Догматичній конституції «Dei Verbum» про Божественне об’явлення присвячені перші зустрічі в межах циклу про спадщину Другого Ватиканського Собору, який Папа започаткував у першу середу цього року.
Бог промовляє до нас; і якщо Ісус запрошує нас бути Його друзями — нехай це запрошення не залишиться непочутим. Таке побажання пролунало з уст Лева XIV під час загальної аудієнції в середу 14 січня 2026 року, повідомляє Vatican News.
Розпочавши попередньої середи цикл, зосереджений на спадщині Другого Ватиканського Собору, Святіший Отець перейшов до безпосереднього ознайомлення з Догматичною конституцією «Dei Verbum» про Божественне об’явлення, зауваживши, що йдеться про «один із найпрекрасніших і найважливіших документів». Як вступ, він запропонував слова Ісуса, записані в Євангелії від Йоана: «Тож слугами вже не називатиму вас: слуга не відає, що його пан робить. Називаю вас друзями, бо все Я вам об’явив, що чув від Отця Мого».
«Це є основоположним моментом християнської віри, про який нагадує нам Dei Verbum: Ісус Христос радикально перемінює стосунки людини з Богом. Відтепер це будуть стосунки дружби. Тому єдиною передумовою Нового завіту є любов», — сказав Святіший Отець. Далі Папа знову процитував св.Августина, як він часто робить, бувши монахом-августинцем. Святий, коментуючи ці слова з Євангелії, наполягає на «перспективі благодаті, яка єдина може зробити нас друзями Бога в Його Сині». Як каже давнє прислів’я, «дружба зроджується між рівними, або робить такими». «Ми не є рівними Богові, але сам Бог робить нас схожими до себе в Його сині».
Від розділення до зближення
Якщо прослідкуємо Святе Писання, сказав Папа, то побачимо, що в союзі з Богом спершу є дистанція — адже пакт між Богом і людиною завжди залишається асиметричним: Бог це Бог, а ми — створіння. Але з приходом втіленого Сина завіт відкривається на свою остаточну мету: «В Ісусі Бог робить нас своїми дітьми і кличе нас уподібнюватися до Нього». Таким чином, «наша подібність до Бога досягається не через переступ і гріх, як нашіптував змій Єві, а через взаємини з Сином, який став людиною». Тож конституція Dei Verbum повторює слова Ісуса, зазначаючи, що через це одкровення «невидимий Бог у своїй великій любові промовляє до людей як до друзів».
«Бог із Книги Буття вже спілкувався з прабатьками, розмовляючи з ними (DV3); і коли через гріх цей діалог було перервано, Творець не перестав шукати зустрічі зі своїми створіннями і встановлювати раз за разом союз із ними. У християнському Одкровенні, коли Бог, щоби прийти шукати нас, стає тілом у своєму Сині, розірваний діалог остаточно відновлюється: Завіт є новим і вічним; ніщо не може відокремити нас від Його любові. Отже, Боже Одкровення має діалогічний характер дружби і, як це відбувається в досвіді людської дружби, не терпить мовчання, а живиться обміном правдивими словами», — сказав Лев XIV.
Бог промовляє, ми ж плекаймо слухання
Святіший Отець підкреслив: соборна конституція нагадує нам про те, що «Бог промовляє до нас». У цьому контексті слід збагнути різницю «між словом і балаканиною». Папа пояснив, що остання «зупиняється на поверхні й не здійснює сопричастя між людьми»; натомість у справжніх стосунках «слово потрібне не тільки для того, щоб обмінюватися інформацією та новинами, але й для того, щоби виявити, ким ми є».
«Слово має вимір одкровення, який породжує стосунки з іншим. Так, промовляючи до нас, Бог відкриває себе як Союзника, який запрошує нас до дружби з Ним», — пояснив Лев XIV, додаючи: «З цього погляду, першою навичкою, яку належить плекати, є вміння слухати: щоб Боже слово могло проникнути в наші уми і серця. Водночас ми покликані розмовляти з Богом не для того, щоб повідомити Йому те, що Він уже знає, а щоб відкрити себе самим собі».
Молитва — плекання дружби з Богом
Із цього, як підкреслив Наступник св.Петра, випливає потреба в молитві, «в якій ми покликані переживати та плекати дружбу з Господом». Це здійснюється передовсім через літургійну молитву та молитву в спільноті, де не ми вирішуємо, що слухати з Божого слова, а «Він см промовляє до нас через Церкву». Але це також здійснюється через особисту молитву, «що звершується в глибині серця». І тому в ході дня і тижня християнина «не може бракувати часу, присвяченого молитві, медитації, роздумам», бо «лише коли розмовляємо з Богом, можемо також і говорити про Нього».
«Наш досвід показує, — підсумував Лев XIV, — що дружні стосунки можуть закінчитися або через якийсь гучний жест розриву, або через низку щоденних недбалостей, які руйнують стосунки аж до їхнього повного зникнення. Якщо Ісус кличе нас бути друзями — стараймося не залишати цього заклику непочутим. Приймімо його, дбаймо про ці стосунки, — і відкриємо, що саме дружба з Богом є нашим спасінням».
фінансово.
Щиро дякуємо!
