Отець Войцех Стасевич, директор «Карітас-Спес» Харківсько-Запорізької дієцезії, розповідає про ситуацію, пов’язану з кризою енергетичної інфраструктури, та розповідає про основні напрямки підтримки населення.
«Люди часто просять допомоги для тих, хто ще більше її потребує, але не може сам по неї прийти», — зазначає о.Войцех, вказуючи на людяність, яку українці проявляють навіть за найважчих обставин, пише Vatican News.
«Ситуація дуже напружена. Але водночас є й позитивні моменти: зараз дуже відчутна єдність людей. Видно, як вони допомагають одне одному, приходять до наших храмів і соціальних центрів — і по допомогу для себе, і щоб передати щось іншим», — зазначає в інтерв’ю для ватиканських медіа директор Релігійної місії «Карітас-Спес» Харківсько-Запорізької дієцезії Римо-Католицької Церкви в Україні отець Войцех Стасевич. Після чергової російської масованої атаки на українські міста вночі проти 3 лютого 2026 року священник розповідає про критичну ситуацію, в якій опинилися мешканці Харкова й Харківщини, та про допомогу, яку продовжує надавати Церква — зокрема завдяки солідарності з усієї Європи, особливо з Польщі, де дієцезії розпочали збір пожертв на генератори для України.
— Отче, розкажіть, будь ласка, про поточну ситуацію в Харкові, в області й загалом у дієцезії.
— На жаль, ситуація на сьогодні дуже складна. Перша причина — зима, морози й низькі температури. Сьогодні вночі [3 лютого — ред. ] було –25°C, а зранку було –22°C. З однієї сторони, зима робить своє; але, на жаль, в останні кілька тижнів маємо систематичні обстріли багатьох міст України. Навіть якщо взяти хоча б сьогоднішню ніч: знову прильоти по критичній інфраструктурі. Були атаки безпосередньо на Харків, також на Київ і Дніпро, але, здається, саме по Харкову їх було найбільше. Тут обстріли тривали з першої до п’ятої години ночі. Тому ми всі сьогодні невиспані. А наслідки — дуже серйозні.
Руйнування такі великі, що цілі райони міста одночасно залишилися без світла. І хоча рятувальники роблять дуже велику роботу — зранку, як офіційно повідомило місто, понад 820 багатоповерхівок залишалися без електрики. А зі світлом, як і по всій Україні, така ж ситуація і в Харкові: щодня є включення й відключення. 70 ‑80% людей у Харкові щодня залишаються без світла — інколи на кілька годин, інколи надовго. Все залежить від району і ситуації. А коли немає світла, то немає опалення; а без опалення людям дуже важко. Це створює вельми некомфортну ситуацію, особливо для мешканців багатоповерхівок, де немає альтернатив — ні «буржуйок», ні камінів. Тому наслідки цих обстрілів дуже серйозні, і це стосується всієї України.
На Сході, в нашій дієцезії, агресія і прильоти стосуються Сумської, Дніпропетровської, Запорізької областей. Два тижні тому я був на Донбасі, служив у парафіях Слов’янська й Краматорська. Там ситуація дуже напружена, якщо не сказати критична. Але водночас є й позитивні моменти. Зараз дуже відчутна єдність людей. Видно, як люди допомагають одне одному, приходять до наших храмів і соціальних центрів — і по допомогу для себе, і щоб передати щось іншим. Не кожен може дістатися через холод і проблеми з транспортом, тому люди часто просять допомоги для тих, хто ще більше цього потребує. І це приємно бачити.
Приємно бачити також підтримку з Європи, особливо з Польщі. Люди активно жертвують на генератори, пальне, щоб передати нам. Генератори вже в Києві й невдовзі мають прибути до Харкова. Їх передаватимуть у лікарні та на об’єкти критичної інфраструктури, бо не кожен має такі ресурси.
— Чи Ви знаєте, хто саме організовував у Польщі цю допомогу для України?
— У Польщі була ініціатива від уряду й Карітасу Польщі — це головний донор. Також були ініціативи від фундацій та дієцезій. Наприклад, у польських дієцезіях оголошено про збір пожертв у всіх парафіях, щоб закупити генератори для найбільш потребуючих міст України. Для людей, для всього суспільства в Україні — це дуже важливо. У Харкові, наприклад, по лікарнях вночі змушені вимикати світло на кілька годин, щоби зменшити споживання. Це страшно звучить, особливо коли йдеться про лікарні. Сама адміністрація міста часто звертається до нас як Карітас-Спес із питанням, чи маємо ми ресурси, — бо в пунктах незламності, лікарнях і житлових будинках дуже велика потреба в генераторах.
