Вступ
Отче, коли Ти хочеш, віддали від Мене цю чашу. Страждання — це те, чого Ти, Господи, не бажаєш не лише собі, але й нам.
Страждання саме по собі є злом, і ми маємо право його уникати. Людина створена не для того, щоби страждати! Проте є наш гріх — первородний, особистий і гріх людства; і саме тому, що є гріх, то і страждання входить у наше життя. Ісус — безгрішний, лише Він не заслуговує на страждання; проте Він це страждання приймає. Згадаймо Його молитву на Оливній горі: «Отче, коли Ти хочеш, віддали від Мене цю чашу, тільки хай не Моя, а Твоя буде воля!» Тоді з’явився йому ангел з неба, що підкріплював його (Лк 22, 42-43). Тобто страждання можна прийняти лише з любові. Ісус як людина хоче уникнути страждання, як людина Він не хоче цього; але любов до Отця спонукає Його прийняти все. Саме любов — ключ до прийняття свого страждання…
Зараз багато людей — військові, волонтери — терплять різні обмеження, труднощі та наражаються на смертельну небезпеку, щоб захистити Батьківщину від збройної агресії ворога. Саме любов керує ними. Сенс нашого страждання виникає тоді, коли ми у вірі єднаємо його зі стражданням Ісуса. Лише страждання Ісуса в очах Бога має сенс і цінність. Наші страждання, на жаль, — якщо ми не вміємо в них відвести погляду від себе і своєї долі — можуть бути марними. Ми потребуємо хреста, ми потребуємо дивитися на хрест, бо інакше будемо приписувати заслугу і славу собі; а це набагато підступніша гординя, ніж може здаватися: почуватися жертвою, а не людиною, не Сином Отця.
Цю Хресну Дорогу жертвуємо за всіх тих, хто страждав і страждає в цій війні, щоб їхні страждання жертвувати Отцю, єднаючи їх зі Стражданням Його Сина.
Стояння І
Ісуса засуджено на смерть
Перше страждання — це прийняти наслідки несправедливого осудження. Ісус не бунтує, коли чує вирок на себе, коли чує брехню, яку на Нього кажуть неправдиві свідки. Але те, що Він не бунтує, зовсім не означає, що Він погоджується з брехнею і несправедливістю вироку. Єдине, з чим Він погоджується, — це воля Його Небесного Отця.
Ми не можемо безперестанку доводити свою невинуватість, якщо нас неслушно звинувачують, у будь-чому, — тим, хто зачерствів у своїй злобі, егоїзмі й ненависті. Якщо ми не можемо переконати тих, що нас засуджують, це значить, що Господь вже це допустив у нашому житті; а якщо це допустив Господь, то навіть якщо ми цього не розуміємо — сенс в цьому стражданні є. Бо Бог не допускає зла, якщо не знає, що з нього може вийти ще більше добро. Бог допустив смерть свого Сина на Хресті, бо знав, що так Він спасе нас від вічної смерті.
Тому згадаймо слова св. Йоана: «Дітоньки! Не любімо словом, ані язиком, лише — ділом і правдою. З цього ми спізнаємо, що ми від правди, і заспокоїмо перед Ним серце наше; коли б нас обвинувачувало серце: Бог більший, ніж наше серце, і Він усе знає. Любі! Коли серце не винує, то ми маємо довір’я перед Богом» (1 Йн 3, 18‑21).
В цьому стоянні молімося за всіх полонених, про чимшвидше повернення їх додому, до своїх рідних і близьких, та дарування їм сил духу і мужності.
Отче наш…
Стояння ІІ
Ісус бере на себе хрест
Коли Ісус бере на себе хрест, то виконує те, про що сам раніше казав: «Як мене Отець полюбив, так Я вас полюбив. Перебувайте у Моїй любові!» (Йн 15, 9).
Любов, як і віра, без учинків — мертва. Господь бере на себе хрест, і не відговорюється, мовляв, хрест важкий, а Він сам змучений, обтяжений життям. Для Господа є лише один сенс: любов до нас, тому Він і приймаєш хрест за нас.
У цьому стоянні молимось за воїнів, які несуть службу, щоб захищати нас і свою країну.
Додай їм сил, Господи, щоб своїм вірним виконанням обов’язку заслужили не лише на земну перемогу, але також і на Небо.
Отче наш…
Стояння ІІІ
Ісус падає під тягарем хреста
Як Ісус, якщо Він є Богом, міг упасти? Бо Він не лише Бог, Він також Людина, Богочоловік. У Його падінні ми бачимо, як тісно Він єднається з усім людським, а особливо з тим, чого ми не хочемо бачити в собі: з нашою слабкістю, незахищеністю перед небезпеками.
До деяких небезпек у житті ми можемо підготуватися, вбезпечитися, маємо на це час і можливості; проте не всі й не завжди можуть убезпечитися від такого зла, як влучання ракети в твій будинок, розрив міни чи снаряду поруч із тобою чи твоїм товаришем.
