7 святих, які зрозуміють наш біль

Вже майже рік триває загарбницька війна, яка зробила нас вимушеними свідками того, що багато з нас не могли уявити навіть у кошмарах.

Не минає і дня, щоб ми не почули про чергове лихо, яке спіткало нашу країну. Обстріли й теракти, аварії, вибухи і пожежі, у яких гинуть невинні люди й маленькі діти, перетворилися на страшну буденність. Навіть якщо біда оминає нас особисто — ми оплакуємо кожен біль як власний. Ми підводимо обличчя до небес, запитуючи, коли цей жах нарешті закінчиться; але чи багато з нас чесно можуть зізнатися, що почули відповідь?..

Святі, про яких хочемо вам розповісти, можуть добре зрозуміти наш біль, адже кожен із них зазнав болісних утрат і страждань у своєму житті. Звернімося до них по підтримку й заступництво, шукаймо втіхи у їхніх обіймах та просімо допомогти нам пережити лихі часи, не втративши віри й надії.

1.Святий Іов

Біблійний праведник Іов — це святий, який як ніхто може зрозуміти почуття людей, чиє життя в одну мить розлетілося на друзки. Він також є живим прикладом одвічного питання «чому з хорошими людьми стаються жахіття». Іов утратив все своє майно, його діти померли, а сам він, вкритий виразками, опинився на попелищі — але навіть у такому стані зберіг вірність Богові і в його серце повернулась надія. Церква вшановує святого Іова, зокрема, як покровителя хворих на депресію і закликає молитися про його заступництво у найчорніші моменти життя. Один зі способів — це новенна до святого Іова. Її суть дуже проста: протягом дев’яти днів читати уривок із Книги Іова, розмірковуючи над ним та молячись у своїх намірах.

День 1. Іов 1, 6-12.
День 2. Іов 1, 13-22.
День 3. Іов 2, 11-13.
День 4. Іов 15, 1-5.
День 5. Іов 19, 1-6.
День 6. Іов 32, 1-10.
День 7. Іов 38, 1-7.
День 8. Іов 42, 1-6.
День 9. Іов 42, 7-17. 

2.Свята Монеґунда з Шартра (†570)

Монеґунда була звичайною французькою жінкою, дружиною і матір’ю. Вона жила у VI столітті. Мала двох доньок, але обидві померли ще в дитинстві, після чого жінка впала у тривалу депресію. У певний момент свого горя Монеґунда раптом отримала просвітлення: вона подумала, що, занурившись у скорботу, ризикує егоцентрично зосередитися лише на собі та знехтувати своїми обов’язками перед Богом. Вона помолилася про розпізнання Божої волі й отримала відповідь. Із дозволу чоловіка, вона вирішила цілковито присвятити себе Господу. Спершу Монеґунда заснувала у Шартрі скит, що складався з однієї келії, де вона стала провадити усамітнене і покаянне життя. Потім перебралася до Тура й оселилася біля могили святого Мартина Турського. Там Монеґунда швидко здобула репутацію святої та привернула увагу інших жінок, які захотіли брати з неї приклад. Зрештою вона розробила для них чернечий устав і стала засновницею монастиря. По смерті Монеґунди на її могилі ставалися численні чудеса, які приписують її заступництву.  

3.Святий Йоан від Хреста (1542–1591)

Святий Йоан, містик і реформатор ордену кармелітів, писав у своїх творах, зокрема, про «темну ніч душі» — стан духовної кризи та спустошення. Цей вислів може здаватися нам напрочуд точним описом того, що коїться у нас всередині сьогодні; але варто пам’ятати, що досвід «темної ночі» — це нагода для духовного зростання і переродження. Святий Йоан знав, про що каже: його власний досвід «темної ночі» був пов’язаний із важкими випробуваннями — як тілесними, так і духовними. Почавши впроваджувати реформу ордену, він наразився на спротив з боку власних співбратів-кармелітів, які, зрештою, замкнули його у монастирській темниці, де він провів 9 місяців. Під час ув’язнення брати кривдили Йоана, принижували його, морили голодом і бичували, що завдавало йому не лише тілесних, а й сильних духовних страждань через таке віроломство. Але найстрашнішим у переживанні «темної ночі» було відчуття абсолютної самотності й покинутості Богом. Утім, на думку Йоана, це відчуття внутрішньої порожнечі було подібним до очищення: як літургійний посуд потрібно ретельно очистити перед тим, як прийняти Тіло і Кров Спасителя, так і людська душа, проходячи через чорноту і тугу за Богом, готується до того, щоб зосередитися на Його любові.

