Як повідомлялося, на 64 пленарне засідання Конференції римо-католицьких єпископів України був запрошений єпископ Вєслав Лехович, Військовий ординарій Війська Польського.
Єпископ прибув на запрошення голови Конференції єпископату РКЦ в Україні, щоб поділитися польським досвідом організації Військового ординаріату. В коментарі для CREDО генерал-майор капеланської служби поділився тим, про що розповідав українським єпископам на зустрічі, а також своїми спостереженнями та враженнями від короткого перебування в Україні.
— Якою була головна мета Вашої зустрічі з українськими єпископами?
— Я прибув в Україну на запрошення голови Конференції єпископів РКЦ в Україні. Він звернувся до мене з проханням поділитися міркуваннями щодо функціонування Військового ординаріату та служіння капеланів Війська Польського. Звісно, ми усвідомлюємо, що ситуація в Польщі принципово відрізняється від тієї, з якою сьогодні стикається Україна. Проте ми прагнули показати, як це виглядає в Польщі: якими рисами характеризуються капелани Війська Польського, якою є структура Військового ординаріату та як відбувається співпраця між Ординаріатом і представниками польського уряду.
Це були насамперед фахові, змістовні питання, які стали безпосереднім приводом мого приїзду. Однак, кажучи відверто, я приїхав сюди також «від серця» — щоби передусім сказати слова пошани єпископам, Церкві та громадянам України, які героїчно борються за свою незалежність і свободу, захищаючись від російської агресії. Саме з цих слів я розпочав свій виступ, запевняючи водночас, що Церква в Польщі, зокрема Військовий ординаріат, прагне й надалі підтримувати — як матеріально, так і молитвою — героїчних людей, які стоять на сторожі вашої безпеки та свободи.
— Які знання є ключовими для розуміння процесу створення Військового ординаріату?
— Разом зі мною на зустріч із єпископами прибув канцлер Військового ординаріату, отець майор Рафал Канєцкі. Він представив увесь процес організації Військового ординаріату з юридичної точки зору та його функціонування в умовах миру, а не війни. Під час розмов із єпископами я також звернув увагу на певні аргументи, які можуть допомогти як урядовій стороні, так і військовому керівництву України прийняти ідею створення Військового ординаріату. Я особливо наголосив, що присутність капеланів у війську сприяє піднесенню морального духу солдатів, а також допомагає розв’язувати проблеми психологічного характеру, з якими ми маємо справу не лише під час війни, але й у мирний час.
Я також зазначив, що те, що сьогодні відбувається в Україні, сама війна — підтверджує: солдати очікують підтримки з боку військових капеланів. Капеланів потребують і очікують як самі військовослужбовці, так і керівництво Збройних сил України. Це, без сумніву, є вагомим аргументом на користь того, що ідея створення Військового ординаріату є слушною та необхідною також і в Україні.
Звісно, ми повинні усвідомлювати, що створення ординаріату, як і формування будь-якої іншої церковної структури, є процесом, який потребує часу, порозуміння з різних сторін, зокрема і з боку Апостольського Престолу. Однак я сподіваюся, що цей процес завершиться успіхом і ординаріат постане. З мого досвіду та знання історії Військового ординаріату в Польщі випливає, що навіть ті, хто спершу скептично ставився до цієї ідеї — а ми тоді жили в умовах комуністичного ладу, й у Війську Польському не бракувало солдатів та командирів, пов’язаних із цією ідеологією, — з часом, після кількох років присутності священників у війську, визнавали, що це була добра й потрібна ініціатива.
— Це ваш перший візит в Україну?
— Ні, я багато разів бував в Україні, зокрема у Львові, за різних обставин, у тому числі під час візиту Святішого Отця Йоана Павла ІІ. Однак мушу щиро зізнатися, що мені було дуже сумно, коли я перетнув польсько-український кордон. Раптом з одного світу я опинився в іншому — у світі, де триває справжня війна.
Хоча західна Україна не зазнає такого безпосереднього впливу бойових дій, як східні регіони, — однак, дивлячись на обличчя людей, я бачив смуток і втому. Мені було від цього дуже боляче, особливо з огляду на те, що ми в Польщі можемо тішитися свободою та безпекою. Звісно, десь у глибині душі завжди є побоювання, що війна може перекинутися і за наш кордон. Та попри це ми провадимо достатньо спокійне й безпечне життя. Але вистачить проїхати кількасот кілометрів — і ми опиняємося в цілком іншій реальності.
Для мене самого, особливо в період Великого Посту, цей візит став формою своєрідних реколекцій: часом роздумів і вдячності Богові за те, чим ми живемо і чим можемо радіти. Тому я сприймаю перебування в Україні також у глибоко духовному вимірі. Переконаний, що навіть цей короткий, кількагодинний візит залишить помітний слід у моєму способі мислення та переживання.
Своє дослівно кількагодинне перебування в Україні єпископ Лехович завершив молитвою на Полі почесних поховань Личаківського кладовища, віддаючи шану воїнам, загиблим за Україну.
фінансово.
Щиро дякуємо!
