Архієпископ Кульбокас розповідає про ситуацію в Україні після російських ударів, спрямованих по енергетичній інфраструктурі: «Ситуація певною мірою нагадує Голодомор».
Апостольський Нунцій в Україні архієпископ Вісвальдас Кульбокас прокоментував в інтерв’ю для Vatican News кризову ситуацію в енергетичній сфері, що склалася внаслідок російських бомбардувань. Він звернув увагу на те, що відсутність електроенергії призводить також до нестачі основних продуктів харчування. Розповідаючи про Святу Месу, яку він очолив у санктуарії в Бердичеві з нагоди 35‑ї річниці відновлення структур РКЦ в Україні та початку Року Пресвятого Серця Ісуса, нунцій зазначив, що «це було дуже зворушливе і глибоке богослужіння». Він підкреслив, що у такі важки часи важливо прославляти Господа Бога. Архієпископ Кульбокас закликав католиків усього світу до молитви за український народ, який щодня зазнає болісних утрат, особливо ж скорботи за загиблих рідних і близьких.
— Ваше Преосвященство, в контексті енергетичної кризи, яка вразила різні регіони України, включаючи столицю, я хотіла б запитати Вас, як почуваються мешканці Києва, як справи в нунціатурі.
— Через війну ми маємо сильну енергетичну кризу внаслідок бомбардувань міст і населених пунктів. І тому тепер, із січневим холодом, коли температура вночі опускається до 20 градусів морозу, ми маємо складну ситуацію, особливо в Києві, як стверджують органи влади. Але коли я спілкуюся з єпископами, священниками та вірними, то чую, що й у західних регіонах — наприклад, у Львові, — є нестача електроенергії. Багато людей кажуть мені, що мають світло лише 3 години на день. Подібна ситуація і в Харкові, де бувають періоди, коли родини іноді не мають світла та опалення два дні поспіль. Це означає, що пекарі часто не можуть випікати хліб, і така ж ситуація з іншими харчами. Отже, ця енергетична криза, крім великої шкоди для цивільного населення безпосередньо через холод, також викликає дефіцит їжі.
Я би сказав, що це, безумовно, дещо нагадує Голодомор, який Україна пережила в 30‑ті роки минулого століття. В нунціатурі — оскільки ми більш забезпечені, маючи власний генератор, — маємо більше світла, більше води, більше опалення, ніж інші. Тільки, як сказав кілька днів тому мер Києва, якщо ситуація триватиме так і надалі, він не виключає, що всю українську столицю доведеться евакуювати. Тож ця гіпотеза зберігається. Все з дня на день залежить від бомбардувань та їхніх наслідків.
— Сьогодні Ви очолили Святу Месу в марійному санктуарії в Бердичеві з нагоди 35‑річчя відновлення структур Латинської Церкви в Україні та відкриття Року Пресвятого Серця Ісуса, який проголосили єпископи латинського обряду на 2026 рік. Що Ви хотіли би сказати про цю подію, яка відбулася за таких складних обставин?
— Сьогодні ми мали дуже важливе для Католицької Церкви в Україні богослужіння в головному санктуарії у Бердичеві. Зібралися всі єпископи, представники всіх українських дієцезій. Ми відсвяткували початок року, присвяченого Пресвятому Серцю Ісуса, благаючи, щоб Він милосердно прийняв нас, пробачив гріхи і захистив від усякого зла, щоб доброта Божа перемогла гріх і війну і дала нам мир. Це був початок року, який триватиме в сім’ях і парафіях, де кожна родина, кожна людина запрошена розвивати особисте присвячення Пресвятому Ісусовому Серцю.
Ця нагода була також пов’язана з відзначенням 35‑ї річниці відновлення ієрархії латинського обряду, яке відбулося саме 16 січня 1991 року. Тому ми подякували Господу за отримані благодаті. Ми знаємо, що війна пов’язана з підбурюваннями диявола, а диявол боїться кожного моменту, коли ми прославляємо Бога. Тому ми усвідомлюємо й віримо, що Господь є з нами. Ми провели ці урочистості у єдності з Папою Левом XIV і всією Церквою. Тому для мене це було дуже зворушливе, дуже глибоке богослужіння, в яке я вкладаю велику надію щодо його майбутніх плодів.
— Чи мали Ви можливість у Бердичеві поговорити з єпископами з регіонів, які особливо постраждали від війни? Яке враження у Вас склалося щодо цього?
— Я бачився як з ординарієм Харківсько-Запорізької дієцезії, так і з його помічником, який перебуває в Запоріжжі, а також із єпископом з Одеси. З духовної точки зору я бачив, що всі вони дуже довіряють Господу. Хоча, наприклад, вчора в Харкові протягом усього дня не було електрики, тож це дуже важкий час. Хочу додати, що вчора я розмовляв з католиком із Сум, який виконує різні гуманітарні місії саме в Харківській області. Я запитав його: «Як справи?» Він відповів, що психологічно виснажений, бо мав безпосередній досвід, коли його товариші, які везли гуманітарну допомогу в Харківську область, загинули внаслідок удару дрона. Тепер, коли він бачить, як дрони вражають автомобілі, — маючи вже цю травму від війни, він ще більше страждає від наслідків: спогади про минуле поєднуються з картинами і фактами, які він бачить сьогодні. Тож він сказав мені: «Коли я перебуваю в Україні, я не відчуваю всього тягаря війни. Але коли я виїжджаю за межі країни — розумію, що травмований війною, бо кожен звук, який я чую в інших країнах, нагадує мені бомбардування, проліт ракет, дронів». Отже, в цьому сенсі сьогодні все українське населення є травмованим, глибоко травмованим. Тому я сподіваюся, що наші брати і сестри у світі також пам’ятатимуть про цей аспект у своїх молитвах, молячись за психічне здоров’я всіх людей, які страждають від безпосередніх травм війни.
фінансово.
Щиро дякуємо!