4.Свята Дімфна (VII століття)

Дімфна була донькою ірландського короля-язичника та його дружини-християнки, що прийняла мученицьку смерть від рук власного батька. У дитинстві Дімфна, завдяки своїй матері, була таємно охрещена і отримала добру християнську освіту. У 14 років вона склала обітницю чистоти, бажаючи належати лише Богові. Але невдовзі після цього її мати померла, а батько, невтішний після смерті дружини, збожеволів і став одержимий нечестивою ідеєю одружитися з власною донькою. Дізнавшись про намір батька, Дімфна разом зі своїм духівником, а також королівським блазнем і його дружиною, втекла на територію сучасної Бельгії, де, за однією версією, жила як відлюдниця, а з іншою — відкрила гостинний дім для вбогих і голодних. Так чи інакше, за певний час батько знайшов утікачку, і після чергової відмови власноруч відрубав їй голову. Сьогодні Церква вшановує святу Дімфну як покровительку психіатрів, психологів і психотерапевтів, людей, що страждають від депресії та тривожності, хворих на психічні розлади, а також жертв домашнього насильства.

5.Свята Йоанна Франциска де Шанталь (1572-1641)

Жанна Франсуаза Фрем’є, донька впливового політика, вийшла заміж за барона де Шанталя і збиралася бути вірною дружиною та щасливою матір’ю. Вона народила шістьох дітей, із яких вижили четверо, а у 28 років залишилася вдовою після того, як чоловік загинув через нещасний випадок на полюванні. По смерті чоловіка вона впала у глибоку депресію, яка лише посилилася після того, як її свекор, людина важкого характеру, наполіг, щоб вона з дітьми перебралася жити до нього. Жанна Франсуаза склала обітницю безшлюбності, бажаючи служити Богові, і мріяла про духовного керівника, який допоможе їй подолати її пригнічений стан та знайти своє покликання. Згідно з легендою, вона побачила обличчя свого наставника уві сні, а згодом упізнала його, перебуваючи в Парижі. Ним виявився святий Франциск Сальський, який скерував духовні пошуки баронеси від аскези і скорботи (тобто, по суті, від неї самої) до служіння іншим. Внаслідок їхньої спільної праці з’явився орден Відвідин Пресвятої Діви Марії, або сестер-візиток, які, за задумом, мали нести Христа потребуючим, «відвідуючи» їх, як Марія відвідала Єлизавету. 

6.Блаженний Євгеній Босілков (1900-1952)

Євгеній Босілков був болгарським єпископом-пасіоністом та мучеником за віру. Він загинув від рук комуністів, відмовившись підписати протоколи процесу, сфабрикованого проти нього та ще трьох священників. У дитинстві він ледве не потонув у Дунаї, був чудом урятований, але довго хворів. Благаючи Пресвяту Матір про зцілення сина, його мати пообіцяла присвятити його служінню Церкві — і дотрималася своєї обіцянки. 1947 року він став єпископом, а роком пізніше Георг Дімітров, очільник болгарських комуністів, наказав Босілкову розірвати будь-які зв’язки зі Святим Престолом, для чого дозволив йому здійснити візит до Рима. Єпископ, чиє досьє, зібране спецслужбами, нараховувало понад 8000 сторінок, до Рима поїхав, але відмовився оголосити про незалежність Церкви у Болгарії від Святого Престолу. 1952 року його заарештували за фальшивим звинуваченням, як «докази» продемонструвавши два пістолети, що були музейними експонатами у католицькому коледжі, і старий радіоприймач. Після показового процесу його засудили до розстрілу. За офіційними даними, вирок виконано 11 листопада 1952 року. Тіло єпископа Босілкова вкинули до братської могили, і донині місце його поховання залишається невідомим — як і справжні обставини його останніх днів у в’язниці та самої смерті. 

7.Свята Анна Шеффер (1882-1925)

Анна Шеффер — це приклад людини, яка, попри крах усіх життєвих планів, бідність і страшний фізичний біль, не лише зберегла у своєму серці віру, надію та любов, а й щедро ділилася ними з іншими. Вона була донькою теслі, що рано помер, залишивши родину у злиднях. У 14 років вона мусила покинути школу і пішла працювати покоївкою, мріючи, що колись вступить до чернечого ордену. Анна мала приватне об’явлення Христа, в якому Він передрік, що вона довго і сильно страждатиме. Невдовзі після цього з Анною справді сталася біда: працюючи у пральні, вона випадково впала в окріп і обварила обидві ноги. Тодішня медицина виявилася безсилою перед такими пошкодженнями: Анна перенесла понад 30 операцій, зокрема — спробу пересадки шкіри, однак це не допомогло, і вона на все життя лишилася паралізованою. Це лихо поставило хрест на мріях Анни про чернече життя, але вона не впала у відчай, ставши натомість ще відданішою Богові. Змирившись із тим, що не зможе стати місіонеркою, вона прийняла свою «місію страждання». Родичі, знайомі і прості містяни дуже любили Анну й часто приходили, щоби просто поговорити з нею, а її рідний брат-атеїст навернувся до Бога, ставши свідком такої віри сестри.