Визнання своєї провини — це акт мужності та справжньої свободи, — сказав Святіший Отець у проповіді в день Попільної Середи.
Великий Піст у Вічному Місті знову розпочався зі Святої Меси, яку очолив Папа Римський на Авентинському пагорбі. Ця стародавня базиліка — перша з 40 стаційних храмів Рима — має традицію, що сягає античності: процесія від бенедиктинського храму св.Ансельма до домініканської базиліки св.Сабіни на Авентині. Лев XIV, вперше як Папа Римський, здійснив обряд посипання голови попелом.
«Давайте переорієнтуємо, тверезо й радісно, всю нашу істоту, все наше серце до нашого Отця і Отця всіх, до Бога життя», — закликав він під час Меси.
Папа нагадав, що будування справедливішого світу вимагає усвідомлення власної відповідальності за гріх і навернення.
«Протиставляти живого Бога ідолопоклонству означає наважитися на свободу і віднайти її через вихід, подорож. Більше не бути паралізованими, скутими, впевненими у своїх позиціях, а згуртуватися, щоб рухатися і змінюватися», — наголосив Лев XIV, проповідуючи у Попільну Середу, 18 лютого 2026 року.
Згідно з давнім звичаєм, у перший день Великого Посту Єпископ Рима завітав на Авентинський пагорб Вічного Міста, щоб розпочати Чотиридесятницю разом із місцевими чернечими спільнотами. О 16:30 за римським часом розпочалась покаянна процесія. У ній взяли участь кардинали, єпископи, священники та монашество. В храмі св.Сабіни Папа очолив Святу Месу. Після проповіді відбувся обряд благословення та накладення попелу. Прийнявши цей знак покаяння з рук кардинала Анджело Де Донатіса, Верховного пенітенціарія, Лев XIV наклав попіл на голови кардиналів і співслужителів.
Покликані творити спільноту
Свою проповідь Папа розпочав із нагадування про те, що на початку кожного літургійного періоду ми «із завжди новою радістю» наново відкриваємо «благодать бути Церквою — спільнотою, скликаною, щоби слухати Боже слово». Про це говорить і Перше читання з Книги Йоіла: «Зберіть народ, освятіть громаду! Старих згромадьте, зберіть дітей і немовлят при грудях!» Як зауважив Папа, йдеться про тих, чию відсутність не було би складно виправдати. Далі згадуються молодята, немовби вирвані зі своєї близькості, «щоб почуватися частиною більшої спільноти». Також і священники покликані «плакати і знайти правильні слова для всіх».
«Великий Піст, також і сьогодні, є важливим часом для спільноти. […] Ми знаємо, як дедалі важче збирати людей і почуватися народом — не в націоналістичному й агресивному сенсі, а в сопричасті, де кожен знаходить своє місце. Навіть більше: тут формується народ, який визнає свої гріхи, тобто що зло походить не від уявних ворогів, а торкнулося сердець, є всередині власного життя і його треба долати, сміливо беручи на себе відповідальність. Ми повинні визнати, що це тенденція, яка йде проти течії; але в той час, коли так природно визнавати свою безпорадність перед світом, охопленим пожежею, вона становить справжню альтернативу, чесну і привабливу. Так, Церква існує також як пророцтво спільноти, яка визнає свої гріхи», — сказав Лев XIV.
Відчуття відповідальності за гріх
Гріх є особистим, але він «формується у реальних і віртуальних середовищах», у яких ми перебуваємо, у взаємних обумовленнях, а нерідко й у «справжніх “структурах гріха” економічного, культурного, політичного і навіть релігійного характеру». Протиставити ідолопоклонству живого Бога означає «наважитися на свободу, знайти її через вихід».
«Як же рідко можна зустріти дорослих, які переосмислюють свої вчинки, людей, підприємства та установи, які визнають свої помилки! Сьогодні серед нас ідеться саме про таку можливість. І не випадково багато молодих людей, навіть у секуляризованому середовищі, більше ніж раніше відчувають поклик цього дня, Попільної Середи. Саме вони, молоді люди, чітко розуміють, що справедливіший спосіб життя є можливим і що існує відповідальність за те, що не так у Церкві та у світі», — сказав Святіший Отець. Він підкреслив, що розпочинати треба звідки можемо, з тими, з ким перебуваємо. Саме в цьому й полягає «місіонерський вимір Чотиридесятниці».
Педагогіка попелу
Папа Лев згадав, як 60 років тому, кілька тижнів після завершення Другого Ватиканського Собору, його попередник — св.Павло VI забажав прилюдно звершити обряд Попільної Середи під час загальної аудієнції. Він назвав це «суворою та вражаючою покутною церемонією» — яка, однак, перегукується із запитаннями, що їх ставить культура. Папа Монтіні був переконаний: педагогіка цього жесту «зрозуміла також і сьогодні», вражаючи сучасну людину під двома оглядами. Перший стосується «її безмежної здатності до ілюзій, до самообману», а другим є «фундаментальний песимізм».
«Сьогодні ми можемо визнати пророцтво, яке містилося в цих словах, — сказав Лев XIV, — і відчути в попелі, який нам було накладено, тягар світу, що горить, цілих міст, зруйнованих війною: попіл міжнародного права і справедливості між народами, попіл цілих екосистем і злагоди між людьми, попіл критичного мислення і стародавньої народної мудрості, попіл того почуття священного, яке присутнє в кожному створінні».
Несучи знаки смерті, свідчити воскресіння
«Де Бог їхній?» — запитують народи в читанні з Книги Йоіла. За словами Папи, історія та сумління ставлять це запитання і перед нами: йдеться про те, щоб назвати смерть на імʼя, «нести на собі її знак — але свідчити воскресіння». «Визнання наших гріхів, щоб навернутися, вже є передвісником і свідченням воскресіння: це означає не зупинятися серед попелу, а вставати і відбудовувати. Тоді Пасхальне Тридення, яке ми святкуватимемо на вершині великопісного шляху, розкриє всю свою красу і значення. Воно зробить це, залучивши нас через покаяння до переходу від смерті до життя, від немочі до можливостей Бога», – сказав Святіший Отець. Саме тому давні й сучасні мученики сяють «як першопроходці нашої мандрівки до Пасхи».
Підготовлено за: Stacja7, Vatican News
фінансово.
Щиро дякуємо!
