Коли у соборі Святого Петра лунають перші акорди органу, їх часто чує не лише присутня громада, а й увесь світ. Іспанець Жозеп Соле Колл — головний органіст Ватиканської базиліки, що відповідає за музичний супровід великих папських літургій.
Німецький медіапортал katholisch.de опублікував інтерв’ю з музикантом, для якого його робота — це не вершина кар’єри у світському розумінні, а служіння Церкві та євангелізація красою.
—Ви працюєте органістом у базиліці Святого Петра, в одному з найбільших храмів світу, у самому серці Вічного міста. Чи це не робота мрії?
—Безперечно! Але це також колосальна, ба навіть глобальна відповідальність. Гра під куполом Мікеланджело — це не просто музичний виступ, це акт молитви, що сягає далеко за межі стін базиліки. Оскільки папські урочистості транслюються на весь світ, музику чують мільйони людей. Я відчуваю обов’язок показувати приклад художньої досконалості, адже краса — це найважливіша форма євангелізації. Ми з моїми колегами з хору Сикстинської каплиці усвідомлюємо, що якість нашого служіння здатна підносити серця слухачів всього світу.
—Ви родом з Іспанії. Що привело вас у Рим?
—Я завжди хотів бути насамперед церковним і літургійним органістом, тому Папський інститут духовної музики був найлогічнішим вибором. Рим — центр мого шляху. Місто зачарувало мене: його світло, історія і можливість вивчати оригінальні манускрипти великих майстрів стали непереборними стимулами для того, щоб поглибити своє покликання у літургійному служінні.
—Ваш шлях пролягав через Санта-Марія-Маджоре і зрештою привів до собору Святого Петра. Чи це не найвище визнання для органіста?
—Це, безумовно, престижно, але у сакральній музиці поняття «визнання» має інше значення. Для мене це не трофей для хизування, а радше поклик до служіння. Роки, проведені в Санта-Марія-Маджоре, були визначальними, бо навчили мене дисципліні й суворості до себе. Сьогодні моя роль у літургійних відправах Святішого Отця вимагає поєднувати в собі ролі музиканта і вірянина, і жертвувати це для служіння Церкві.
—У чому особливість органів собору Святого Петра?
—Базиліка має кілька інструментів для різних літургійних потреб. Головний орган — це об’єднання двох інструментів (Walcker 1895 і Vegezzi-Bossi 1902), які у 1962 році були уніфіковані фірмою Tamburini. У Хоровій каплиці (Cappella del Coro) є два органи, які зовні виглядають ідентично, але різняться за своєю суттю: орган на лівих хорах — це Morettini (1887), а на правих — Tamburini (1974). Крім того, у Каплиці Пресвятих Дарів (Cappella del Santissimo Sacramento) встановлено оригінальний корпус органа Фрескобальді, хоча внутрішній інструмент був побудований у 1914 році племінником майстра Мореттіні. Також у нас є мобільний орган Walcker (1981). Найбільший виклик — це акустика: при реверберації (відлунні) у сім-вісім секунд у храмі потрібно грати з надзвичайною точністю.
—Ви граєте на органі в соборі переважно під час літургій під проводом Папи. Чи відчуваєте Ви хвилювання перед такими богослужіннями?
—Це, радше, священний трепет, який виникає з усвідомлення Таїнства, що звершується. Коли знаєш, що за тобою спостерігає весь світ, а Святіший Отець перебуває лише за кілька метрів, тиск величезний. Для вірного Папа — це Намісник Христа на землі. Грати під час його відправ означає віддати себе на службу священнодійству. Це усвідомлення вимагає абсолютної концентрації. Але як тільки лунає перший акорд, музика бере гору, і хвилювання перетворюється на енергію.
—У багатьох парафіях заведено, що священник і органіст разом підбирають піснеспіви. Чи висловлюють Папи побажання щодо конкретних творів?
—Стосунки між музикою і Папою змінюються залежно від уподобань понтифіка. Папа Бенедикт XVI мав конкретні вимоги; він сам був музикантом, а його брат Ґеорґ тридцять років служив капельмейстером у Реґенсбурзі. При Папі Франциску, великому шанувальнику музики, ми спочатку виконували такі твори, як Misa Criolla Раміреса, але це були експериментальні рішення, від яких невдовзі відмовилися, оскільки «класична» або оперна музика часто не є літургійною за своєю природою і не пасує до обряду. Що стосується Папи Лева, ми знаємо, що він співає і співає добре; щодо всього іншого — наше знайомство ще триває. У будь-якому разі, наша співпраця завжди відбувається через посередництво папського церемоніймейстера.
—Ви мали нагоду супроводжувати зміну Папи минулого року. Як Ви переживали ці події?
—Це були дні неймовірної емоційної інтенсивності. На музику покладено делікатне завдання — супроводжувати Церкву в період очікування між завершенням одного понтифікату та обранням нового наступника Петра. Ми проходимо шлях від молитовної тиші sede vacante до радості білого диму. Звук дзвонів, що сповіщають про обрання, і перший вихід нового Папи — це моменти, коли орган має стати голосом тяглості Церкви. Його завдання — привітати людину, покликану бути новим Намісником Христа.
—Папа Лев XIV здається музикальнішим, ніж Папа Франциск. Чи це добрий знак для церковного музиканта?
—Мати Папу з витонченим музичним чуттям — це велика втіха. Це не лише наша думка, це чітко прописано в документах Другого Ватиканського собору: сакральна музика є невід’ємною і необхідною частиною літургії, а не просто прикрасою. Наявність понтифіка, який глибоко розуміє цей принцип, допомагає всьому функціонувати з належною гідністю. Як я вже казав, ми знаємо, що Папа Лев любить співати; щодо іншого — ми ще знайомимося. Кожне богослужіння — це крок вперед у розумінні того, як його духовність переплітається з нашим служінням.
—Ви органіст собору святого Петра і регулярно граєте для Папи. Які Ваші сподівання на майбутнє?
—Я сподіваюся, що орган завжди сприйматимуть як живу мову. Я завжди плекав бажання зіграти у паризькому Нотр-Дамі — не лише через знаменитий інструмент чи традицію імпровізації й органної музики, а й через вишукану літургію, яку там відправляють. Саме там можна знайти ідеальне поєднання мистецької досконалості і ритуалу, де музика є чистою молитвою. Я би хотів, щоб кожне богослужіння прагнуло такого синтезу: об’єднання краси та літургії, аби через євангелізацію мистецтвом підносити кожну душу до Божественного.
фінансово.
Щиро дякуємо!
