Що відбувалося за лаштунками різкого протесту берлінського уряду проти слів архієпископа Чикаго Джорджа Вільяма Манделейна, який публічно назвав Гітлера «нікудишнім мазюкалом»? Андреа Торньєллі згадує гучну справу, в якій ключову роль відіграв майбутній папа Пій XII.
Під час римської конференції, присвяченої Пію XII, програмний директор Ватиканських Медіа згадав про залаштунки справи кардинала Манделейна.
Однією з найважливіших сторінок часів Еудженіо Пачеллі на посаді Державного секретаря за Пія XI, безсумнівно, є його захист кардинала Джорджа Вільяма Манделейна. 18 травня 1937 року архієпископ Чикаго на закритій зустрічі зі своїми священниками виголосив надзвичайно різку промову, спрямовану проти Адольфа Гітлера:
«Ви можете запитати, як це можливо, що нація з 60 мільйонів розумних людей хоче підкоритися іноземцеві, австрійському квачомазу — і як мені сказали, посередньому мазюкалу, — та жменьці спільників, таких як Геббельс і Герінг, які вирішують кожен крок життя німецької нації?»
Кардинал дійшов навіть до такої полемічної заяви, що мізки 66 мільйонів німців були видалені без їхнього відома. Це була заява величезного значення, виголошена без дипломатичної стриманості священнослужителем, який жив за тисячі миль від Європи. Його слова одразу з’явилися на перших шпальтах усіх американських газет.
Німецький протест і відповідь Пачеллі
24 травня німецький посол фон Берґен домігся аудієнції у кардинала-держсекретаря. Він передав Пачеллі непідписану і недатовану ноту на бланку німецького посольства, яка містила різкий протест берлінського уряду проти слів архієпископа Чикаго.
Пачеллі відповів усно, але пізніше того ж дня надіслав фон Берґену стенограму своєї ранкової заяви:
«Щодо інформації, наданої мені стосовно висловлювання Його Еміненції кардинала Манделейна, я відповім заявою та риторичним запитанням. По‑перше, я не маю звички коментувати промови, зміст яких — як у цьому випадку — ще не був повністю і достовірно підтверджений.
Навіть якби в мене був такий текст, я не зміг би зайняти позицію щодо Вашого повідомлення, доки не отримаю чіткої та задовільної відповіді на таке запитання: що зробив німецький уряд і що він має намір робити в майбутньому проти мерзенних образ, наклепів та ганебних інсинуацій, які щодня повторюються в німецьких газетах і журналах, а також у промовах відомих діячів, спрямованих проти Церкви, церковних установ, Папи Римського, кардиналів, єпископів та священників?
Щоб полегшити вам завдання, Ваша Високоповажносте, я сам відповім на першу частину запитання: німецький уряд — попри всі скарги — нічого не зробив у цій справі. Навпаки: він несе за це відповідальність, оскільки державні та партійні установи, особливо Міністерство пропаганди, значною мірою організовують і скеровують цю позицію у публікаціях та промовах, або принаймні підтримують і пропагують її всіма засобами. На другу частину запитання, що стосується майбутнього, може відповісти лише німецький уряд. Святий Престол очікує чіткої та остаточної відповіді з цього питання».
Натиск Німеччини
Тож протест було рішуче відхилено. Святий Престол зажадав від уряду Рейху пояснень щодо численних порушень конкордату, які раніше залишалися без уваги. 29 травня повірений у справах німецького посольства Фріц фон Менсгаузен передав кардиналові Пачеллі ще одну, цього разу погрозливу ноту. Її метою було змусити Ватикан публічно засудити Манделейна. У документі було сказано:
«Німецький уряд змушений заявити, що Святий Престол допускає ці неприйнятні публічні нападки одного зі своїх найвищих сановників на главу держави Німеччина, не виправляючи їх, тим самим фактично беручи на себе відповідальність за них перед світом».
Цей офіційний протест не міг залишитися без відповіді. Папа Ратті скликав зустріч кардиналів, які входили до Конгрегації з надзвичайних церковних справ. Зустріч відбулася 20 червня 1937 року об 11:00 ранку в Кастель Гандольфо під головуванням самого Папи. Кардинал Пачеллі підготував вступну доповідь.
Ось уривок із його промови:
«Святий Престол не може сам виправляти чи засуджувати промову кардинала Манделейна. Це був би акт слабкості, який зробив би лідерів націонал-соціалізму та самого Гітлера ще бундючнішими. Він сам, живучи в омані, вважає, що весь світ повинен негайно схилитися перед ним. Справді, уривок у промові кардинала Манделейна щодо глави німецької держави був невдалим. Він міг би сам запропонувати деякі публічні пояснення. Однак, оскільки німецький уряд опублікував ноту посла до Святого Престолу від 29 травня, громадська думка могла би бути такою, що заява кардинала вийшла за розпорядженням Ватикану — що виглядало би як підпорядкування вимогам Берліна».
Красномовне свідчення
Цей текст неймовірно красномовний і вкотре показує справжнє ставлення Еудженіо Пачеллі до Гітлера. Він також демонструє майстерність, із якою кардинал представив це питання Папі та своїм колегам у Державному секретаріаті, гарантуючи, що архієпископові Чикаго не доведеться відмовитися від жодного слова.
Пій XI повністю поділяв думку Пачеллі, назвавши його «нашим кардиналом-держсекретарем, для якого не знайти належних слів похвали».
В офіційній відповіді, надісланій до посольства Німеччини через чотири дні, Пачеллі заявив, що Манделейн не представляє Святий Престол і що його промова не була публічною. У листі також наголошувалося, що архієпископ Чикаго є вільним громадянином, який користується правами, гарантованими конституцією його країни. Тож цей ієрарх висловив приватну думку щодо подій у Німеччині, які були образливими для Папи й Церкви. Ватикан не відмовився обговорювати «справу Манделейна», але наголосив, що для цього потрібні умови партнерства: уряд Рейху спершу мав би відреагувати на численні протести Святого Престолу, які раніше надсилались намарно.
Німецький натиск закінчився невдачею. Ба більше: 17 липня 1937 року, приймаючи групу паломників із Чикаго, Пій XI публічно похвалив місто і його «величного кардинала-архієпископа, такого ревного і захисті прав Бога та Церкви для спасіння душ».
фінансово.
Щиро дякуємо!
