднати тривання в Божій присутності з хатніми криками, шумом або просто гучним вираженням радості? Брат-кармеліт Лаврентій від Воскресіння практикував перебування в Божій присутності протягом усього свого монашого життя.

Він записав свої максими (короткі роздуми-ствердження) у книжечку «Про практикування Божої присутності». Там можна знайти чіткі вказівки, що допомагають розвивати буття при Богу. Можна, звісно, з докором відповісти, що то монах, богопосвячена особа… Але брат Лаврентій виконував роботу, невід’ємну від перебування серед людей та їхнього галасу. Отож що він помітив у практиці Божої присутності?

Важливо усвідомлювати, повністю розуміти те, що Бог завжди поруч. Але чи ми завжди при Ньому? Щоб наші серця були з Богом і могли зростати у практикуванні Божої присутності, брат-кармеліт заохочує до чистоти життя, вірності, простоти і молитви короткими закликами протягом дня.

Чистота життя

Чистота життя — це його перша вказівка. Я це розумію як життя в освячувальній благодаті, сакраментальне життя. Підтвердження цих слів знаходимо у творах св. Йоана від Хреста, який казав, що Божу присутність у душі можна втратити через смертельний гріх, не перебуваючи у стані освячувальної благодаті.

Що з цього ми можемо взяти для себе? — Дбаймо про часту сповідь і солідний іспит совісті.

Вірність

Далі брат Лаврентій заохочує бути вірними у практикуванні Божої присутності. Не полишайте все після першого (ані одинаднятого…) падіння. Повертайтеся до «простої уваги та загального споглядання на Бога з любов’ю». Кармеліт заохочує пробувати — щоразу спочатку.

Його «початки» тривали 10 років! Навички й чесноти зроджуються в труді — ось те, що брат Лавретній хоче нам переказати. Що з цього ми можемо взяти для себе? Те, щоб не розчаровуватися невдачами. У практикуванні Божої присутності найважчим є початок. Коли увійдемо на певний рівень практики, вона стане задоволенням.

Простота

Що простіше наше «позирання» на Бога у своїх буднях, то краще. Не про те йдеться, щоб відриватися від того, що ми робимо, і створювати штучні рамки «ось зараз я пам’ятаю про Господа Бога і про те, що Він є поруч».

Це має бути простим переходом. Господь Бог — поруч, коли ви нарізаєте овочі, і вам не потрібно робити перерву в готуванні їжі для сім’ї, щоб це «усвідомлювати» як окреме заняття.

Короткі молитовні заклики

Брат Лаврентій заохочує вимовляти фрази, що випливають із любові до Господа, в ті моменти, коли нам важко пам’ятати про Нього. Наприклад, «Боже, люблю Тебе!»

Це можуть бути звертання, які нам у цю мить спадуть на думку, але скеровуючи нас на Господа Бога, а не на наші емоції, турботи, переживання, що крутяться всередині, різні чорні думки. Наприклад: «Ісус тут присутній», «Ти є серед нас», «Дякую Тобі за Твою присутність».

Духовні традиції та практики

Те, що є всередині, переноситься на те, що назовні. Творячи власні сімейну культуру, можна в тому, що зовнішнє, вмістити духовний елемент. Ідеться про те, як виглядає наш дім. Не обов’язково робити іконостас зі стін у домі, але його оздоблення повинно містити елементи, які попровадять думку до контакту з Богом.

Важливими є також традиції, які ми будуємо і розвиваємо у своєму домі: наприклад, відзначення річниць хрещення дітей, духовне приготування перед важливою для сім’ї подією.

Наприклад, св. Джанна Беретта-Молля перед шлюбом мала триденні особисті реколекції. Протягом трьох днів до вінчання вони з нареченим єдналися духовно і брали участь у Святій Месі, молячись за своє подружжя. Ми з чоловіком практикуємо молитву Новенни до св. Йосифа перед річницями нашого шлюбу. Вибираючи ім’я дитини, дивимось на те, хто стане її покровителем, а потім святкуємо їхні іменини (це інше, ніж день народження, хоча інколи може збігатися в часі) і  показуємо дітям місця, пов’язані з їхніми покровителями.

Як сім’я, ми можемо створювати свої власні духовні традиції, характерні й важливі саме для нас як спільноти.

Спільна молитва

Час на вінець усього: спільну сімейну молитву, найчастіше — вечірню. Всі практики, традиції, спосіб ведення дому мають нас приводити до зустрічі з Богом.

І коли ми думаємо про духовний дім, то слушно бачимо його як сімейну молитву. Те, як вона виглядає, залежить від самої сім’ї, часто — від віку дітей, конкретної духовності, з якою сім’я пов’язана. Спільним є те, що ця молитва має бути щоденною.

«Найбільший скарб, який батьки переказують своїм дітям, це віра в Бога та вміння молитися, яке дозволяє їм вступати з Ним у сердечну розмову». Ось головна мета духовного дому, який є домашньою Церквою: віра у живого Бога і стосунки з Ним. Творячи домашню Церкву, варто запитувати себе, що мене у вірі підтримує, а що мені перешкоджає.

Переклад CREDO за матеріалами: Марлена Бессман-Палівода, Aleteia