Молимось у цьому стоянні за всіх, хто загинув від влучання снарядів, ракет, бомб у їхні помешкання, оселі, місця праці чи несіння служби.
Вічний відпочинок дай їм, Господи, а світло віковічне нехай їм світить. Нехай спочивають у мирі вічнім.
Стояння IV
Ісус зустрічає Богородицю
Бути людиною, залишатися людиною , навіть під час страждання, — це не забувати про своїх близьких, щоб їм допомогти в їхньому горі. Допомогти словом, учинком, інколи тільки молитвою.
Фото: Марія Вараницька / похорон Артемія Димида
Молімося за всіх батьків, матерів, чиї сини й доньки стоять на захисті Вітчизни, щоб мали духовні сили і стійку надію на Бога, який допоможе їм витривати в нелегкій долі батьків солдата.
Радуйся, Маріє…
Стояння V
Симон з Киринеї допомагає Ісусу нести хрест
Ісус нам каже: «З того усі спізнають, що Мої ви учні, коли любов взаємну будете мати» (Йн 13,35).
Чи був Симон із Киринеї першим волонтером? Чи був першим — невідомо; але він став волонтером уже після того, як узяв на себе хрест Ісуса. Волонтер — це людина, яка добровільно, часом за власний кошт, допомагає в якійсь важливій (наприклад, соціальній) справі у вільний від роботи чи інших обов’язків час.
Скільки життів урятовано завдяки не завжди поміченій праці волонтерів! Вони допомагають іншим навіть ціною власного життя, адже багато з них загинуло від ворожих куль чи бомб, коли, наприклад, вивозили людей із Бучі, Гостомеля, Ірпеня, Маріуполя…
Чому людина це робить? Бо їй не байдужа друга людина. Можливо, ці люди й невіруючі, але вони виконують заповідь Ісуса: «Тож коли вмив вам ноги я — Господь і Учитель, — то й ви повинні обмивати ноги один одному. Приклад дав Я вам, щоб і ви так робили, як оце Я вам учинив» (Йн 13, 14‑15).
Віримо, Господи, що Ти сам винагороджуєш тих, які — навіть несвідомо — виконують Твою заповідь любові. Ми просимо для волонтерів про дар світлої Христової віри та вічного життя.
Отче наш…
Стояння VI
Вероніка обтирає обличчя Ісуса
В цьому стоянні віддаємо під Божу опіку всіх медичних працівників: медбратів і медсестер, санітарів і санітарок, лікарів і фельдшерів, усіх, не лише тих, які служать на фронті, рятуючи поранених в госпіталях, які ставлять наших солдатів на ноги, але й тих, хто з перших днів війни служив і рятував життя різним людям, своєю працею та добрим словом.
Отче наш…
Стояння VII
Ісус вдруге падає під тягарем хреста
В цьому стоянні молимось за служби ДСНС, рятувальників, які рятували і рятують життя людей, розгрібаючи завали після влучання ворожих ракет у цивільні будинки. Вони допомогли, згуртували всю свою силу для того, щоб рятувати людське життя; проте крики і стогони тих, кого вони чули під завалами і не змогли врятувати, пізніше будуть згадуватися їм, навіть вже у мирному житті. Бачити людське страждання, хотіти і не могти допомогти — це надто велике страждання і біль! Молимо, Господи, за цих людей.
Отче наш…
Стояння VIII
Ісус утішає жінок, що плачуть
Ісусе, Ти їм говориш, щоб вони плакали не над Тобою, а над собою. Ти вчиш нас дбати також і про себе, про своє добре й гідне життя на землі та гідне життя у вічності. Це залежить від нас. Біль, сум, часом ненависть — це дуже сильні почуття, які можуть паралізувати наше адекватне розуміння ситуації.
Господи, дякуючи Тобі за цю пересторогу, просимо Тебе водночас за всіх біженців, щоб не мали почуття провини за те, що мусили виїхати з країни, щоб захистити себе чи своїх близьких, але щоб мали багато надії та уповання на Тебе, аби жити й вірити, що життя, навіть якщо воно на чужині, все одно має сенс, бо Ти нас, Господи, любиш.
Радуйся, Маріє…
Стояння ІХ
Ісус втретє падає під хрестом
У цьому стоянні молимось за тих, хто внаслідок війни потрапив у скрутну життєву ситуацію, хто долає упадок духа або ненависть, хто терпить від відчаю, що не знає, чи доживе до завтра, бо не має роботи чи грошей, щоб забезпечити себе чи своїх дітей. Молімось за самотніх та літніх людей.
Господи, просимо не лише про Твою втіху, адже Ти сказав «блаженні засмучені, бо будуть утішені» (пор. Мт 5, 5); але просимо Твого Провидіння, щоб ми мали змогу допомогти таким людям.
