За кілька днів до Апостольської подорожі в Туреччину для участі в екуменічному відзначенні 1700‑річчя Першого Вселенського Собору Лев XIV оголосив про публікацію свого Апостольського листа.
У цьому документі він ділиться думками про значення, яке має для християн єдність у вірі в Бога, єдиного в трьох Особах, і наголошує на важливості Нікейського Символу віри для сучасного екуменічного шляху, пише Vatican News.
«В єдності віри, проголошуваної від самого початку існування Церкви, християни покликані крокувати у злагоді, оберігаючи й передаючи з любов’ю і радістю отриманий дар. Він виражений у словах Символу віри: “Віримо в Ісуса Христа, Єдинородного Сина Божого, що зійшов із неба задля нашого спасіння”, як сформулював Нікейський Собор — перша екуменічна подія в історії християнства, що відбулася 1700 років тому». Цими словами розпочинається Апостольський лист «In unitate fidei» Папи Лева XIV, приурочений до 1700‑річчя Першого Вселенського Собору. Лист датований 23‑м листопада 2025 року.
Серце християнської віри
Святіший Отець зазначає: готуючись здійснити Апостольську подорож у Туреччину, він хоче цим листом «заохотити в усій Церкві новий запал у визнанні віри, істина якої — що століттями становить спадщину, яку християни поділяють, — заслуговує на те, щоб її сповідували та поглиблювали в завжди новий і актуальний спосіб».
Папа нагадує, що саме з цією метою був схвалений багатий документ Міжнародної богословської комісії «Ісус Христос, Божий Син, Спаситель», який пропонує корисні перспективи для поглиблення не лише богословської та церковної, але й культурної і соціальної важливості Нікейського Собору. «Тому це провидінний збіг, що в цьому Святому році, присвяченому нашій надії, якою є Христос, ми також відзначаємо 1700‑річчя першого Вселенського Собору в Нікеї, який у 325 році проголосив віру в Ісуса Христа, Божого Сина. Це є серцем християнської віри», — підкреслює Лев XIV.
Генезис Собору
У листі Папа зауважує, що віра дає нам надію у важкі часи, які переживаємо, і підкреслює, що часи в період того Собору були не менш напруженими.
Ще були незагоєними рани переслідувань. Хоча здавалося, що після Міланського едикту про віротерпимість настає світанок мирної епохи — після зовнішніх загроз швидко виникли внутрішні дискусії та конфлікти. Йдеться про єресь Арія, який навчав, що Ісус не є Божим Сином.
«Але Бог не покидає свою Церкву, завжди пробуджуючи відважних чоловіків і жінок, свідків віри й пастирів, які ведуть Його народ і вказують йому шлях Євангелія», — підкреслив Лев XIV, висвітлюючи зусилля таких єпископів, як Александр Александрійський чи Осій Кордовський, що мав довіру Римського Папи Сильвестра. В Церкві виникла серйозна криза — адже предмет суперечки «не був другорядною деталлю». Водночас імператор Константин усвідомлював, що разом із загрозою для єдності Церкви постала загроза для єдності імперії, а тому скликав усіх єпископів на собор.
Між біблійною вірою та філософським мовним апаратом
Описуючи перебіг і підвалини дискусії, під час якої отці Нікейського Собору ствердили «єдиносущність» Отця і Сина, Лев XIV звертає увагу: використовуючи термін, відсутній у Святому Письмі, вони «мали на меті не замінити біблійні твердження грецькою філософією», а «чітко сформулювати біблійну віру».
«З позитивної сторони, отці Нікейського Собору хотіли чітко дотримуватися біблійного монотеїзму та реалізму втілення. Вони хотіли наголосити, що єдиний істинний Бог не є недосяжно далеким від нас, а навпаки, наблизився до нас і вийшов нам назустріч в Ісусі Христі», — читаємо в Апостольському листі.
