Навіщо сповідатися? Що робити, коли не погоджуєшся зі священником? Для чого потрібна покута?
Сповідь — це не лише обов’язок християнина, який належить до Церкви. Це насамперед можливість відчути Боже милосердя. Церква вчить, що гріх відділяє нас від Бога, а Таїнство покути і примирення дозволяє нам повернутися до стану освячувальної благодаті та відновити наші стосунки з нашим Творцем. Це момент зустрічі з милосердним Богом, який завжди готовий пробачити й дати нам шанс на новий початок.
Коли можна приступити до «великодньої сповіді»?
Спочатку ми готуємося до великодніх свят, і священники заохочують висповідатися — причому бажано не в останні дні перед Пасхою, щоб не стояти в довгих чергах і не поспішати. Потім настає Великодній період.
Третя церковна заповідь велить «Принаймні раз на рік, у Великодній час, причащатися». До Причастя варто приступити посповіданим. Після Чотиридесятниці (40 днів) посту настає тривалий час радості — аж поки почнуться наступні неділі Звичайного періоду.
Тобто великодня радість у Церкві (а відповідно, можливість великодньої сповіді) цього року триває аж по 15 червня.
Навіщо взагалі сповідатися?
Коли я приходжу до сповіді — пригнічений і засоромлений моїми гріхами, — я зустрічаю Ісуса, який показує: ідеться не про те, щоб ніколи в житті не впасти. Він відновлює мою людську гідність. Під час сповіді народжується моя довіра: що Він мене провадить; народжується моє прагнення виконувати місію, до якої Він мене кличе; сповідь є чудом дозрівання.
Найважливішим у сповіді є те, що Ісус мене рятує, звільняє, але також зміцнює мене до того, щоб жити з Ним на щодень.
«Роль сповідника — допомогти пенітентові в процесі уподібнення до Христа» (документ Конгрегації у справах духовенства «Священник — служитель милосердя», 2011).
Як приступити до сповіді?
Загалом є два способи приступити до сповіді. Перший — просто зайти до храму, побачити священника, який чекає в конфесіоналі, або маленьку чергу до нього, і подумати: а чого би не заскочити посповідатися, за такої нагоди?
Тільки не дивуйтеся, якщо по такій сповіді у вашому житті нічого не змінюється. Якщо Господа Бога і Його допомогу, а заодно своє життя, сприймати так поверхово і несерйозно — то насправді ви не приймаєте цього всерйоз у своє серце.
Натомість другий спосіб приступити до сповіді — це підготуватися до неї. Зробити іспит совісті. Підготуватися до сповіді з розумінням, що це — Таїнство.
Як зробити іспит совісті?
Теж є два способи. Або диявольськи, або по‑Божому.
Так, іспит совісті можна зробити по-диявольськи. Диявол — обвинувач! Він завжди акцентуватиме на тому, що ти ні на що не годишся, принижуватиме, докорятиме. Можливо, те, що багато людей уникають сповіді, випливає з того, що вони повірили сатанинській брехні. Вони дивляться на сповідальницю і їм боляче від того, що «знову я виглядатиму поганою людиною».
Це не походить від Бога. Це плід діяння злого духа.
Бог нас завжди підносить і відновлює гідність людини, яку створив подібною до себе.
Отже, якщо ви хочете провести іспит совісті «по‑диявольськи», то перерахуйте все, що ви зробили погано. І продовжуйте себе переконувати, що ви це робите погано. А якщо зробити це «по-Божому», то варто прислухатися до вказівки св.Ігнатія Лойоли або св.Вікентія де Поля: розпочати іспит совісті від уважного погляду на своє життя, щоб помітити всі ті моменти, коли «видно палець Божий». Побачити добрі моменти, хороші рішення, отримане від інших людей добро. Побачити, які ми добрі (пор. Бут 1,10. 12. 18nn). І тільки в цьому контексті просити Святого Духа про допомогу і разом з Ним придивитися також до тих моментів, що були змарновані. Коли була відкинута Божа благодать.
Тобто: замість того, щоб занурюватися в самозвинувачення — увійти в діалог із Богом і побачити своє життя Його очима. З такого іспиту совісті, коли він добре проведений, замість пригнічення народиться туга за Богом, щирий жаль за гріхи і сильне рішення виправитися.
Чи я можу не погодитися зі сповідником?
Для духовного розвитку добре мати постійного сповідника. Людину, яка вас знає. Яка може бачити ваш реальний прогрес, зміни в житті. І найкраще, щоб це був ваш парафіяльний священник, а не хтось далекий. Навіть якщо він не скаже в конфесіоналі нічого особливого, то йдеться насамперед про те, що кожен сповідник — це служитель Божого милосердя.
Інколи в конфесіоналах трапляються складні історії — бо сповідь це часто стрес, і людина може сказати щось неправильно або сприйняти почуте від священника з надмірною чутливістю. Це не проблема таїнства, це проблема комунікації. Варто перед сповіддю помолитися за сповідника, щоб він був добрим і чутливим слугою Милосердя.
Якщо нервування може зашкодити — його варто визнати на початку сповіді: «Отче, мене так трусить, я весь на нервах». Навряд чи знайдеться священник, який після такого зізнання не постарається бути лагіднішим у словах.
Якими словами сповідатися?
Формула сповіді викладає необхідні «пункти», які треба назвати, щоби священник не залишався розгубленим — хто там кається і з чого починати розмову.
Читайте також:
Таїнство покаяння і примирення
Опрацювання CREDO за матеріалами: Stacja7
фінансово.
Щиро дякуємо!
