Армандо Ловера, перуанський мирянин, що вже понад три десятиліття має за честь називати своїм другом Роберта Превоста, нині — Папу Лева XIV, написав книжку, у якій поділився маловідомими епізодами з життя понтифіка.
Як повідомляє CNA, книжка «Від Роберта до Лева», що вийшла іспанською мовою у видавництві Mensajero, є свідченням вдячності автора своєму другові.
Серед цікавих історій та курйозів, описаних у книжці, є, зокрема, випадок, коли парафіяни прийшли оплакувати свого пастиря, бо вважали, що він загинув.
«Насправді то був молодий чоловік, майбутній августинець, що загинув в автобусній аварії під час поїздки до Ліми на Новий рік, — розповідає Ловера. — Його батьки-селяни не мали можливості приїхати по тіло сина, тому попросили отця Роберта [Превоста] повернути його у рідне село. Він проїхав понад 2000 кілометрів туди й назад, щоб виконати їхнє прохання. Але під час домовленостей [про повернення тіла] чиновники переплутали імена і включили Превоста у список жертв аварії, який був опублікований у місцевій газеті».
«Коли люди, особливо бід дізналися про це, особливо найбідніші люди в парафії, вони пішли до будинку августинців у сльозах, тримаючи в руках газети, щоб висловити свої співчуття, — говорить далі Ловера. — Але, на їхній подив, двері відчинив сам отець Превост».
Армандо Ловера яскраво пам’ятає свою першу зустріч з майбутнім Папою у 1991 році в Колумбії. «У той час наша парафіяльна молодь була доволі галасливою та неформальною, і коли мені сказали, що він канонічний юрист, я подумав: “О, це дуже формальний пан, який полюбляє правила”. Але щойно він представився і ми поговорили, наші упередження зникли, бо він виявився дуже доступною особою», — каже він.
Наступного року Ловера прибув до августинського формаційного дому в Трухільйо, яким керував Превост. Протягом семи років вони жили під одним дахом і ділили між собою спільний досвід, що породило глибоку дружбу, яка витримала випробування часом і відстанню.
«Я відчув у ньому разючу теплоту. З того дня він став просто Робертом, або отцем Робертом», — згадує Ловера.
Чоловік пригадує, як отець Превост був парафіяльним священником у храмі Богоматері з Монсеррат у Трухільйо з 1992 по 1998 рік. Він добре пам’ятає цю спільноту у її ранні дні: «Моя дружина була з тієї парафії. Ми були свідками [її будівництва], коли це була ще просто піщана ділянка, і по неділях ми приносили власні стільці, щоб відвідувати Месу, яку відправляли на дуже простому вівтарі».
З огляду на присутність озброєних підривних груп у регіонах, де Превост разом з іншими місіонерами служив у 1990-ї роках, їм порадили піти, але вони вирішили залишитися. «Це свідчення глибоко вразило мене, — згадує Ловера. — Мене зворушила його мужність, його місіонерське почуття. До того ж, він був математиком. А я люблю математику. Це також нас об’єднало».
Ще однією спільною пристрастю, яка об’єднала двох друзів, стала музика. «Роберт любив музику. Ми почали разом співати перуанські пісні, а також августинські гімни. У нього був дуже гарний голос, і він любив співати з людьми», — згадує Ловера. У своїй книжці він також розповідає, що мати отця Превоста, Мілдред, грала на органі і була відомою у Чикаго контральто (найнижчий жіночий вокальний діапазон). Вона брала участь у Чиказькому музичному фестивалі 1941 року і співала на недільних Месах.
Багато років потому електричний орган Мілдред Превост переїхав у формаційний дім августинців у Трухільйо, що його заснував її син. «Дізнавшись про це, я був вражений. Там ніби й надалі відлунювало щось від його матері, від її віри. Ніби її молитва тривала посеред нас», — каже Ловера.
Коли у 1999 році Роберта Превоста перевели до Чикаго, їхні дружба вижила завдяки технологіям. «Ми обмінювалися електронними листами. Він дуже доступна людина, і ця близькість ніколи не зникала, — розповідає Ловера. — З роками я зрозумів, що за скромністю Превоста приховане глибоке покликання до служіння. Він ніколи не прагнув церковних посад, і це глибоко мене зворушило. Я казав: цей чоловік відкриває мені Бога. Він виділявся своєю щедрістю, здібностями та володінням мовами».
Ловера з гумором згадує свою реакцію на сходження друга на папський престол: «Чесно кажучи, я би волів, щоб він залишився єпископом, щоб не втрачати зв’язок. Тоді, у 2021 році, дехто з друзів казав, що Роберт буде наступним Папою, але мені здавалося, що вони перебільшують».
Але за кілька днів до конклаву ім’я Превоста почало з’являтися у медійних списках кандидатів на папський престол, і Ловера почав всерйоз розглядати таку можливість.
«Я припускав, що якби вони знали, що він за людина, вони б його обрали — і саме це сталося», — каже він.
фінансово.
Щиро дякуємо!
