У Ватикані розпочались великопісні духовні вправи. До п’ятниці призупинена діяльність Папи та голів дикастеріїв Римської курії.
Перші роздуми, які провів норвезький єпископ Ерік Варден, були присвячені темі входження у Великий Піст, повідомляє Vatican News.
«Християнський мир — це не обіцянка легкого життя; це умова для переміни суспільства». Це підкреслив Його Преосвященство Ерік Варден, чернець-траппіст і єпископ Тронхейма в Норвегії, у першій з медитацій в межах духовних вправ Папи і Римської курії.
Ватиканські реколекції розпочались увечері в неділю 22 лютого 2026 року в Паолінській каплиці Апостольського палацу. «Осяяні прихованою славою» — такою є загальна тема роздумів, якими отець-реколекціоніст протягом тижня ділитиметься з Левом XIV, кардиналами, які проживають у Римі, та головами дикастеріїв Римської курії.
Гнів — перешкода для присутності Духа в нас
Церква наповнює нашу великопісну програму миром — і це час «виразити радикальність християнського миру, його вкоріненість у справедливому, сміливому даруванні себе, нагадуючи водночас собі та іншим про істину безсмертних слів св.Йоана Ліствичника: “Немає більшої перешкоди для присутності Духа в нас, ніж гнів”».
Це мир, «якого світ не може дати» і який «свідчить про постійну присутність Ісуса в нас». Він нагадує, що «вірність прикладу і заповідям Христа є ознакою справжньості християнства».
Великий Піст ставить нас перед основним
Чотиридесятниця ставить нас перед основним, «переносить нас у матеріальний і символічний простір, звільнений від зайвого»: «Речі, які нас відволікають — навіть хороші, — тимчасово відкладаються вбік». Ідеться про період справжньої духовної боротьби, в якій Церква «не применшує заклику боротися зі злими звичками та шкідливими пристрастями».
Проповідник згадав про реколекції, які св.Бернард проповідував співбратам 1139року під час Великого Посту. Святий пояснював, «що означає жити в благодаті, коли ми боремося зі злом, підтримуємо добро, захищаємо істину і прямуємо шляхом виходу з рабства до Обіцяної землі, не відхиляючись ні праворуч, ні ліворуч, залишаючись у мирі, усвідомлюючи, що під тим, що іноді може здаватися ходінням по лезу ножа, “є вічні обійми”». Тобто, підкреслив єпископ Варден, — він закликає нас із новим ентузіазмом присвятити себе «учнівству, повному любові та ясності».
Вихід з егоїзму та гордині
У понеділок вранці єпископ Варден присвятив другі з черги роздуми постаті святого Бернарда з Клерво. Бернард є добрим супутником для кожного, хто вирушає у великопісну подорож виходу з егоїзму та гордині.
Багато хто — включаючи тих, хто мав би знати краще, — вважають, що він заснував цистерціанський орден. Це було не так; хоча Бернард справді викликав чималий ажіотаж, коли 1113 року прибув туди з 30‑ма супутниками. Йому було 23 роки.
Монастир, до якого він вступив — Сіто, — був настільки ж новаторським, наскільки й реформістським. Ті, хто заснував його в 1098 році, називали свій дім novomansterium. Вони робили щось нове не так реагуючи на обставини, як проявляючи творчу ініціативу, — і це добре, бо проєкти, що постали тільки як відповідь, як реакція на щось, рано чи пізно втрачають імпульс.
Впевненість Бернарда у правильності своєї позиції дозволила йому бути гнучким у дотриманні правил конвенту — на збереженні яких він інколи навіть наполягав. Його бачення потреб Церкви іноді призводило до того, що він займав жорсткі позиції, сповнені різкої партійної приналежності.
Святий Бернард: різкий, жорсткий — але не лицемір
При цьому він був справді скромною людиною, повністю відданою Богові, здатною на ніжну доброту, вірним другом — навіть із колишніми ворогами — та переконливим свідком Божої любові.
Вчення Бернарда про навернення народжується з біблійної культури та глибоко продуманої теології. Воно також є — і з часом дедалі більше — плодом особистої боротьби, оскільки він вчиться не сприймати як належне те, що його шлях завжди правильний. Навчений досвідом, ранами й викликами розмірковувати над своєю праведністю, він вчиться дивуватися милосердній Божій справедливості.
Столітня традиція
До п’ятниці 27 лютого не буде прилюдних і приватних аудієнцій Святішого Отця. Учасники реколекцій двічі на день збиратимуться в каплиці на молитву та медитації.
Традицію спільних реколекцій Папи та Курії впровадив Пій ХІ у 1925 році, запросивши двох єзуїтів провести таку духовну віднову протягом першого тижня Адвенту. Майже через 40 років, а саме в 1964 році, св.Павло VI переніс проведення цих реколекцій на великопісний період. Аж до понтифікату Пія ХІІ їх проводили виключно члени Товариства Ісусового. У подальші десятиріччя їх проповідували кардинали, єпископи та представники різних чернечих родин.
Майже 90 років такі духовні вправи відбувалися безпосередньо у Ватикані. З початком свого понтифікату папа Франциск — перший єзуїт на Петровому престолі, в дусі звичаю, властивого членам Товариства Ісусового, вирішив звершувати духовну віднову у відокремленому тихому місці, подалі від звичного проживання та щоденної праці, сприяючи якомога кращому зосередженню духа. Доки цьому не перешкодила пандемія, реколекції папи та кліру відбувалися в осередку отців-паулінів «Дім Божественного Учителя», що в містечку Арічча, за 30 км від Рима, а від 2021 року відбувалися приватно. Минулого 2025 року роздуми проводилися в залі Павла VI у Ватикані й були відкритими для всіх працівників ватиканських інституцій.
фінансово.
Щиро дякуємо!
