Єпископ Скомаровський: мир у серці є даром Божим, а Бог не покинув українців

На тлі війни в Україні папське Послання з нагоди Всесвітнього дня миру набуває особливої актуальності й глибини.

В інтерв’ю для ватиканських медіа єпископ Віталій Скомаровський, ординарій Луцький і голова Конференції єпископату РКЦ в Україні, ділиться роздумами над словами Єпископа Рима, наголошуючи на духовному вимірі миру, який походить від воскреслого Христа.

Єпископ Віталій наголошує: Святіший Отець звертається до світу насамперед як пастир і моральний авторитет — у час, позначений численними війнами та кризою міжнародного порядку. Папське послання звучить як голос Євангелія серед політичних дискусій, нагадуючи, що справжній і тривалий мир — це мир воскреслого Христа. Особливу увагу ординарій Луцький звертає на український контекст: для народу, який захищає свою Батьківщину, слова Папи читаються крізь призму щоденного болю, втрат і небезпеки. Водночас він підкреслює, що навіть у час війни можливий внутрішній мир як дар Божий, який не залежить від зовнішніх обставин, бо будується на довірі до Бога, який опікується нами, і на стосунках з іншими людьми. Згадуючи про трагедію дітей — найневинніших жертв війни, чиї страждання є глибоким викликом для людської совісті, владика Скомаровський закликає молитися за тих, чиї серця не здатні розчулитися навіть перед болем найменших.

— Ваше Преосвященство, які роздуми виникли у Вас після прочитання Послання Папи на Всесвітній день миру?

— Першого січня ми відзначаємо День миру і, звісно, Святіший Отець пише послання з цієї нагоди. Це також день молитви в усій Католицькій Церкві: щороку ми молимося про мир. Невипадково цей день припадає в кінці Октави Різдва Господнього — бо Ісус є Князем миру, і Він приносить мир туди, де його немає.

Насамперед я хотів би сказати, що Святіший Отець написав це Послання в дуже складний час, бо — як сам зазначає, цитуючи слова свого попередника, — тепер відбувається почасткована Третя світова війна, тобто на Землі є дуже багато воєн, конфліктів. Але я хотів би також підкреслити, що він пише як пастир, як священник, як моральний авторитет. Тому що інших голосів і так достатньо: політики говорять про мир по‑своєму. Але думаю, що Святіший Отець не хотів, щоб забракло власне Божого голосу серед цього хору.

І, на мою думку, ми не повинні забувати, що це послання не політика, а пастиря, того, хто слухає Божий голос і хоче цей голос передати, озвучити людям. Він говорить, наприклад, про беззбройний мир. Але він каже, що цей беззбройний мир — це мир воскреслого Ісуса. Тобто це мир, який можливий, коли ми всі разом приймемо Воскреслого Ісуса. Беззбройний мир можливий, коли між людьми панує довіра, коли є любов. І про це Папа ясно говорить. Натомість якщо цього немає — то, звісно, політичний мир будується на рівновазі озброєнь.

Але ми повинні розуміти, що це крихкий мир, — і Папа про це теж згадує. Тому що в цьому сьогоднішньому світі, як він каже, панують ірраціональні стосунки між народами. Тобто ми бачимо і відчуваємо, що зараз обіцянки чи слова політиків часто нічого не вартують, порушується міжнародне право, і вся система міжнародного права, яка так довго була будована, — просто зламана агресією росії. Я не знаю, як світ зарадить цьому, бо це прецедент, який напевно матиме дуже довготривалі наслідки. І тим більше, що з сучасним озброєнням ніхто не може дати справжніх гарантій — бо, як ми бачимо, до влади можуть прийти різні люди, іноді навіть такі, які не поважають життя і є безвідповідальними.

Ще одне, на що я би хотів звернути увагу: треба пам’ятати про те, що ми, як українці, читаємо це послання в ситуації війни, в ситуації, коли ми захищаємо свою Батьківщину. Це інший погляд, ніж коли би, наприклад, цієї війни тут не було чи війна була би десь далеко від нас. Я певен, що читання чи сприйняття цього послання були би іншими.

І ще: в цьому посланні Папа вказує напрямки. Зараз, поки триває війна, це дуже важко; але він вказує, щоб ми не забували напрямок до правдивого миру. І він говорить, що для цього потрібні люди — такі як святий Франциск, — які могли би втілити ці Божі слова про мир, повний мир, заснований на довірі та братерстві між людьми.

Ну і останнє, що я теж зауважив в цьому посланні: Папа констатує, що слова і думки вже стали зброєю, чого раніше не було, — ці інформаційні війни, які ми зараз бачимо. Це дуже складний час, у якому ми живемо. Але, як на мене, це послання також несе надію на те, що все таки добро завжди переможе, і за це варто боротись.

— Ми говоримо про мир воскреслого Христа. Чи можна плекати цей мир у серці навіть під час війни?

— Це безумовно можливо, тому що мир у серці є даром Божим, а Бог не покинув українців. Звісно, це нелегко, це важко в цей час, тому що ми переживаємо дуже багато болісних моментів: маємо втрати, багато людей переживають тривогу за себе, за своїх близьких, за свою безпеку. Це триває так довго, що в свідомості кожного українця закріпилося: ми на нашій землі не маємо жодного абсолютно безпечного місця. Його немає в цілому світі; але в час війни це стає ще очевиднішим.

Якось — на жаль — ми навчилися в цьому жити. Але мир душі, цей душевний мир, не залежить від зовнішніх обставин, бо він є щось, що Бог дає, і щось, що без чого людині дуже важко жити.

Ми намагаємося, щоб негативні почуття, прагнення помсти, чи злоба, чи ненависть не запанували в наших серцях, і Бог допомагає нам, щоб ця любов до наших близьких, любов до Батьківщини все ж таки була сильніша.

У своєму посланні Лев XIV згадує про дітей, підкреслюючи, що «саме думки про наших дітей, про всіх дітей і про тих, хто так само беззахисний, як вони, пронизують наші серця». Гадаю, ці слова стосуються також і українських дітей.

Це справді так, бо діти взагалі не завинили в тому, що страждають, — а вони дуже страждають від цього. Діти, які втрачають своїх батьків унаслідок війни. Ці втрати для них і зараз болісні, і матимуть свої наслідки. Але, на жаль, мусимо визнати той факт, що зло і гріх існують у світі. Прикро бачити, що навіть попри те, що страждають невинні діти, — є серця, настільки затверділі, що це їх не зворушує. І тому, напевно, Пресвята Богородиця просить молитися про навернення грішників, чий гріх у тому, що серце затверділо; що навіть такі великі страждання, які бачимо в Україні, не зупиняють бажання далі вести війну.

І, як уже не раз було сказано, — напевно немає тих, хто би більше прагнув закінчення цієї війни, ніж українці, щоби настали мир і спокій.