Всесвітньо відомий математик, солдат, винахідник, громадський діяч. А наприкінці життя — ще й священник.
Франческо Фаа ді Бруно народився в 1825 році в Алессандрії в родині давньої п’ємонтської аристократії. Він був наймолодшим із 12 дітей маркіза Луїджі Фаа ді Бруно та Кароліни Саппа. У домі, де він виріс, віра поєднувалася з турботою про бідних — те, що назавжди сформувало його серце.
Солдат, який бачив крихкість життя
Хоча він був радше слабкого здоров’я, та замолоду обрав військову кар’єру і вступив до Військової академії в Турині. Невдовзі ді Бруно став штабним офіцером і брав участь в Італійській війні за незалежність 1848 року.
Саме на полі бою він пережив подію, яка глибоко змінила його життя. Він бачив молодих солдатів, як раптово гинули й без приготування до смерті. Пізніше він згадував: найболіснішим для нього було не те, що вони помирали, а те, що багато з них давно не приступали до таїнств.
Саме тоді Фаа ді Бруно почав розуміти, що справжня боротьба людини триває за щось більше, ніж просто за перемогу на полі бою.
Математичний геній
За кілька років Франческо облишив військову кар’єру й перебрався до Парижа, щоб вивчати математику й астрономію в Сорбонні. Там він зустрів одного з найвидатніших математиків епохи — Огюстена-Луї Коші. Його полонила не лише геніальність цього члена Паризької академії наук, але і його глибока віра.
У Парижі ді Бруно здобув академічні ступені й почав публікувати математичні праці. Одним із його найвідоміших досягнень була так звана формула Фаа ді Бруно, яка досі використовується в математичному аналізі для обчислення похідних складених функцій.
Повернувшись до Турина, він став читати лекції з математики й астрономії в університеті. Фаа ді Бруно опублікував десятки наукових робіт, написав важливі книги з теорії функцій та алгебраїчних форм, а серед його учнів пізніше були відомі математики.
Але для Франческо наука ніколи не була самоціллю. Ще студентом у Парижі він відвідував бідні квартали й допомагав нужденним. Повернувшись до Турина, вирішив зайнятися чимось більшим. Його знайомство зі святим Джованні Боско, який у ті ж роки займався освітою та релігійною формацією молоді, безсумнівно вплинуло на його рішення.
Реліквії блаженного Франческо та фреска з його зображенням у бічній каплиці храму Богоматері Помічниці Християн та святої Зити
«Місто жінок»
У Турині ХІХ століття багато молодих жінок працювали служницями в будинках заможних сімей. Вони часто були позбавлені захисту, освіти і стабільності. Якщо вони втрачали роботу, то легко впадали в крайню бідність.
Франческо вирішив допомогти їм. У бідному районі Сан-Донато він заснував фонд святої Зити — величезний центр допомоги жінкам, жартома назвавши його «Містом жінок».
Там жили служниці, самотні матері, літні та безпритульні жінки. Вони отримували не лише притулок, а й роботу, освіту і духовну формацію. День тут мав свій власний ритм: ранкова Меса, робота, навчання, молитва й адорація Пресвятих Дарів.
Франческо подбав навіть про якнайбільш практичні деталі. Він спроєктував сучасні пральні з власними машинами, щоб полегшити працю жінок. Цей математик організував професійні курси, школи і навіть пересувну бібліотеку для бідних.
Він також заснував недорогі харчові крамниці, де робітники могли купувати їжу за мінімальними цінами.
«Боже запрошення стати святими призначене для всіх, а не лише для небагатьох. Тому святість має бути доступною для всіх. У чому вона полягає? У великій діяльності? Ні. В тому, щоб робити щось надзвичайне? Ні, це не може бути для всіх і в усі часи. Тому святість полягає у тому, щоб робити добро, і робити це добра в будь-якому стані й місці, куди нас поставив Бог. Нічого більше, нічого крім цього».
Блаженний Луїджі Тецца (1841-1923)
Наука на службі людини
Франческо ніколи не переставав бути вченим. Він винайшов пристрій, який дозволяв незрячим людям писати, — ще до того, як став використовуватися шрифт Брайля. Він зробив це, прагнучи допомогти рідній сестрі, яка втрачала зір.
Він створив наукові прилади, зокрема диференціальний барометр та електричний будильник. Пізніше в храмі, який він збудував у Турині, він навіть розмістив маятник Фуко щоб продемонструвати вірянам рух Землі.
Його постать була непересічним поєднанням: математичної точності, винахідливості інженера та чутливості людини глибокої віри.
Священник у 51 рік
Роками ді Бруно займався благодійністю як мирянин. Однак із часом він став відчувати, що священство дало би йому змогу краще служити людям і Церкві.
Однак виникла проблема: архієпископ Турина не бажав висвячувати чоловіка, якому вже було близько 50 років. У ті часи кандидати до священства починали навчання в семінарії в дуже молодому віці.
Франческо не протестував проти цього рішення. Він поїхав до Рима на реколекції. Там його історія дійшла до папи Пія IX, який уже знав про його благодійну діяльність. Папа ухвалив надзвичайне рішення: сам узяв на себе відповідальність за висвячення Франческо і написав згоду на його свячення.
У 1876 році, маючи вже 51 рік, Франческо Фаа ді Бруно став священником.
Дзвіниця, яку Франческо Фаа ді Бруно спроєктував для храму Богоматері Помічниці Християн та святої Зити
Храм для померлих і молитва за солдатів
Однією з найважливіших справ його життя було будівництво храму Богородиці Помічниці Християн у Турині. Він також спроєктував вражаючу 75‑метрову дзвіницю цього храму.
В цієї святині була особлива місія: там молилися за душі померлих, особливо за солдатів, які загинули у війнах. Натхненням для цього стала смерть брата о.Франческо та спогади про поле бою.
Для Фаа ді Бруно молитва за душі в чистилищі була одним із найважливіших вимірів любові до ближнього.
Його «формулою» була любов
Ближче до кінця свого життя о.Франческо заснував чернечий орден — Мініміток Богоматері Помічниці Християн. Черниці підтримували його соціальну діяльність і молилися за померлих.
Франческо Фаа ді Бруно помер у Турині в березні 1888 року, за два дні до свого 63‑річчя. Менш ніж за два місяці до цього помер його друг, святий Йоан Боско.
1988 року папа св.Йоан Павло II беатифікував його, назвавши «велетнем віри і любові».
Переклад CREDO за: Даріуш Дудек, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
