На зворотному рейсі з Лівану до Рима Лев XIV спілкувався з журналістами, говорячи про роль Святого Престолу, який працює «за лаштунками» мирних переговорів, щоби сторони склали зброю.
Щодо України він підкреслює залучення Європи та важливість можливої ролі Італії. Папа відповів на запитання про те, як він відреагував на своє обрання та про свою духовність, повідомляє Vatican News.
Лев XIV привітав 81 журналіста, присутніх на борту літака під час повернення з Бейрута до Рима, і відповів на запитання декого з них. Від ліванського кореспондента він отримав у подарунок картину, намальовану в прямому ефірі телебачення, яка зображує його та символічні місця, відвідані в Країні кедрів.
Джо Фарчак (LBC International) Ви — американський папа, який веде мирний процес. Моє запитання: чи використаєте Ви свої контакти з президентом Дональдом Трампом, із прем’єр-міністром Беньяміном Нетаньяху? У літаку Ви сказали, що Ватикан є другом Ізраїлю. Чи порушите Ви питання про припинення агресії Ізраїлю проти Лівану? І чи можливий сталий мир у цьому регіоні?
— Передусім — так, я вважаю, що сталий мир можливий. Я думаю, що коли ми говоримо про надію, коли говоримо про мир, коли ми дивимося в майбутнє, — ми робимо це тому, що можливим є те, що мир знову прийде в цей регіон і прийде у вашу країну, в Ліван. Насправді я вже мав кілька розмов з деякими лідерами країн, про які Ви згадали, й маю намір і надалі це робити — особисто або через Святий Престол, — бо ми маємо дипломатичні стосунки з більшістю країн у цьому регіоні і, звісно, сподіваємося й надалі підносити цей заклик до миру, про який я говорив наприкінці сьогоднішньої Святої Меси.
Імад Атрах (Sky News Arabia): У Вашій останній промові було чітке послання до ліванської влади про необхідність переговорів. Переговорів, діалогу, будування. Чи зробить Ватикан щось конкретне в цьому напрямку? Вчора увечері Ви зустрілися з представником шиїтів. Перед Вашою поїздкою Хезболла надіслала Вам повідомлення, я не знаю, чи Ви отримали його, чи прочитали. Що Ви можете сказати з цього приводу? Дуже дякую за те, що відвідали Ліван, це було мрією для нас.
— Це один з аспектів цієї подорожі, який не був її основною метою — адже подорож була організована з огляду на екуменічні питання, навколо теми Нікеї, зустрічі з католицькими та православними патріархами і пошуку єдності в Церкві. Але насправді під час цієї подорожі я також мав особисті зустрічі з представниками різних груп, які представляють політичні органи влади, людьми або групами, які мають певний стосунок до внутрішніх або навіть міжнародних конфліктів у регіоні. Наша робота переважно не є публічною, про яку ми заявляємо на вулицях; вона відбувається дещо за лаштунками. Це те, що ми вже робили і будемо робити надалі: переконувати сторони відмовитися від зброї, насильства й сісти за стіл переговорів. Шукати відповіді й рішення, які не є насильницькими, але можуть бути більш ефективними.
(послання віл Хезболли)
Так, я бачив його; очевидно, що з боку Церкви пропонується скласти зброю і шукати діалогу. Але більше, ніж це, я вважаю за краще не коментувати на цей момент.
Сінді Вуден (CNS): Святіший Отче, кілька місяців тому Ви сказали, що потрібно багато вчитися, щоб бути Папою. Коли Ви вчора прибули до Гарісси, де Вас тепло зустріли, — Ви мали вираз обличчя, який говорив: «Вау!» Чи можете розповісти нам, чого Ви вчитеся? Що найважче в тому, щоб навчитися бути Папою? Ви ніколи не розповідали нам про свої відчуття під час конклаву, коли стало зрозуміло, що відбувається. Чи можете Ви трохи розповісти про це?