— Яким чином парафії організували свою роботу, щоб підтримувати людей у таких важкий період?
— В наших парафіях по дієцезії настоятелі намагаються, по змозі, відкривати пункти незламності: нагодувати гарячим, дати теплий одяг, взуття. Це дуже тішить — незалежно від того, великі ресурси чи малі, кожен старається допомагати. Тут у Харкові єпископ Павло Гончарук сьогодні оголосив, що курія пропонує кімнати для того, щоби прихистити родини, особливо багатодітні або ті, в кого немає опалення чи хто переживає інші наслідки обстрілів. В курії є приблизно десять таких кімнат — різних за розміром, але ми не обмежуємося цією кількістю. Якщо буде потрібно, будемо шукати й інші варіанти, щоб дати людям дах над головою та їжу.
— Як загалом відбувається життя парафій Харківсько-Запорізької дієцезії у цей період?
— На жаль, у нашій дієцезії дуже зменшилася кількість парафіян. Якщо порівнювати з періодом до війни, то зараз у кафедральному соборі, можливо, близько 200 постійних парафіян — це 20 % того, що було до 2022 року. Коли я був у Слов’янську й Краматорську, то бачив, що там залишилося буквально кілька парафіян, ну і приходять волонтери. Але священник продовжує служити навіть для цих кількох людей і волонтерів, і попри небезпеку залишається з ними, доки вони там є. Фронт наближається, літають дрони, але він не хоче виїжджати. Зараз на Донбасі залишилися всього дві наші парафії —- Слов’янськ і Краматорськ; інші, на жаль, окуповані.
— Як відбувається Ваша щоденна діяльність в осередку Карітас-Спес у Харкові? Яку конкретно допомогу пропонуєте людям?
— Моє служіння — і, мабуть, служіння кожного священника тепер — полягає в тому, що ми стараємося відповідати просто на потреби людей: на те, що день принесе. Щодня, особливо тепер, узимку, люди вже зранку стоять біля воріт: хтось до лікаря, хтось поїсти, комусь просто потрібна допомога. Тому ми стараємося бути відкритими і доступними для людей постійно.
У нас працює соціальний центр, в якому є 50-60 працівників, реалізуються різні проєкти — як на місці, так і з виїздами. Займаємося логістикою, спілкуємося з людьми. Але не забуваємо, що головна наша місія — давати людям надію і повертати гідність.
Люди приходять зі стражданням, після втрат, після обстрілів, виїхавши з двома сумками з села, з Харківщини чи Донбасу. Для багатьох Харків стає першою зупинкою, бо тут ситуація краща, ніж у них. Людям найперше потрібні підтримка й розуміння. Ми, як Карітас, стараємося бути поруч і допомагати, чим можемо. Я як священник зранку служу Святу Месу і потім увесь день просто працюю в Карітасі. В цей період у нас щодня від 11:00 можна отримати гарячий суп. Щодня (з понеділка до п’ятниці) приходить від 150 до 300 людей. А потім протягом дня люди можуть прийти і отримати гарячий чай, каву, шматок хліба. Взимку ми доступні для людей весь день, бо ситуація цього вимагає.
Діяльність Карітасу дуже широка. Ми виконуємо свою працю, як і до війни, хоча ресурси й потреби зараз зовсім інші. Приємно бачити, що через це служіння люди отримують бодай маленьку частинку добра, радості й надії. У грудні минулого року був приємний момент: адміністрація міста Харкова (з якою ми вже співпрацювали) запропонувало підписати меморандум про співпрацю — для того, щоб її посилити. Мер Ігор Терехов особисто ініціював підписання. Це знак того, що і влада бачить наше служіння й допомогу, і разом ми можемо зробити більше.
— Що би Ви хотіли сказати нашим слухачам і читачам в різних країнах світу?
— Від імені всіх людей тут хочу сказати: ми дуже вдячні вам, що ви з нами і що нас підтримуєте і молитвою та пожертвами. Ми щодня молимося за вас і просимо бути з нами й надалі. Коли відчуваєш підтримку і допомогу, то навіть найважчі моменти переживаються значно легше.
фінансово.
Щиро дякуємо!
