Ватиканіст Андреа Ґальярдуччі у традиційній колонці свого понеділкового блогу «Monday Vatican» розмірковує над тим, що означатимуть для майбутнього Церкви важливі зустрічі Папи Лева, які він проведе одразу після завершення Ювілейного року.
Протягом перших восьми місяців свого понтифікату Папа Лев XIV поводився як перехідний лідер. Виклики, з якими він зіткнувся, та рішення, які він ухвалював, певним чином сформував Папа Франциск, проголосивши Святий рік, що залишався головною точкою відліку до свого завершення.
Цей період був «серединним світом», у якому перетиналися старий і новий понтифікати.
Завершення Ювілею 6 січня дає Леву XIV можливість визначити свій понтифікат.
Окрім кількох необхідних коригувань, життя Церкви тривало таким чином, ніби попередній понтифікат ще не закінчився. Водночас новий вже розпочався. Наприклад, Папа Франциск залишив на столі низку документів, таких як апостольське напоумлення про бідність і документ про титули Марії, і Лев XIV їх опублікував.
Були також зобов’язання, що їх взяв на себе Франциск — їх Лев XIV скрупульозно виконав.
Призначення єпископів значною мірою рухалися в напрямку, бажаному Папою Франциском. Нью-Йоркська кафедра у США отримала нового архієпископа — раніше від Чикаго, хоча кардинал-архієпископ Чикаго старший. Навіть перша міжнародна поїздка Лева XIV до Туреччини та Лівану була прямою спадщиною його попередника.
Із завершенням Ювілейного року Надії Лев XIV сягнув переломного моменту. Тепер він може активно формувати свою роль, про що свідчить його рішення скликати консисторій на наступний день після завершення Ювілею і запланувати ранню зустріч з дипломатичним корпусом.
Ці три дні будуть вирішальним випробуванням для Лева XIV. Це його можливість зміцнити свій напрямок, вислухати інших і, нарешті, утвердити своє лідерство поза спадщиною Папи Франциска.
Консисторій матиме три сесії протягом двох днів, на яких всіх кардиналів буде залучено до обговорення. Кожен може отримати можливість виступити, а модератором буде кардинал П’єтро Паролін, Державний секретар Ватикану. Цей крок повертає Державний секретаріат на чільне місце після того, як Папа Франциск його відсунув. Франциск виключив Державного секретаря з Ради кардиналів, додавши його пізніше та неофіційно.
Консисторій також розглядатиме проблему концентрації державної влади. Синодальний підхід Папи Франциска послуговувався паралельними комісіями та комітетами, залишаючи офіційні установи значною мірою поза процесом ухвалення рішень. Рада кардиналів, яка так і не стала частиною нової структури Курії, діяла як тіньовий уряд — модель, яку пропонували, але не приймали навіть в останні роки правління Йоана Павла II.
Папа Франциск зрештою дотримувався тієї моделі реформ, яка обговорювалася в останні роки понтифікату Йоана Павла II.
Бенедикт XVI вирішив не вдаватися до неї, оскільки його кінцевою метою було не управління, а сопричастя.
Це прагнення спонукало Бенедикта XVI до кількох суперечливих управлінських рішень, включно з рішенням скасувати екскомуніку, накладену на чотирьох єпископів-лефевристів. Бажання сопричастя також вплинуло на рішення Бенедикта лібералізувати використання дособорних літургійних та ритуальних книг.
Водночас бажання поставити ведення мирських справ у відповідність до сучасного світу спонукало Бенедикта розпочати фінансову реформу Ватикану. Він працював над тим, щоб відокремити Святий Престол від його громіздкого італійського «сусіда», надавши міжнародний характер закону про боротьбу з відмиванням грошей. Він також змінив Управління фінансової інформації, замінивши групу, яка складалася виключно з італійців та колишніх членів Банку Італії. Префектуру економічних справ було переосмислено, щоб вона за функцією більше нагадувала сучасне Міністерство фінансів.
Чому такі передові реформи були такими незручними?
Вони поставили під сумнів модель влади, закладену наприкінці понтифікату Йоана Павла II. Ці реформи також поставили під сумнів ідеї, які залишилися від післясоборних дебатів, що їх польський папа намагався подолати. Папа Франциск відродив багато з цих ідей і повернув у центр стару Курію. Пізніше він же підірвав її своєю потужною особистістю і бажанням централізувати управління.
Лев XIV має завдання провести Церкву далі від старих дебатів, просунувши дискусії, які лунають з кінця понтифікату Йоана Павла II і навіть з 1970-х років. Нещодавні ідеологічні ініціативи під час понтифікату Франциска підкреслюють це повернення до минулого, включно з відродженням Катакомбного пакту [прим.: угода, підписана єпископами в катакомбах Домітілли 16 листопада 1965 року, якою вони зобов’язалися жити як найбідніші з парафіян, не прив’язуючись до майна, та відмовилися від пишного зовнішнього вигляду, «особливо одягу й символів з дорогоцінних металів»], дебатами про жіночий дияконат та зміни у ролі Апостольських нунціїв. Ці пропозиції часто виникали без урахування єпископського мандату чи папської дипломатичної функції.
Майбутній консисторій може й не покладе цьому край, але допоможе зрозуміти, як місіонерський та синодальний запал Франциска (на папері) можна адаптувати не стільки до часу, скільки до інституції, якою насправді є Церква, яка має свої власні шляхи та свою потребу проголошувати Євангеліє і жити згідно з ним.
Чотири теми консисторію — Апостольське напоумлення «Evangelii Gaudium», Апостольська конституція «Praedicate Evangelium», синодальність і широке питання літургії — сигналізують про бажання Папи припинити дебати і знайти спільне бачення оновлення.
Лев XIV, як і Бенедикт XVI, прагне єдності в Церкві. Лев, як і Франциск, розуміє необхідність відновлення місіонерського запалу Церкви (що означає певне залучення всіх вірних). Тим часом конкуруючі наративи прагнуть або повної спадкоємності між Франциском і Левом, або абсолютного заперечення понтифікату Франциска.
Після консисторію відбудеться щорічне звернення до дипломатичного корпусу.
Папа, який не забув зробити Святий Престол доступним для мирних переговорів, є також Папою, який повернув на перший план дипломатію правди, наголосивши під час першої зустрічі з дипломатами, що Церква не може ухилятися від проголошення правди, навіть попри ризик стати непопулярною. Це знак, глибинна граматика якого свідчить про рішучий розрив з понтифікатом Франциска, принаймні у тому, що стосується ведення дипломатії Святого Престолу.
Реформа папських університетів, проведена за часів Франциска і за його вказівкою, мала однією з провідних ідей злиття мов зі світським світом. Так само, як і реформа Папської богословської академії. Основним бажанням або баченням обох реформ було адаптуватися таким чином, щоб краще звертатися до Церкви та світу у поточний момент.
Лев XIV, підтримуючи євангелізацію, знає, що установа не повинна стояти осторонь. Його друге звернення до дипломатичного корпусу чітко визначить масштаби та напрямок його понтифікату далеко за межами міжнародної політичної арени.
Цей тиждень визначить майбутнє понтифікату.
Уважне читання вкаже його напрямок.
фінансово.
Щиро дякуємо!