— Ну, мій перший коментар — всього рік-два тому я теж думав, що одного дня піду на пенсію. Ви, очевидно, отримали цей подарунок, а хтось із нас буде працювати далі (жарт з посиланням на те, що колега в грудні вийде на пенсію, ред.). Щодо конклаву — я абсолютно переконаний у таємниці конклаву, хоча знаю, що були публічні інтерв’ю, в яких певні речі було розкрито. Напередодні виборів я сказав журналістці, яка зупинила мене на вулиці, що йду на обід до августинців. Вона запитала: «Ви стали одним із кандидатів! Що Ви про це думаєте?» Я просто відповів: «Все в руках Бога». І я глибоко в це вірю. Один із вас, німецький журналіст, днями запитав: «Назвіть книжку — крім святого Августина, — яку ми могли би прочитати, щоби зрозуміти, хто такий Превост». Є багато таких книжок; але одна з них називається «Практика присутності Бога». Це дуже проста книжка, яку багато років тому написала людина, що навіть не підписалася своїм прізвищем: брат Лоуренс. Але вона описує тип молитви і духовності, за допомогою яких людина просто віддає своє життя Господу і дозволяє Йому вести себе. Якщо ви хочете дізнатися щось про мене, про те, якою була моя духовність протягом багатьох років, серед великих викликів, живучи в Перу в роки тероризму, бувши покликаним до служіння в місцях, де я ніколи не думав, що буду покликаний служити… Я довіряю Богові, і цим посланням ділюся з усіма людьми. То як це було? Я піддався, коли побачив, як ідуть справи, і зрозумів, що це може стати реальністю. Я глибоко вдихнув і сказав: «Ось, Господи, Ти — головний, Ти показуй дорогу».
Не знаю, чи сказав я «вау» вчора ввечері (в Гаріссі). Я маю на увазі, що моє обличчя дуже експресивне, але мене часто веселить те, як журналісти інтерпретують мої вирази обличчя. Цікаво, що іноді я черпаю від вас чудові ідеї, бо ви думаєте, що можете прочитати мої думки або вирази обличчя. Ви не завжди маєте рацію. Я був на Ювілеї молоді; там було понад мільйон молодих людей. Вчора ввечері була невелика юрба. Для мене це завжди чудово. Я думаю про себе: «Ці люди тут, бо хочуть побачити Папу», але потім кажу собі: «Вони тут, бо хочуть побачити Ісуса Христа» — і хочуть побачити посланця миру, особливо в цьому випадку. Тому просто відчувати їхній ентузіазм і чути їхню реакцію на це послання — це вражає. Я тільки сподіваюся, що ніколи не втомлюся цінувати все, що ці молоді люди нам показують.
Джан Гвідо Веккі (Corriere della Sera): Зараз між НАТО і росією панує величезне напруження, говориться про гібридну війну, перспективи кібератак і подібні речі. Чи бачите Ви ризик ескалації, конфлікту, що здійснюватиметься за допомогою нових засобів, як про це заявляє керівництво НАТО? І чи можливі в такій ситуації переговори про справедливий мир без Європи, яку протягом останніх місяців систематично виключає американська адміністрація?
— Це, безперечно, важливе питання для миру у світі; проте Святий Престол не бере в цьому безпосередньої участі, оскільки ми не є членами НАТО і не беремо участі в усіх діалогах, що велися дотепер. Хоча ми багато разів закликали до припинення вогню, до діалогу, а не війни. А війна зараз має багато аспектів, включаючи збільшення кількості зброї, все виробництво, що існує, кібератаки, енергетика… Зараз, коли настає зима, там виникає серйозна проблема. Очевидно, що, з одного боку, президент США вважає, що може просувати план миру, який він хотів би реалізувати і який — принаймні на першому етапі — не передбачає участі Європи. Однак присутність Європи є важливою, і той перший варіант був змінений також з огляду на те, що говорила Європа. Зокрема, я вважаю, що роль Італії може бути дуже важливою. Культурно та історично Італія має здатність бути посередником у конфлікті між різними сторонами. Також Україна, росія, Сполучені Штати… У цьому сенсі я міг би запропонувати, щоби Святий Престол заохочував такий тип посередництва і щоб ми разом шукали рішення, яке справді могло би принести мир, справедливий мир, у цьому випадку в Україні.
