З настанням нового року я згадую ті періоди мого життя, коли молитва була для мене не другорядною дією, а джерелом підтримки. Це були часи великих випробувань і страждань. У тій темній долині мої стосунки з Богом здавалися живими, нагальними, близькими.
Але, якщо поглянути правді у вічі, мій підхід був певною мірою транзакційним. Я потребувала Господа, тому бігла до Нього, і робила це часто.
Зараз я ставлю собі складніше питання: чи можу я зробити свою дружбу з Богом тривалішою і не такою умовною? Чи можу я молитися не лише тоді, коли я у відчаї, але й коли життя цілком спокійне? Чи можна побудувати таке внутрішнє життя, щоб воно було підтримкою як у бурі, так і у звичайні дні?
Святий Йоан Павло II у 1987 році сказав молоді, зібраній у Новому Орлеані:
«Молитва може справді змінити ваше життя, бо вона відволікає вас від себе і спрямовує ваші розум і серце до Господа. Якщо ми дивимося лише на себе, з нашими обмеженнями та гріхами, ми швидко піддаємося смутку та зневірі. Але якщо ми тримаємо свій погляд спрямованим на Господа, тоді наші серця сповнюються надією».
Завдання полягає не в тому, щоб знайти час для молитви у метушливому житті, а в тому, щоб навчитися будувати свій день навколо тихих хвилин молитви. Але така трансформація не відбувається спонтанно. Вона вимагає свідомого розвитку внутрішнього життя.
Коли традиційні норми католицької побожності — щоденна Меса, Розарій, ранкове жертвування, іспит совісті — стають ритмами, навколо яких обертається мій день, тиждень, місяць і рік, відбувається щось надзвичайне. Я починаю бачити в усьому Божу руку. Коли молитва обрамлює моє життя, я розвиваю своєрідну священну інтуїцію щодо того, що приготував мені Бог і куди Він мене веде.
Але я не можу підтримувати міцне внутрішнє життя на самоті. Мені потрібна спільнота. Вже понад 20 років я щотижня відвідую одне молитовне коло. Ці зустрічі рятували моє духовне життя більше разів, ніж я можу порахувати. Бувало так, що я приходила повністю виснажена, а виходила цілковито оновленою. Що б не траплялося, я завжди повертаюся, щоб завершити коло, бо знаю: якщо я не надам пріоритет цьому часу з Богом і моїми сестрами по вірі, моє духовне життя поступово пуститься берега, як човен без якоря.
Краса молитви у спільноті полягає в тому, що вона у дуже м’який спосіб спонукає нас до відповідальності. Коли ви знаєте, що інші чекають на вас, моляться за вас і готуються до зустрічі з вами, стає важче пропустити цю зустріч. А коли ви вже опинилися там, хай навіть неохоче, благодать дає про себе знати.
Ви чуєте саме те, що вам потрібно було почути. Хтось розповідає про виклики, які резонують із вашими власними. Ви виходите, відчуваючи полегшення, надію, переконаність, що ви не самотні. Ви знаєте, що Бог із вами.
З приходом нового року я ухвалила водночас просте й складне рішення: ставитися до своїх стосунків з Богом як до дружби на все життя — як це й має бути. Це означає щоденну молитву — так, особливо Розарій. Це також означає приходити на спільну молитву, навіть коли мені здається, що я маю купу інших справ. Саме у ті моменти, коли я думаю, що занадто зайнята, мене можуть врятувати від власного активізму. І часто це трапляється, коли хтось у моїй спільноті найбільше мене потребує.
Святий Хосемарія Ескріва сказав: «Добре зрозумійте це: є щось святе, щось божественне, приховане у найбуденнішій ситуації, і кожен з вас має це відкрити». Цього року я хочу й далі відкривати цю святість — не лише у надзвичайні моменти, а й у щоденному ритмі молитви, який поєднує мене з Богом та зі спільнотою святих, що йдуть поруч; з глибоким та постійним внутрішнім життям, що живиться особистою відданістю та підтримується спільнотою.
Переклад CREDO за: Андреа Піччотті-Баєр, NCR
фінансово.
Щиро дякуємо!