Отче наш…
Стояння Х
З Ісуса знімають шати
Молімося за всіх цивільних жертв цієї війни. Боже, Ти особливим чином єднаєшся з беззахисною людиною; Ти страждаєш у ній і з нею. В цьому стоянні я говорю про свою віру від заперечення: «Я не вірю, Господи, що їхні страждання — навіть якщо це невіруючі люди — були надаремні. Я не вірю, Господи, що Ти не підтримував кожну з цих жертв у момент її приниження і страждання своєю любов’ю. Я не вірю, Господи, що зараз вони не з Тобою у вічній радості там, де Ти сам, своєю Божою любов’ю отер з їхніх очей усі сльози!»
Отче наш…
Стояння ХІ
Ісуса прибивають до хреста
У цьому стоянні доручаємо Тобі, Господи, кожного пораненого та людей з отриманою внаслідок війни інвалідністю. Вони поранені фізично — це ще не найбільша втрата. Найбільша втрата — коли ми будемо поранені байдужістю настільки сильно, що в мирний час просто забудемо про них.
Дай нам, Господи не забути про те, що ми більшою мірою стаємо людьми, коли на біль і поранення ближнього вміємо відгукнутися нашим серцем, нашим словом, учинком і молитвою.
Радуйся, Маріє…
Стояння ХІІ
Ісус вмирає на хресті
«Ісус закликав сильним голосом: “Отче, у твої руки віддаю духа мого!” Сказавши це, Він віддав духа» (Лк 23,46).
Наше життя, наше страждання і наша смерть часом, здається, ніби не мають сенсу… Ні, своєю смертю на хресті Ти надаєш сенс кожному людському життю, стражданню, а також смерті. Ти прийняв смерть за нас, замість нас; Твою смерть, смерть як людини, пережив Бог-Отець. Твоя смерть — свята, бо любов Отця до Тебе є святою; і якщо Він з любові до нас, через наш гріх, пішов на те, щоб бачити, як Його Сина вбивають і Він вмирає на хресті, — то це лише з любові до нас.
Життя, страждання і смерть мають для тебе сенс лише тоді, коли ти любиш. Але навіть якщо ти не усвідомлюєш цього сенсу, не відчуваєш любові, — все одно вони мають сенс, адже Отець тебе любить. Для Нього твоє життя — найбільша радість, а смерть — найбільший смуток і біль, адже в кожному з нас Він бачить свою доньку чи свого сина.
Молимось за всіх загиблих у війні:
Вічний відпочинок дай їм, Господи, а світло віковічне нехай їм світить.
Стояння ХІІІ
Тіло Ісуса знімають з хреста
В цьому стоянні молімося за всіх, хто зазнав непоправної втрати — загибелі рідних , близьких, друзів на війні. Ні в кого з нас уже не буде такого життя, яке ми мали до війни, не в матеріальному сенсі, а в духовному: ми просто будемо знати, що таке війна, яке це велике зло. Але це знання і розуміння неможливо порівняти з тим, як це знають люди, що втратили тих, кого любили і люблять.
Єднаймо їхні сльози та їхній біль із болем і сльозами Страждальної Матері:
«Моя підпоро, мій Ти світе ясний!
Гаснеш заскоро, в’янеш безчасно;
а що зі мною стане, сиротою?
Я сама на світі, як билина, стою
під хрестом…
Мій Боже милий! Тебе щиро молю:
додай мені сили в нестерпнім болю;
Тебе благаю, як сама лиш знаю,
і Тобі я Сина мого доручаю
на хресті».
(З пісні «Страждальна Мати», пісенник «Вгору серця».)
Стояння ХІV
Тіло Ісуса покладено до гробу
Коли тіло Ісуса клали до гробу, ніхто не думав і не знав про те, що має настати за три дні; ніхто не знав про Воскресіння.
Так і ми, коли переживаємо своє страждання чи страждання близьких: коли цього страждання часом настільки багато, аж здається, що виходу немає, — то саме тоді згадаймо, що у Бога немає нічого неможливого. Згадаймо, що навіть надважкий камінь, який поклали на могилі Ісуса, не був перешкодою для Нього.
Ми цього не знаємо, але маємо в це вірити. В нашому житті, щоби прожити його гідно, щоб пережити страждання з гідністю, ми маємо всі необхідні для цього засоби: любов і допомогу Божої Матері, постійну опіку наших Ангелів-хранителів та небесних покровителів, а понад усе — маємо любов нашого Воскреслого Господа і Спасителя.
Ми ще не знаємо, що воскреснемо; але це не значить, що не можемо в це вірити: можемо, і навіть повинні.
Вірую …
в спільноту святих, відпущення гріхів, воскресіння плоті, життя вічне.
Амінь.
фінансово.
Щиро дякуємо!