Елізабетта Піке (La Nación): Прапор Лівану має ті ж кольори, що й прапор Перу. Чи це означає, що у другій половині наступного року Ви поїдете до Латинської Америки, також в Аргентину й Уругвай? Жарти жартами, але які поїздки Ви плануєте на наступний рік? Крім того, якщо вже говорити про Латинську Америку, то там дуже напружена ситуація через події навколо Венесуели. Президент Трамп висунув Мадуро ультиматум, щоб той пішов у відставку, залишив владу, і погрожує «прибрати» його військовою операцією. Що Ви про це думаєте?
— Щодо поїздок, то нічого напевне не можна сказати; сподіваюся здійснити поїздку в Африку. Можливо, це буде наступна.
— Куди?
— Особисто я сподіваюся поїхати в Алжир, щоб відвідати місця св.Августина, а також продовжити діалог, налагодження зв’язків між християнським і мусульманським світом. У минулому, в іншому статусі, я вже мав нагоду говорити на цю тему. Цікаво, що постать св.Августина дуже допомагає як міст, бо в Алжирі його дуже поважають як сина батьківщини. Це одне. Потім іще кілька країн; ми працюємо над цим. Звісно, я дуже хотів би відвідати Латинську Америку, Аргентину й Уругвай, які чекають на візит Папи. Перу — я думаю, що мене приймуть; і якщо я поїду в Перу, то й до багатьох сусідніх країн — але проєкт ще не визначений.
Щодо Венесуели, на рівні єпископської конференції та з нунцієм ми шукаємо спосіб заспокоїти ситуацію, прагнучи насамперед добра для народу, бо в таких ситуаціях страждає народ, а не влада. Голоси, що лунають зі Сполучених Штатів, змінюються, і тому потрібно подивитися… З одного боку — здається, що між двома президентами відбулася телефонна розмова; з іншого боку — існує небезпека, ймовірність, що буде проведено операцію, включаючи вторгнення на територію Венесуели. Я, знов-таки, вважаю, що найкраще шукати діалогу серед цього тиску, включаючи економічний тиск, — але шукати інший спосіб змінити ситуацію, якщо це те, що США вирішили зробити.
Мікаїл Корре (La Croix): Дякую за цю цікаву подорож. Ви сказали, що продовжуєте будувати мости між різними світами. Хотів би запитати: деякі католики в Європі вважають, що іслам є загрозою для християнської ідентичності Заходу. Чи мають вони рацію, чи що Ви їм би відповіли?
— Усі розмови, які я мав протягом цих днів — як у Туреччині, так і в Лівані, включаючи розмови з різними мусульманами, — були зосереджені на темі миру й поваги до людей різних релігій. Я знаю, що так було не завжди. Я знаю, що в Європі часто є побоювання, — але найчастіше їх породжують люди, які виступають проти імміграції і намагаються не пускати тих, хто може приїхати з іншої країни, людей іншої релігії, іншої раси. І в цьому сенсі я хотів би сказати, що нам усім потрібно працювати разом. Одним із позитивних моментів цієї подорожі є те, що вона привернула увагу світу до можливості діалогу й дружби між мусульманами та християнами. Я думаю, що одним із великих повчань, які Ліван може дати світові, є саме показати землю, де іслам та християнство присутні одночасно, поважають одне одного й мають можливість жити разом і бути друзями. Історії, свідчення, які ми почули за останні два дні, — це історії про людей, які допомагають одне одному. Християни й мусульмани, наприклад, обидві групи, чиї села були зруйновані, розповідали нам, що ми можемо бути разом і працювати разом. Я вважаю, що це важлива наука для Європи та Північної Америки. Можливо, нам слід трохи менше боятися і шукати способів сприяти справжньому діалогу та повазі.
Анна Джордано (ARD Radio): Церква в Лівані отримує підтримку також від Церкви в Німеччині. Наприклад, у Лівані діють деякі німецькі гуманітарні організації. З цього погляду важливо, щоб Церква в Німеччині залишалася сильною. Як Ви, безсумнівно, знаєте, є синодальний шлях, Synodaler Weg, процес змін у Церкві в Німеччині, який триває. Чи вважаєте Ви, що цей процес може бути способом зміцнення Церкви, чи навпаки? Чому?
