Як має діяти Церква в часи війни, якщо Євангеліє проголошує мир і прощення?

«Я щодня молюся за мир, за тих, хто страждає, хто віддав своє життя за свободу. І я хочу заохотити студентів навчатися сумлінно, щоб вони могли побудувати країну, яка служитиме людям, що живуть на цій землі. Потрібні хороші інструменти, щоб побудувати справедливе суспільство».

У цьому переконаний архієпископ Тімоті Броліо, який очолює військове капеланство в США та є президентом Конференції католицьких єпископів США. 

Під час візиту до УКУ архієпископ Тімоті Броліо та декан Філософсько-богословського факультету УКУ о. Юрій Щурко обговорили виклики, які постали перед священниками під час війни, питання справедливого миру та важливість університетської освіти.

Як має Церква діяти в часи війни, якщо Євангеліє проголошує мир? Як пересічні американці бачать війну в Україні? Яка роль освіти та університету під час війни? Якими є особливості освіти та духовної формації для військових капеланів? Що таке справедливий мир? Про це — розмова з американським капеланом.

Ось кілька його тез.

*Важливо пам’ятати, що військове капеланство — це насамперед служіння людям. Військові, їхні сім’ї — це люди, які також потребують таїнств, доброї поради. Капеланство має бачити ці потреби та забезпечувати їх. Католицькі капелани в армії Сполучених Штатів Америки забезпечують усі таїнства, надають дітям військових релігійну освіту, готують пари до подружнього життя, провадять програму християнської ініціації для тих, хто цікавиться Католицькою Церквою, але не є католиком. 

*В часи війни воїни починають ставити фундаментальні запитання: про життя після смерті, про сенс життя. Це дає можливість поглибити їхнє розуміння віри, провести їх до ближчих стосунків з Ісусом Христом та Церквою, заповнити прогалини їхньої релігійної освіти.

*Я закликаю воїнів слідувати своїй вірі в Ісуса Христа. Господь завжди спонукає виконувати свій обов’язок із вірою та справедливістю.

*У ситуації, коли військові воюють за свою свободу та Батьківщину, військові капелани можуть розрадити їх і підбадьорити, щоб вони не впали духом. Спілкуючись з українськими захисниками, які перебувають на реабілітації в Латвії, я був вражений їхнім бажанням повернутися додому та продовжувати боротьбу в цій несправедливій війні. 

*Пересічні громадяни Америки бачать цю несправедливу агресію росії проти України. Американські католики прагнуть підтримати наших братів і сестер в Україні, забезпечити основні потреби людей, які постраждали від вторгнення. У Сполучених Штатах є значна українська громада, УГКЦ, яка стала каталізатором і дає нам змогу реагувати швидко, оскільки ми чуємо про те, що потрібно.

*В університеті, у спільноті студентів та викладачів, важливим є навчитись слухати одне одного, вирішувати конфлікти перш ніж справа перейде до зброї. Інша роль університету — в демонстрації служіння іншим. УКУ як католицький університет надав житло внутрішньо переміщеним особам, забезпечує необхідними речами воїнів на фронті, організував волонтерський центр, щоб допомагати тим, хто цього найбільше потребує. Це чудово, що студенти мають нагоду служити іншим під час навчанням. І це є фундаментальним для католицького університету. Адже ми маємо бути не просто свідками, а свідками, які діють. 

*Нам треба не втрачати надію, навіть коли все навколо здається дуже складним і неможливим. Можливо, ви не помічаєте цього в Україні, але світ бачить цей приклад стійкості в надії. Ваша нація об‘єдналася і відповіла на несправедливе вторгнення росії. Це знак нашої надії на майбутнє.