У своїй першій цьогорічній адвентовій проповіді для Папи та його найближчих співробітників Проповідник Папського дому наголосив на важливості діяльного очікування Христового приходу, що є періодом чинити добро, а не знеохоченої пасивності.
«Парусія Господня. Очікування без зволікань» — тема першої з трьох медитацій в очікуванні Різдва, яку о.Роберто Пазоліні виголосив у п’ятницю 5 грудня 2025 року для Папи, працівників Римської курії та ватиканських інституцій, повідомляє Vatican News.
Загальна тема адвентових реколекцій у Ватикані — «Очікуючи і пришвидшуючи прихід Божого дня». Першу конференцію Проповідник Папського дому зосередив на парусії. Цим терміном грецького походження позначається Господня присутність і водночас Його прихід. «Адвент, — підкреслив капуцин, — це пора, коли Церква знову запалює надію, споглядаючи не тільки перше пришестя Господа, але й насамперед Його повернення в кінці часів». Це час, коли ми покликані «очікувати і водночас пришвидшувати прихід Господа зі спокійною та діяльною пильністю».
Необхідність Божої благодаті
«Парусія» — термін, який чотири рази з’являється у 24 розділі Євангелія від Матея з подвійним значенням: «присутність» і «прихід», а Ісус порівнює очікування на Його прихід із днями Ноя перед всесвітнім потопом. Днями, коли життя текло звичайно — й тільки Ной будував ковчег, знаряддя спасіння. Перед лицем нових і складних викликів, говорив о.Пазоліні, «Церква покликана залишатися таїнством спасіння в епоху змін».
«Мир, — підкреслив реолекціоніст, — залишається міражем у багатьох регіонах, допоки давні несправедливості й болючі спогади не знайдуть зцілення; тоді як у західній культурі слабшає почуття трансцендентності, придушене ідолом ефективності, багатства і технологій. Поява штучного інтелекту підсилює спокусу бачити людину без обмежень і без трансцендентності».
Потрібно не лише усвідомити необхідність Божої благодаті, але й розпізнати «напрямок, у якому Царство Боже далі рухається в історії», повертаючись до пророчого дару, що випливає з хрещення. Отже, усвідомлювати таємницю Бога, який «продовжує стояти перед своїм творінням з непохитною довірою, в очікуванні того, що кращі дні можуть — і повинні — ще настати».
Зло потрібно усунути
Для того, щоби знову знайти обличчя Бога, який супроводжує «своє поранене створіння», треба звернутися до сюжету про всесвітній потоп, коли Господь побачив зло в серці людини. Зло, яке неможливо подолати змінами, еволюцією, бо людство потребує не лише самореалізації, а й спасіння.
«Зло не можна просто пробачити: його треба видалити, щоб життя нарешті могло розквітнути у своїй правді та красі», — сказав проповідник, зауваживши, що сьогодні для людини, зануреної в культуру delete, скасувати означає не просто все знищити, а й усунути в іншому те, що викликає в неї дискомфорт.
«Однак щодня ми касуємо багато речей, не відчуваючи провини і не роблячи нічого поганого. Ми видаляємо повідомлення, непотрібні файли, помилки в документі, плями, сліди, касуємо борги. Багато з цих дій, навпаки, необхідні для того, щоб наші стосунки дозріли і світ став придатним для життя».
«Скасувати» в цьому розумінні означає відкритися Богу, починаючи зі своєї слабкості, і дозволити Йому зцілювати.
«Відбудувати» небо
Господь не втомлюється знаходити «мудрого мужа, того, хто шукає Бога», як це сталося з Ноєм, який, зі свого боку, усвідомлює Господню благодать. У людині ковчега Бог бачить можливість стерти все й почати заново.
«Лише тоді, коли людина повертається до того, щоб жити перед справжнім обличчям Бога, історія може справді змінитися», — підкреслив о.Пазоліні.
«Розповідь про потоп нагадує нам, що життя відроджується тільки тоді, коли ми відбудовуємо небо, тією мірою, що повертаємо Бога в центр», — підкреслив він, вказуючи: потоп стає «переходом до повторного творення через момент роз-створення». Це як «тимчасова зміна правил гри, щоби врятувати саму гру, яку Бог започаткував із довірою».
Рішення більше не ранити
Таким чином, потоп є «парадоксальним оновленням життя». Бог не забуває про людство і ставить свою веселку над хмарами як знак союзу, «складає зброю» з урочистою заявою про ненасильство. «Це може здаватися зухвалою метафорою, майже недоречною, щоб говорити про Бога і про те, як проявляється Його благодать». Проте «людство, після тисячоліть історії та еволюції, все ще далеке від того, щоб уміти її наслідувати».
Тому, в той час, як землю роздирають «жорстокі та нескінченні конфлікти, які не дають перепочинку численним немічним і беззахисним людям», джерелом надії є рішення того, хто, маючи таку можливість, добровільно вирішує не ранити, бо розуміє, що тільки через прийняття іншого союз «може бути тривалим, справжнім і вільним».
Час чинити добро
«Чувайте ж, бо не знаєте, в який день прийде ваш Господь», — заохочує Ісус. Незнання дня і години, коли це станеться, в минулому породжувало великі очікування, зауважив проповідник; але сьогодні ситуація, здається, змінилася.
«Очікування так ослабло, що іноді поступається місцем прихованій зневірі щодо його фактичного здійснення», – сказав о.Пазоліні, зазначивши, що сьогодні переважає «втомлена пильність, спокушувана знеохоченням».
Період очікування, натомість, — це час сіяти добро і чекати приходу Ісуса Христа. Слід остерігатися двох великих спокус, які стосуються людини і Церкви: «забути про потребу спасіння і вважати, що можна відновити акцептацію, дбаючи про зовнішню форму нашого образу та применшуючи радикальність Євангелія».
Необхідно, як підкреслив о.Роберто Пазоліні, повернутися до радості й «труду наслідування», не стараючись «приручати Христове слово». Бо повернення Христа, як писав Томас Мертон, чекаємо лише як «стражі на границях світу».
фінансово.
Щиро дякуємо!
