У п’ятницю вдень 28 листопада 2025 року Папа Лев XIV звернувся до лідерів розділених християнських Церков і спільнот у Нікеї — нинішньому турецькому Ізніку — і сказав їм: «Ми повинні рішуче відкинути використання релігії для виправдання війни, насильства чи будь-якої форми фундаменталізму або фанатизму».
Але там не було нікого з московського патріархату, хто міг би це почути, зазначає ватиканіст Крістофер Р. Альтьєрі у колонці для Crux.
Це сталося тому, що «католики запросили католиків, а православні — православних», сказав голова екуменічного відділу Ватикану кардинал Курт Кох.
«Я поважаю рішення православних», — сказав Кох.
Відсутність представників РПЦ була, однак, помітною і свідчила про стійке охолодження як внутрішніх відносин великих Церков світового православ’я, так і відносин між Римом та москвою.
Похолодання настало після того, як тривала напруженість між московським та Константинопольським патріархатами досягла апогею у 2018 році, коли Вселенський патріарх Варфоломій I надав автокефалію Українській Православній Церкві.
Вторгнення росії в Україну, безумовно, справі не допомогло — як у відносинах Константинополя та москви, так і у відносинах Рима з москвою; натомість невдале запровадження «Fiducia supplicans» із її позицією щодо можливості благословення осіб, які перебувають у неврегульованих союзах, включно з одностатевими стосунками, призвело до того, що москва заморозила зусилля щодо організації другої зустрічі між Папою Франциском та патріархом кірілом після їхньої історичної зустрічі 2016 року в Гавані.
Це швидка й акуратна репетиція якоїсь дуже складної і дуже заплутаної справи. Все вказує на незмінне геополітичне значення християнства. Однак соціологічні реалії християнства в наші дні є майже фотонегативом того, чим вони були наприкінці першої чверті IV століття — принаймні в тих регіонах, які першими отримали Євангеліє.
Візит Папи Лева XIV в Туреччину був історичним із багатьох причин, головною з яких була його нагода: 1700-річчя Першого Нікейського Собору 325 року, відомого тим, що він створив перше систематизоване формулювання християнської віри у відповідь на аріанську єресь (і менш відомого тим, що вирішив ще одну значну суперечку в ранній Церкві — дату Великодня).
У 325 році сповідування християнства в Римській імперії було законним усього дванадцять років. Незважаючи на це, суперечка щодо аріан — названих так на честь північноафриканського священника-богослова на ім’я Арій, який навчав, що Син був сотворений, а тому не має повної божественності, — поширилася по всій імперії і несла загрозу як імперському миру, так і церковній єдності.
Фактично, саме римський імператор Константин скликав єпископів усього світу до Нікеї — по суті, курортного міста на південний схід від нової східної столиці імператора, — щоб вони могли розв’язати це питання, перш ніж воно зруйнує не лише Церкву, а й мир у його імперії.
Іншими словами, християнство вже було достатньо «великим», щоб завдати серйозного лиха наймогутнішій імперії світу, навіть без значного інституційного впливу.
Головною турботою Константина були тиша й порядок, і з цією метою він запропонував заплутаний компроміс: просто скажіть, що Отець і Син «подібні за суттю» (грецьк. homoiousios) і залиште невизначеність щодо того, наскільки саме вони подібні, богословській думці. Однак церковні діячі розуміли важливість визначення — причому чіткого визначення — того, що таке християнська віра.
Ось так ми отримали «одну сутність» або «єдиносущність» (грецьк. homoousios), затверджену в Символі віри. До речі, звідси походить вираз «[Я не зміню його] ні на йоту», оскільки різниця між homoiousios та homoousios в орфографічному плані становить саме одну йоту (грецька літера i).
Іншими словами, єдність і авторитет були функціями одне одного, як і незалежність єпископів у здійсненні ними учительської влади.
За 17 століть від часу Першого Нікейського Собору сплило багато води, і одним із висновків, можливо, є те, що чим більше речі змінюються, тим більше вони залишаються незмінними.
Сьогодні московський патріархат, може, й очолює номінально найбільшу православну церкву, але кількість практикуючих російських православних у росії мізерна навіть порівняно зі зменшенням їхньої кількості в традиційно католицьких регіонах Західної Європи, а інституційна російська церква є таким самим крилом президентського палацу владіміра путіна, як і за часів царизму.
«Патріарх не може опускатися до того, щоб бути вівтарником путіна», — сказав попередник Лева, Франциск, про кіріла в інтерв’ю італійській газеті «Corriere della sera» у 2022 році, після того, як кіріл змусив Франциска протягом 20 хвилин слухати повторення тез кремля, які нібито виправдовували вторгнення росії в Україну.
Однак Франциск теж робив заяви — в інтерв’ю «Corriere» та за інших нагод, — що їх спостерігачі сприйняли як співчуття до ймовірних причин вторгнення росії в сусідню державу.
«Я не можу сказати, чи був гнів [путіна] спровокований», — сказав Франциск у своєму інтерв’ю Corriere 2022 року, але він замислився — вголос і офіційно, — чи не було це принаймні частково пов’язано з «гавканням НАТО на двері росії», а також припустив, що «цьому, можливо, сприяла позиція Заходу».
Майже два роки по тому, в інтерв’ю, записаному в лютому та випущеному в ефір у березні 2024 року, коли росія просувалася вперед, Франциск сказав швейцарському мовнику RSI, що, на його думку, Україна повинна «мати мужність підняти білий прапор».
Ці заяви не компенсували шкоди, завданої відносинам між Римом і москвою жартом про «вівтарника», тоді як українці, включно з лідером УГКЦ Святославом Шевчуком, не оцінили співчуття Франциска до обґрунтування вторгнення росії.
Папа Лев XIV, здається, майже інстинктивно це розуміє. Він узагальнено говорив про право націй і народів на самооборону. 16 листопада, після російських атак на Київ, Лев закликав до «справедливого і стабільного миру для мученицької України».
У неділю, дорогою з Туреччини до Лівану, де високопоставлена українська делегація мала зустрітися з американськими чиновниками у Флориді, щоби продовжити обговорення суперечливої мирної пропозиції президента США Дональда Трампа, Лев сказав: «На жаль, ми ще не бачили рішення, але сьогодні є конкретні пропозиції щодо миру».
«[Ми] сподіваємося, що президент Ердоган, який має стосунки з президентами України, росії та Сполучених Штатів, зможе у цьому сенсі допомогти сприяти діалогу, припиненню вогню, і подивитися, як вирішити цей конфлікт, цю війну в Україні», — також сказав він у неділю.
Мир і єдність — основні теми нової ери Лева. Насправді це єдина, двосічна тема. Лев не лише голосно закликав до обох, але й чітко висловив, як вони взаємопов’язані. Однак важливо пам’ятати, що ми досі вивчаємо граматику й синтаксис миру та єдності епохи Лева.
Ставлення Лева до росії та російської православної церкви цілком може бути показовим прикладом.
Він не докладав жодних зусиль, щоб залучити московський патріархат, не залицявся до російського політичного керівництва. Він відвернувся від росії, хоч і непомітно, здебільшого поважаючи внутрішньоправославний простір і відмовляючись слідувати за російською світською владою. Це може бути один із найважливіших — і маловідомих — поворотів його ще молодого понтифікату.
фінансово.
Щиро дякуємо!