— Синодальний шлях не є єдиним у Німеччині, вся Церква в останні роки звершувала Синод і синодальність. Є великі подібності, але й деякі помітні відмінності між тим, як Synodaler Weg у Німеччині був реалізований і як він міг би краще продовжуватися у Вселенській Церкві. З одного боку, я хотів би сказати, що є місце для поваги до інкультурації. Те, що в одному місці синодальність переживається так, а в іншому — інакше, не означає, що має бути розрив або розкол. Я думаю, що це справді важливо пам’ятати. Водночас я побоююся, що багато католиків у Німеччині вважають, що певні аспекти синодального шляху, які досі відбувалися в Німеччині, не відповідають їхнім сподіванням щодо Церкви або їхньому способу переживання Церкви. Тому необхідний подальший діалог і слухання всередині самої Німеччини, щоби жоден голос не був виключений, щоб голос тих, хто є найвпливовішими, не заглушував голос тих, хто може бути дуже численним, але не має місця, де можна висловитися і бути почутим. Щоб їхні голоси і висловлювання про участь у житті Церкви були вислухані. Водночас — як ви, напевно, знаєте, — група німецьких єпископів протягом останніх років зустрічається з групою кардиналів Римської курії. Там також триває процес, спрямований на те, щоб німецький синодальний шлях не відхилявся, так би мовити, від того, що слід вважати шляхом Вселенської Церкви. Я впевнений, що цей процес триватиме. Я вважаю, що в Німеччині будуть деякі корективи з обох сторін; але я щиро сподіваюся, що все вирішиться позитивно.
Ріта Ель-Мунайєр (Sat-7 International): Ми представляємо чотири різні християнські телеканали, які ведуть мовлення на Близькому Сході та в Північній Африці: два арабською мовою, один фарсі та один турецькою. Перш за все, я б хотіла подякувати Вам за те, що Ви приділили час ліванському народу. Я сама є дочкою війни і знаю, як багато значить отримати обійми від Вашої Святості, плескання по плечу, і почути, що все буде добре. Мене вразило Ваше гасло «In Illo Uno Unum». Це гасло говорить про побудову мостів між різними християнськими конфесіями, між релігіями і навіть між сусідами, що іноді може бути дещо складно. На Вашу думку, який унікальний дар може запропонувати Церква на Близькому Сході — з усіма її сльозами, ранами, викликами та минулим — Церкві на Заході та світові?
— Хочу зазначити, що сьогодні люди виросли в дуже індивідуалістичному суспільстві. Молодь, яка під час пандемії ковіду провела багато часу (за комп’ютером — Прим. ред.) і часто має дуже ізольовані особисті стосунки, оскільки спілкується лише через екрани комп’ютерів або смартфонів, іноді запитує себе: «Чому ми повинні прагнути бути єдиним цілим? Я є індивідуальністю і мене не цікавлять інші». І я думаю, що тут є дуже важливе послання, яке належить донести до всіх людей: єдність, дружба, людські стосунки, спілкування — надзвичайно важливі й надзвичайно цінні. Хоча б через приклад, який Ви навели, коли людина пережила війну, або страждала і страждає, — що для неї можуть означати обійми. Цей дуже людський, реальний і здоровий прояв особистого піклування, щоби зцілити серце іншої людини. З особистого рівня це може перейти на рівень спільноти, яка об’єднує нас усіх і допомагає нам розуміти і поважати одне одного, виходячи далеко за межі простого: «Ти тримайся подалі, я залишаюся тут, ти залишайся там, і ми не взаємодіємо». Натомість це означає будувати стосунки, які збагачують усіх людей. Із таким посланням, звісно, моє гасло — це подяка Христу «in Illo», а «у Христі, який є єдністю, ми всі — одно». Але це стосується не тільки християн. Насправді це запрошення до всіх нас, і до інших, щоби сказати, що чим більше ми зможемо сприяти справжній єдності та порозумінню, повазі й людським стосункам дружби і діалогу у світі — тим більша імовірність, що ми відкладемо зброю війни, відмовимося від недовіри, ненависті, ворожнечі, які так розвинулися, і що ми знайдемо спосіб об’єднатися і сприяти справжньому миру та справедливості в усьому світі.
фінансово.
Щиро дякуємо!