Святіший Отець підкреслює, що Нікейський Символ віри не формулює «філософську теорію», а «ісповідує віру в Бога, який відкупив нас через Ісуса Христа». Як виявилося пізніше, саме термін «єдиносущний» став каменем спотикання між прихильниками Собору й послідовниками Арія. Шлях до церковного миру прокладало нове покоління отців Церкви, між якими святі «кападокійці» Василій Великий, Григорій Нісський і Григорій Назіянзький на Сході — та святі Мартин Турський, Іларій з Пуатьє, Амвросій Міланський і Августин Гіппонський на Заході. Завдяки внескові кападокійців було довершено формулювання нікейського Символу віри, показуючи, що Єдиність і Троїчність у Бозі не є протиріччям. Константинопольський собор 381 року сформулював артикул про Святого Духа, а Халкедонський собор 451 року оголосив про те, що Нікейсько-Константинопольський Символ віри є всезагально зобов’язувальним.
Спільна основа крізь віки
Святіший Отець зазначає, що цей Символ віри становив узи єдності між Сходом і Заходом. У XVI столітті його зберегли також церковні спільноти, що зродилися з Реформації. Він залишаться спільним ісповіданням віри всіх християнських традицій. Шлях від Святого Письма до визнання Нікеї, і аж через подальше прийняття до наших часів — був тривалим. Сьогодні ж літургія та християнське життя міцно вкоріненні в Нікейсько-Константинопольському Символі віри.
«Те, що ми вимовляємо устами, має йти від серця, щоб бути засвідченим у житті. Тому ми повинні запитати себе: що сьогодні відбувається зі внутрішнім сприйняттям Символу віри? Чи відчуваємо ми, що він стосується також і нашої сьогоднішньої ситуації? Чи розуміємо і чи живемо ми тим, що вимовляємо щонеділі; і що те, що ми вимовляємо, означає для нашого життя?» — запитує Лев XIV.
Далі він ділиться думками, що означає вірити «в Бога, Всемогутнього, Творця неба і землі» — в контексті, де для багатьох людей питання Бога перестало бути чимось важливим у житті. Ця ситуація повинна спонукати християн замислитися над якістю їхнього свідчення.
На шляху до відновлення єдності
Врешті, Папа вказує на те, що Нікейський Собор є актуальним через «свою височезну екуменічну цінність». Щодо цього — пошуки єдності між усіма християнами були серед головних завдань останнього за часом Собору, Другого Ватиканського. А 30 років тому св.Йоан Павло ІІ підтримав і поширив це послання Собору енциклікою «Ut unum sint».
«Таким чином, разом із великою річницею Першого Нікейського Собору, ми також відзначаємо річницю першої екуменічної енцикліки. Її можна вважати маніфестом, який оновив ті самі екуменічні підвалини, закладені Нікейським собором», — написав папа в Апостольському листі, додаючи:
«Екуменічний рух, дякувати Богу, досягнув багатьох результатів протягом останніх 60 років. Хоча повна видима єдність із православними та східно-православними Церквами та з церковними спільнотами, що виникли внаслідок Реформації, ще нам не дана, — екуменічний діалог, ґрунтуючись на єдиному хрещенні та Нікейсько-Константинопольському Символі віри, привів нас до розпізнавання наших братів і сестер в Ісусі Христі у братах і сестрах інших Церков та церковних спільнот і до відкриття єдиної та вселенської спільноти учнів Христа в усьому світі. Ми поділяємо віру в єдиного Бога, Отця всіх людей; разом сповідуємо єдиного Господа й істинного Сина Божого Ісуса Христа та єдиного Святого Духа, який надихає нас і спонукає до повної єдності та спільного свідчення Євангелія».
Лев XIV підкреслює, що Нікейське визнання віри може бути орієнтиром на шляху до єдності й примирення всіх християн, пропонуючи модель «справжньої єдності в легітимній різноманітності» на взірець Пресвятої Трійці.
«Тому ми повинні залишити позаду богословські суперечки, які втратили свою актуальність, щоб набути спільне мислення і, ще більше, спільну молитву до Святого Духа, щоб Він зібрав нас усіх разом у єдиній вірі та єдиній любові», — наголошує Папа. І зазначає: ідеться не про повернення до стану, що існував перед поділами, ані не про взаємне визнання статус‑кво, а про «екуменізм, звернений у майбутнє, про примирення на шляху діалогу, про обмін нашими духовними дарами і спадком».
фінансово.
Щиро дякуємо!
